Пачовський Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Миколайович Пачовський
Василь Пачовський

Василь Пачовський
Народження 12 січня 1878(1878-01-12)
  с.Жуличі Золочівський район
Смерть 5 квітня 1942(1942-04-05) (64 роки)
  м.Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина, Польща Польща
Мова творів українська мова
Рід діяльності поет, історіософ і мислитель
S: Роботи у Вікіджерелах
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Д-р Васи́ль Миколайович Пачо́вський (12 січня 1878, Жуличі — 5 квітня 1942, Львів) — український поет, історіософ і мислитель. Доктор філософії.[1]

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Жуличах біля Золочева. Батько — сільський священик, патріот і народовець. Мати Марія походила з роду Боярських, в якому теж було багато священиків.

1886 року пішов до школи, 1889 року його віддали до гімназії з польською мовою викладання у Золочеві. У 1891 помер батько — тому довелося часто голодувати.

Студіював в університетах: медицину — у Львові, історію та мистецтво — у Відні (закінчив у 1909), філософію — у Празі (Український вільний університет).[1] Вчителював у гімназіях Львова (1909) та Відня і був одним з організаторів літературної групи «Молода муза» — гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністський напрям у літературі, її органом було видавництво «Світ», що діяло в 1906–1909 роках.

У 1915–1918 роках працював у таборах військовополонених українців ([[Австрія] та Німеччина). На заклик «Союзу Визволення України» працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії вів серед національно-освідомлюючу, освітню роботу, видавав друковані твори.

1919 року переїхав до Ужгорода, де став редактором часопису «Народ». 1920–1929 — професор Ужгородської та Берегівської гімназій. У 1929-33 роках вчителював у Перемишлі.[1] У 1933 році після повернення до Галичини був викладачем місцевого університету. З приходом більшовиків став учителем української мови у середній школі, де вчив ще до війни. Брав участь у засіданнях організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників.

1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. Помер поет навесні 1942 року від застуди.

На початку ХХІ ст. Василь Пачовський призабутий, хоча він 40 років працював для літератури і створив близько 30 творів, а всі його писання налічують півсотні назв, більшість з яких так і не було видано.

Позиція[ред.ред. код]

Як учасник і співучасник боротьби М.Міхновського, В.Пачовський був передусім поетом-державником. Його драма «Сон української ночі» виховувала національно свідому інтелігенцію в Галичині на початку XX століття. Ціле життя й велику частину своїх творів присвятив для створення ідеології української державності. Він один із тих, що випередили свою епоху на довгі десятки років. Своїм поетичним словом він умів виразити почування і мрії патріотичної молоді, саме тому вона колись так захоплювалася його творами. Ось кілька рядків із вірша «Спів товпи»:

Поет Василь Пачовський
Поет Василь Пачовський. Приблизно 1910 рік

Хто живий уставай, меч у руки хапай,
На Україну трубить Богдан!
До борби, до борби кличе голос труби — : Люд стає від Кавказу по Сян!

…Від Кавказу по Сян лиш один буде лан,
Його власником — нарід цілий.
Спільна праця і край, блисне воля і рай — : України вінець золотий!

В. Пачовський ставив собі за мету виховати новий тип українця-державника, рисами якого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла друком у Нью-Йорку 1917 року, він писав:

«Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в себе, побачмо себе, спізнаймо своє „я“, високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію — а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!»

У своєму історіософічному творі «Світова місія України», що з'явився у видавництві «Краса і Сила» в Перемишлі 1933 року, каже поет пророчим тоном:

Василь Пачовський зі своїми учнями в українській гімназії в Берегово. Закарпаття. Україна. 1927 рік.

«Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом — зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму. А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця — одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!»

З ідеєю відродження української держави пов'язані майже всі драми Пачовського, історичні вірші та велика кількість популярних книжечок і статей.

Твори[ред.ред. код]

  • «В пам'ять гетьмана Івана Мазепи і битви під Полтавою»
  • Нарис історії мініатюри по рукописям. Перемишль, 1913;
  • Сфінкс Європи. Львів, 1914;
  • «Українці, як народ» (1917)
  • Роман Великий. Львів, 1918;
  • Історія Подкарпатської Руси, т. 1—2. Ужгород, 1920—22;
  • Гетьман Мазепа. Перемишль, 1933;
  • Світова місія України. Перемишль, 1933;
  • Іван Мазепа, життя й діяльність. Львів, 1937;
  • Срібна земля: Тисячоліття Карпатської України: Нарис історії з мапою. Львів: Видавн. кооп. "Дружина", 1938.- 70 с.;
  • Історія Закарпаття. Мюнхен, 1945;
  • Конструктивні ідеї державності та космічна місія української нації. «Український світ», 1945, № 1/3;
  • Зібрані твори, т. 1—2. Філадельфія—Нью-Йорк—Торонто, 1985.

Збірки[ред.ред. код]

  • «Розсипані перли»
  • «На стоці гір» (1907)
  • «Ладі та Марені терновий огонь мій» (1913)

Драми[ред.ред. код]

  • «Сон української ночі» (1902)
  • «Сонце Руїни» (1909)
  • «Сфінкс Європи»
  • «Роман Великий»

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Пиндус Б., Щербак Л. Пачовський Василь Миколайович… — С. 41.

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Шевельов Ю. Василь Пачовський. «Нова Україна», 1943, № 21 (28 січня), с. 3 (передрук у вид.: Шевельов Ю. Дорогою відрадянщення. Харків, 2014, с. 100—102);
  • Шаян В. В. Пачовський — віщун історії // «Визвольний шлях», 1967, № 4;
  • Середняк А. Діячі «Просвіти» // Нарис історії «Просвіти». — Львів, 1993;
  • Барка В. Лірик—мислитель. «Українське слово», кн. 1. — К., 1994;
  • Пагиря В. Відлуння Карпат: Сторінки історії. — Ужгород, 1994;
  • Нахлік Є. В. Пачовський про всесвітню місію українського духу // «Український світ», 1995. — № 1/3;
  • Ільницький М. Молодомузівці лишилися молодими: до 120-річчя з дня народження В. Пачовського. «Новини Закарпаття», 1998, № 5 (1410), 13 січня.
  • Пиндус Б., Щербак Л. Пачовський Василь Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 41. — ISBN 978-966-528-279-2.

Посилання[ред.ред. код]