Пашинський Сергій Володимирович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Володимирович Пашинський
Пашинский, Сергей Владимирович Vadim Chuprina.jpg
Народився 14 жовтня 1966(1966-10-14) (51 рік)
с. Зірне, Березнівський район, Рівненська область, УРСР
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність політик
Alma mater Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3] і Народний депутат України
Партія Народний фронт
Автограф Serhiy Pashynskyi Signature 2014.png
Нагороди
Іменна вогнепальна зброя (Україна)
Україна Народний депутат України
5-го скликання
безпартійний (БЮТ) 25 травня 2006 14 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 12 грудня 2012
7-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012 27 листопада 2014
8-го скликання
«Народний фронт» 27 листопада 2014

Пашинський Сергій Володимирович на сайті Верховної Ради України

Сергі́й Володи́мирович Паши́нський (нар. 14 жовтня 1966, с. Зірне, Березнівський район, Рівненська область, Українська РСР) — український політик. Народний депутат України чотирьох скликань, голова Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони[4] .

З 5 березня по 10 червня 2014 року — т.в.о. Глави Адміністрації Президента України[5][6].

Освіта[ред. | ред. код]

У 1991 році закінчив Київський педагогічний інститут імені О. М. Горького за спеціальністю історик-суспільствознавець.

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

Розпочавши трудовий шлях після отримання диплома того ж 1991-го, по 1999 рік був працівником різних комерційних структур.

У 1998 році зв'язки, що залишилися по комсомольській лінії, та нові контакти в комерційному середовищі допомогли Пашинському досягти перших висот – стати президентом торгового дому банку «Україна».

Цей пост він зайняв якраз в той момент, коли фінансовий гігант ішов на дно. До повного краху банку залишалося зовсім небагато, і цей час підприємливий комерсант використовував для активного кредитування неплатоспроможних фірм.

Зараз можна лиш припускати, наскільки вагомими були аргументи власників цих структур, аби Пашинський посприяв їм в отриманні кредиту. Фактично це було способом виведення грошей банку на підконтрольні самому Пашинського структури. Розуміючи реальний стан справ у банку, він абсолютно точно знав, що кредити повертати не доведеться.

Після скандального краху «України» Сергій Володимирович у 1999 році сплив на посаді замголови правління «Ощадбанку». Там він був також уважним і чуйним до прохань власників неплатоспроможних комерційних структур про видачу кредитів. І знову кошти державного банку просто виводилися на підконтрольні фірми.

Рік по тому керівництво Нацбанку забило на сполох: біля керма держбанку опинився співробітник, який не відповідає займаній посаді, не має уявлення про банківську діяльність і сформував величезний портфель прострочених заборгованостей за виданими кредитами.[7]

Справа зайшла настільки далеко, що в листопаді 2002 року Пашинського заарештували за звинуваченням у розтраті 3,9 млн доларів і 1,7 млн гривень. Комерсанту загрожував чималий тюремний термін з конфіскацією майна і штрафом за розтрату, шахрайство з фінансовими ресурсами та зловживання службовим становищем.

Від колонії його врятувало лише втручання авторитетних покровителів. За деякими даними ними були Віктор Медведчук та Ігор Бакай.

У результаті Сергій Пашинський відбувся легким переляком, придбавши на посаді в «Ощадбанку» не лише капітал, але й корисне знайомство з Юлією Тимошенко, на той момент віце-прем'єром в уряді Віктора Ющенка. Саме це знайомство й стало черговим трампліном Пашинського до нових вершин фінансового успіху.[8]

Після Помаранчевої революції прем'єр Тимошенко не забула старого знайомого і зробила його спочатку своїм радником, а потім призначила гендиректором держкомпанії «Укррезерв».

У цей же час нинішній діловий партнер Пашинського Сергій Тищенко керував скандальним ДП «Укрспецпостач». Це підприємство ВБЕЗ і ГПУ підозрювали у контрабанді 7,4 тисячі тонн цукру-сирцю на понад 3 млн доларів. Компанія працювала у тісній зв'язці з «Укррезервом», очолюваним Сергієм Пашинським. Саме його ЗМІ й називали ідейним натхненником і організатором схеми нелегального ввезення цукру-сирцю.

Інформація про масштаби розкрадання бюджетних коштів у компанії дійшла до самих «верхів», і на початку 2006 року Пашинського звільнили. Відразу після цього на «Укррезерв» прийшла ревізія, за підсумками якої розкрилися порушення на 32 млн гривень по одній лиш закладці м'яса. А таких угод були сотні.[9]

Справа йшла до чергового арешту і тривалого тюремного терміну, але тут, на щастя Сергія Володимировича, нагрянули парламентські вибори, і він став недоторканним народним депутатом від Блоку Юлії Тимошенко. Однак активної діяльності він не полишив.

