Педерсенів закон (акцентологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гольгер Педерсен

Пéдерсенів закон (інколи «закон Сосю́ра — Пéдерсена»[1]) — нефонетичний[2], можливо[2], один із найдавніших акцентуальних процесів за часів балто-слов'янської єдності. Суть закону полягає в «пересуві» наголосу в іменниках, що містили більше ніж два склади, «ліворуч» — з одного складу на попередній.

  • *dʰugh₂tr →… лит. duktė̃ «дочкá» (два склади), але dùkterį «дочку́» (бо три склади).
  • *poh₂imń̥ →… лит. piem «пасту́х» (два склади), але píemenį «пастуха́» (бо три склади).
  • *do‑u̯édʰoh2 → слов. *dȍ‑vedǫ.
  • *gʰolHwéh₂ →… укр. головá, але гóлову, лит. galvà, але gálvą «так само», gálvа «головою».
  • лит. druskà «сіль», але drùskinis «сольовий».
  • *ne + vda →… лит. nèveda.

Є. Курилович запропонував «сконвертувати» даний закон так[3]:

  • х → хх та
  • *хх → хх, де х — будь-який склад, а  — наголошений.

Історія[ред. | ред. код]

Фердинан де Сосюр

Спершу пересув наголосу із середнього складу 1896 року запропонував для балтійських мов Ф. де Сосюр, додавши виноску[4]:

« Il est malheureusement difficile de dire le caractère exact qu'aurait cette loi, car il ya des obstacles à la transformer en loi phonétique pure et simple »

— Фердинан де Сосюр

Ф. де Сосюр виявив у литовській мові близькість[5] «рухливості» акценту до греко-арійських нетематичних імен і запропонував таку схему виникнення маргинальної рухливості для багатоскладних основ, у той час як у наз. відм. однини наголос падав на останній склад (пор. гр. thugatér «дочкá» і thugatéra «дочку́»)[6]:

Відмінок Грець. Пралитов. Литов.
Називний πατήζ *duktė̃ → duktė̃
Родовий πατζός *duktẽres → dukterès
Давальний πατέζι *duktẽri → dùkteri  
Знахідний πατέζα *duktẽrin → dùkterį

Toбто, на думку Ф. де Сосюра, маргінальна рухливість литовських нетематичних імен могла виникнути з індоєвропейської «рухливості» внаслідок перекидання наголосу зі складу елемента, що передує закінченню, на початок словоформи[6].

Пізніше 1933 року Г. Педерсен поширив дію закону і на слов'янські мови, вирішивши проблему Ф. де Сосюра[4]:

« Recul d'un accent qui contrastait avec un autre accent (final) dans le même paradigme, et qui à cause de cecontraste était exagéré et anticipé »

— Гольгер Педерсен

Він уважав, що пересув наголосу розповсюдився з іменників основ на приголосний на *ā-, *ŏ- основи. Із цим погоджується Ф. Кортландт[2].

Хронологія[ред. | ред. код]

Нині важко встановити навіть відносну хронологію. Ф. Кортландт уважає, що це чи не найперший закон такого типу, можливо, навіть найдавніший акцентуальний закон за часів балто-слов'янської єдності. На його думку, дане явище мало місце двічі: спочатку в балто-слов'янській спільноті, а потім, після роз'єднання, уже тільки в слов'янських мовах. Цьому підтвердженням є те, що, наприклад, у російській пересув наголосу є там, де його не знають балтійські мови. Зазвичай, «другий» пересув відбувається на прийменник: нá воду [нá ваду] «на вóду», нá ноги [нá наги] «на нóги», нé был «не бýв», прóдал «продáв», пóвод [пóвад] «привід», вó время «учасно» тощо.

Педерсенів закон діяв після закону Ілліча-Світича[7].

У литовській мові[ред. | ред. код]

Балтійські мови однозначно свідчать, що були два тимчасово різні пересуви. Так, у литовській є такі дієслова, де акцент пересунувся на префікс і які мають рухомий наголос в активних дієприкметниках: vedù, vẽda, nèveda, prìveda, vedãs, vẽdantį, vẽdė. Інші ж дієслова мають закріплений наголос на кореневому складі, окрім хіба що тих форм, де діє закон Сосюра, як-от: sakaũ, sãko, nesãko, sãkąs, sãkė.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Frederik Kortlandt. Slavic accentuation: a study in relative chronology, — Lisse, Netherlands: The Peter de Ridder Press — 1975.
  • N.E. Collinge. The laws of indo-european: — Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins publishing company, — 1985

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Sukač, Roman (2011). From present to past and back. Papers on Baltic and Slavic accentology (Англійською). Frankfurt am Main, Berlin, Bern, Bruxelles, New York, Oxford, Wien: Peter Lang. с. 160. 
  2. а б в Kortlandt, Frederik (1975). Slavic accentuation: a study in relative chronology [Слов'янське акцентування: дослідження у відносній хронології] (Англійською). Lisse. Netherlands: The Peter de Ridder Press. с. 9. 
  3. N.E. Collinge (1985). The Laws of Indo-European [Закони індоєвропейських мов] (Англійською). Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins publishing company. с. 148. 
  4. а б Kortlandt, Frederik (977). Historical laws of Baltic accentuation [Історичні закони балтійського акцентування] (Англійською). с. 321. 
  5. близькість кривої литовської рухомої акцентної парадигми
  6. а б В.А. Дыбо (Москва). Сравнительно-историческая акцентология, новый взгляд (по поводу книги В. Лефельдта "Введение в морфологическую концепцию славянской акцентологии"). Вопросы языкознание (Журнал) (Російською) 2. Москва. 2006. с. 7–8. Архів оригіналу за 4 квітень 2016. Процитовано 19 лютий 2018. 
  7. Sukač, Roman (2013). Introduction to Proto-Indo-European and Balto-Slavic Accentology [Вступ до протоіндоєвропейської та балто-слов'янської акцентології] (Англійською). Cambridge scholars publishing. с. 253.