Пачовський Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Миколайович Пачовський
Пачовський Василь.jpg
Василь Пачовський
Народився 12 січня 1878(1878-01-12)
с.Жуличі Золочівський район
Помер 5 квітня 1942(1942-04-05) (64 роки)
м.Львів
Поховання
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина, Польща Польща
Діяльність поет, історіософ і мислитель
Alma mater Віденський університет
Мова творів українська

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Д-р Васи́ль Миколайович Пачо́вський (12 січня 1878, Жуличі — 5 квітня 1942, Львів) — український поет, історіософ і мислитель. Доктор філософії.[2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Жуличах біля Золочева. Батько — сільський священик, патріот і народовець. Мати Марія походила з роду Боярських, в якому теж було багато священиків.

1886 року пішов до школи, 1889 року його віддали до гімназії з польською мовою викладання у Золочеві. У 1891 помер батько — тому довелося часто голодувати.

Студіював в університетах: медицину — у Львові, історію та мистецтво — у Відні (закінчив у 1909), філософію — у Празі (Український вільний університет).[2] Вчителював у гімназіях Львова (1909) та Відня і був одним з організаторів літературної групи «Молода муза» — гуртка українсько-галицьких поетів, які наслідували західноєвропейський модерністський напрям у літературі, її органом було видавництво «Світ», що діяло в 1906—1909 роках.

У 1915—1918 роках працював у таборах військовополонених українців (Австрія та Німеччина). На заклик «Союзу Визволення України» працював у Перемишлі і Львові. З приходом українців із царської армії вів серед національно-освідомлюючу, освітню роботу, видавав друковані твори.

1919 року переїхав до Ужгорода, де став редактором часопису «Народ». 1920—1929 — професор Ужгородської та Берегівської гімназій. У 1929-33 роках вчителював у Перемишлі.[2] У 1933 році повертається до Львова де викладає у місцевому університеті. З приходом більшовиків став учителем української мови у середній школі, де вчителював ще до війни. Брав участь у засіданнях організаційного комітету письменників Львова у Клубі письменників.

1940 року йому запропонували викладати українську мову у Львівському університеті. У 1941—1942 роках очолював Спілку українських письменників на території дистрикту Галичина.

Помер поет навесні 1942 року від застуди.

На початку ХХІ ст. Василь Пачовський призабутий, хоча він 40 років працював для літератури і створив близько 30 творів, а всі його писання налічують півсотні назв, більшість з яких так і не було видано.

Пам'ятник на могилі Василя Пачовського на Личаківському цвинтарі (Львів)

Позиція[ред. | ред. код]

Як учасник і співучасник боротьби М.Міхновського, В.Пачовський був передусім поетом-державником. Його драма «Сон української ночі» виховувала національно свідому інтелігенцію в Галичині на початку XX століття. Ціле життя й велику частину своїх творів присвятив для створення ідеології української державності. Він один із тих, що випередили свою епоху на довгі десятки років. Своїм поетичним словом він умів виразити почування і мрії патріотичної молоді, саме тому вона колись так захоплювалася його творами. Ось кілька рядків із вірша «Спів товпи»:

Поет Василь Пачовський
Поет Василь Пачовський. Приблизно 1910 рік

Хто живий уставай, меч у руки хапай,
На Україну трубить Богдан!
До борби, до борби кличе голос труби —
Люд стає від Кавказу по Сян!

…Від Кавказу по Сян лиш один буде лан,
Його власником — нарід цілий.
Спільна праця і край, блисне воля і рай —
України вінець золотий!

В. Пачовський ставив собі за мету виховати новий тип українця-державника, рисами якого були б передусім національна гордість і самопошана. У своїй праці, що вийшла друком у Нью-Йорку 1917 року, він писав:

«Чому нам не бути гордими за себе, за своїх героїв, за свою минувшину, коли вона така велична і сяє всіми світлотінями різних характерів і стремлінь?! Чому нам оглядатися довкола себе, що за нас скаже той або сей, і стосуватися до його ласки? Вдивімся в себе, побачмо себе, спізнаймо своє „я“, високе з природи, перебудуймо себе, перекуймо себе, перекуймо сльозаву тугу на крицеву енергію — а тоді до нас стосуватися будуть і прийдуть до нас учитись, бо в нашій душі є велике творче джерело духа, за яке ми повинні й можемо бути горді!»

У своєму історіософічному творі «Світова місія України», що з'явився у видавництві «Краса і Сила» в Перемишлі 1933 року, каже поет пророчим тоном:

Василь Пачовський зі своїми учнями в українській гімназії в Берегово. Закарпаття. Україна. 1927 рік.

«Амінь, амінь говорю вам, що воскресення прийде. Білим світом високих зір сходить на нашу націю дух Володимира Великого й каже моїми устами сумним в Україні: солодко й почесно є для Рідного Краю вмерти, але солодше й почесніше й для Рідного Краю жити в часі його воскресення й серед бурі й натиску життя його переперти! Тому позмивайте сонні очі ранньою весною, підкріпляйте ов'ялі руки, додавайте сили хитливим колінам, черпайте силу з праджерела нашої безсмертної культури і сійте її свідомість, аби виплекати національну гордість і самопошану, одним словом — зробіть націю, яка стане підметом, стане угольним камнем Божого храму. А тоді буде даний вам вінець замість попелу, замість плачу єлей радощів, замість сумовитого серця — одежа слова. І назвуть вас світочами нового життя, сильними в справедливості, а нашу Україну найкращою піснею в молитві світу до Бога!»

З ідеєю відродження української держави пов'язані майже всі драми Пачовського, історичні вірші та велика кількість популярних книжечок і статей.

Твори[ред. | ред. код]

Збірки[ред. | ред. код]

  • «Розсипані перли»
  • «На стоці гір» (1907)
  • «Ладі та Марені терновий огонь мій» (1913)

Драми[ред. | ред. код]

Вшанування пам'яті

  • На фасаді Берегівської української гімназії вивішено меморіальну табличку зі словами «У цьому будинку Берегівської реальної гімназії з 1920 по 1929 рік працював відомий український поет, історик Др. В.Пачовський»
Меморіяльна таблиця Василя Пачовського в Береговому.jpg

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Личаківський некрополь — С. 101.
  2. а б в Пиндус Б., Щербак Л. Пачовський Василь Миколайович… — С. 41.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Шевельов Ю. Василь Пачовський. «Нова Україна», 1943, № 21 (28 січня), с. 3 (передрук у вид.: Шевельов Ю. Дорогою відрадянщення. Харків, 2014, с. 100—102);
  • Шаян В. В. Пачовський — віщун історії // «Визвольний шлях», 1967, № 4;
  • Середняк А. Діячі «Просвіти» // Нарис історії «Просвіти». — Львів, 1993;
  • Барка В. Лірик—мислитель. «Українське слово», кн. 1. — К., 1994;
  • Пагиря В. Відлуння Карпат: Сторінки історії. — Ужгород, 1994;
  • Нахлік Є. В. Пачовський про всесвітню місію українського духу // «Український світ», 1995. — № 1/3;
  • Ільницький М. Молодомузівці лишилися молодими: до 120-річчя з дня народження В. Пачовського. «Новини Закарпаття», 1998, № 5 (1410), 13 січня.
  • Пиндус Б., Щербак Л. Пачовський Василь Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 41. — ISBN 978-966-528-279-2.

Посилання[ред. | ред. код]