Через рік, у 2007-му його прізвище почало з’являтися у повідомленнях про спробу рейдерського захоплення харківського заводу «Турбоатом» в інтересах російського олігарха Костянтина Григоришина.[10] Тоді Пашинський разом з депутатом-комуністом Євгеном Мармазовим спробував завести на підприємство бандитів під виглядом своїх помічників.

Григоришину пообіцяв "Турбоатом" особисто лідер комуністів Петро Симоненко, чию партію тоді фінансував російський олігарх. Як бачимо, для Пашинського співпраця з ідеологічними ворогами цілком звична практика. Головне, аби гроші платили гарні.

Рік по тому невгамовного Пашинського з «групою підтримки» у вигляді двох автобусів молодих людей спортивної статури зупинили бійці внутрішніх військ просто біля воріт Кременчуцького нафтопереробного заводу.

Виявилося, що нардеп мав намір увійти на підприємство і завести туди своїх «помічників» якраз в той момент, коли завод відвідав тодішній міністр паливно-енергетичного комплексу Юрій Продан.

Ця чергова невдача змусила Пашинського перенести свою бурхливу діяльність до стін парламенту. При цьому в накладі він не залишився, а партійна діяльність принесла йому непогані дивіденди.[11]

При цьому з травня 2005 року по липень 2006-го — заступник голови наглядової ради Державної іпотечної установи.

Входить до складу Біржового комітету Української аграрної біржі.

20142016 — працював головою наглядової ради ДК «Укроборонпром»[12].

Політична діяльність[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2002 року балотувався у Верховну Раду від блоку політичних партій «Проти всіх», № 12 в списку. Кандидатура була знята.

На парламентські вибори-2006 — у складі Блоку Юлії Тимошенко і вперше став народним депутатом України V скликання (№ 101 виборчого списку). З травня 2006-го — у складі фракції БЮТ. У липні 2006 року був обраний членом Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, потім очолив підкомітет з питань стратегії розвитку галузі та інвестицій парламентського Комітету з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки. Склав депутатські повноваження 14 червня 2007.

У ході дострокових виборів Верховної Ради 2007 балотувався від БЮТ і знову отримав мандат народного депутата України VI скликання (№ 73 виборчого списку). З листопада 2007-го — у складі фракції БЮТ. У грудні 2007 року був обраний членом парламентського Комітету з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки.

Радник Прем'єр-міністра України Тимошенко з питань ПЕК (на громадських засадах), входив до складу колегії Мінпаливенерго України.

На парламентські вибори-2012 — у складі ВО «Батьківщина» і втретє поспіль пройшов до парламенту України VII скликання (№ 27 виборчого списку). З грудня 2012-го обраний заступником голови фракції «Батьківщина». У грудні 2012 року увійшов до складу Комітету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики та ядерної безпеки, голова підкомітету з питань стратегії розвитку галузі та інвестицій.

10 вересня 2014 на з'їзді партії «Народний фронт» разом із командирами добровольчих батальйонів був включений до Військової ради партії — спеціального органу, який мав би розробляти пропозиції з обороноздатності України.

На позачергових виборах до Верховної Ради 2014 року обраний народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком (№ 12 у списку) від «Народного фронту»[13]. Заступник голови фракції, голова Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони.

Участь у Євромайдані[ред. | ред. код]

18 лютого 2014 року на Майдані протестувальники зупинили автівку «Хонда», в багажнику якої виявили снайперську гвинтівку. Невдовзі з'явився Пашинський, який допоміг водію залишити місце події, сівши до нього в машину. Довгий час громадськість вимагала пояснень від Пашинського щодо цієї справи. В лютому 2016 року начальник управління спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк в інтерв'ю «Українській правді» розповів, що нардепа і водія допитали. Власник гвинтівки пояснив, що возив її в багажнику протягом десяти днів «про всяк випадок». Фактів використання цієї зброї проти мітингувальників та проти правоохоронців не виявлено[14].

Конфлікти[ред. | ред. код]

7 липня 2016 року у Верховній Раді України сталася бійка між депутатом від фракції «Народний фронт» Сергієм Пашинським і депутатом від фракції «Батьківщина» Сергієм Власенком[15].

31 грудня 2016 року відбувся конфлікт між Сергієм Пашинським та мешканцем Васильківського району Василем Хімікусом, в результаті якого політик вистрелив у Хімікуса з пістолета Glock 19. За словами Пашинського він застосував зброю, захищаючи себе та дружину[16][17]. Хімікус, у свою чергу, стверджував що винним у конфлікті був Пашинський[18][19]. 11 лютого 2017 року Пашинський в ефірі телеканалу «112 Україна» зізнався, що збрехав у своїх заявах про стрільбу лежачи в Хімікуса, пояснивше свої попередні свідчення «ударом пляшки по голові» та «стресовою ситуацією»[20]. Згодом Генпрокуратура закрила кримінальну справу проти народного депутата. У ГПУ прийшли до висновку, що Пашинський діяв у рамках необхідної оборони, яка виключає його кримінальну відповідальність. Дії другого учасника подій — Хімікуса — визнані «суспільно небезпечними»[21][22].

Звинувачення в корупції[ред. | ред. код]

Журналісти видання «Новое Время» стверджували, що Сергій Пашинський у 2016-17 роках організував закупівлю списаних чеських БМП-1 за ціною металобрухту (20-25 тис. за одну машину), які після ремонту на Житомирському бронетанковому заводі передавалися Збройним силам України. 200 БМП коштували українському бюджету 41 млн $ (205 тис $ за одну машину)[23]. Міністр оборони Сепан Полторак, коментуючи цю інформацію, назвав її неправдивою[24].

Народний депутат України член комітету з питань національної безпеки і оборони Юрій Дерев'янко, вважає що Пашинський та Секретар РНБО Олександр Турчинов у 2017-у пролобіювали придбання засобів зв'язку турецької компанії ASELSAN[en] на суму 100 млн $, які коштували на 40% більше ніж їх звичайна вартість та поступалися за характеристикам радіостанціям, запропонованим ізраїльською компанією Elbit Systems[23].

Сім'я[ред. | ред. код]

Одружений, має двох синів.

Правопорушення[ред. | ред. код]

Рух «Чесно» 14 жовтня 2014 року зафіксував на фотокамеру порушення Пашинським 84 статті Конституції України (кнопкодавство)[25]. Сам нардеп цю інформацію спростував і надав відповідні докази[26].

В липні 2018 року секретар комітету з питань національної безпеки і оборони Тетяна Блистів подала в ГПУ заяву на Пашинського, який погрожував їй та її родині убивством. Юрий Луценко заявив, що справа зареєстрована і передана за підзвітністю до Служби безпеки України.[27]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=5
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  4. Верховна Рада України. 
  5. Указ Президента України № 249/2014 «Про тимчасове виконання повноважень Глави Адміністрації Президента України»
  6. Указ Президента України № 508/2014 «Про увільнення С.Пашинського від тимчасового виконання повноважень Глави Адміністрації Президента України»
  7. Мільйони нардепа Пашинського: як заробити на державі. UA1 - Новини України та аналітика. Процитовано 2018-08-30. 
  8. Пашинский, Сергей Владимирович — ДОСЬЕ. dosye.info (ru). Процитовано 2018-08-30. 
  9. Сергей Пашинский: казнокрад с историей. АРГУМЕНТ. Процитовано 2018-08-30. 
  10. Сергей Пашинский: рейдерство, оборонка и перестрелка. Процитовано 2018-08-30. 
  11. Сергій Пашинський: рейдерство, оборонка та стрілянина. Політека (uk-UA). 2018-06-05. Процитовано 2018-08-30. 
  12. Пашинський вирішив піти з наглядової ради «Укроборонпрому»
  13. Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року
  14. У ГПУ розповіли, звідки взялася «гвинтівка Пашинського» на Майдані
  15. У Раді побилися нардепи Пашинський і Власенко. ukranews.com. Українські новини. 2016-07-07. 
  16. «Я застосував зброю лише після удару скляною пляшкою по голові», — Пашинський про дорожній інцидент. ФОТОрепортаж
  17. Під Новий рік Пашинський прострілив ногу чоловікові в ході конфлікту. ukranews.com. Українські новини. 2017-01-01. 
  18. Чоловік, в якого стріляв Пашинський, спростував слова нардепа з приводу розбірки
  19. Адвокат требует судить Пашинского за использование оружия в разборке, которую он и спровоцировал
  20. Пашинський зізнався, що збрехав про стрільбу лежачи в Хімікуса. ukranews.com. Українські новини. 2017-02-11. 
  21. http://ua.korrespondent.net/ukraine/3873890-zmi-sprava-proty-pashynskoho-zakryta.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  22. https://ua.censor.net.ua/news/449969/genprokuratura_zakryla_spravu_proty_pashynskogo_za_faktom_intsydentu_v_seli_hlepcha.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  23. а б Новое Время № 13 від 05.04.18.
  24. Полторак: Інформація «Нового времени» про БМП – неправдива. https://www.pravda.com.ua. Українська правда. 24 квітня 2018. Процитовано 24 квітня 2018. 
  25. Пашинського зловили на "кнопкодавстві". Українська правда. 2014-10-14. Процитовано 2014-10-14. 
  26. Пашинський руху ЧЕСНО - я не «кнопкодавив». 
  27. Rbc.ua. Проти Пашинського відкрито справу за погрози секретарю комітету нацбезпеки, - Луценко. РБК-Украина (uk). Процитовано 2018-09-01. 

Посилання[ред. | ред. код]