Педро Фернандес де Кастро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Педро де Кастро
Педро де Кастро
Педро де Кастро
Мажордом Кастилії
27 травня 1332 — 4 квітня 1342[1]
Попередник: Фернандо де Вальбуена
Наступник: Хуан де Лара
 
Народження: бл. 1290
Галісія, Кастилія
Смерть: червень 1343
Альхесірас, Гранада
Похований: Собор святого Якова
Громадянство: Кастильська Корона
Віросповідання: католик
Династія: Кастро
Батько: Фернандо де Кастро
Мати: Віоланта Санчес
У шлюбі з: Beatrice de Portugal[d], Isabel Ponce de León[d] і Алдонса Лоренсо де Валадареш
Діти: Фернандо, Хуана, Інес, Алваро

Пе́дро Ферна́ндес де Ка́стро (ісп. Pedro Fernández de Castro; бл. 1290 — червень 1343) — кастильський шляхтич, галісійський вельможа. Головний мажордом Кастилії (13321342). Граф лемоський і саррійський (13291343). Представник шляхетного дому Кастро. Народився в Галісії, Кастилія. Син Фернандо Родрігеса де Кастро. Служив при дворі кастильського короля Альфонсо XI. Учасник Реконкісти. Головний управитель (аделантадо) Андалусії (13361343), Галісії та Мурсії (13361337). Головний староста Сантьяго-де-Компостели (13291343). Батько Фернандо Руїса де Кастро, кастильської королеви Хуани, португальської королеви Інеси й Алваро Піреса де Кастро. Помер під час облоги Альхесіраса, Гранада. Похований у Компостельському соборі святого Якова. Прізвисько — Кастро-Війна (ісп. Castro el de la Guerra). Також — Педро де Кастро, Педро Фернандес (Ферандович).

Біографія[ред. | ред. код]

Педро де Кастро народився близько 1290 року в Галісії, в родині Фернандо Родрігеса де Кастро та його дружини Віоланти, позашлюбної доньки кастильсько-леонського короля Санчо IV. 1304 року батько хлопця загинув у битві проти інфанта Філіпа, сина короля Санчо IV, тому Педро відправили до його матері в Португалію. Він ріс і виховувався разом із інфантом Педру, барселушським графом, позашлюбним сином португальського короля Дініша[2]. Вихователем Педро був Лоренсо Суареш де Валадареш[2], батько його майбутньої коханки Алдонси, яка народила йому доньку Інес та сина Алваро.

1316 року матір Віоланта передала сину Педро усі маєтки в Галісії[3]. 1320 року він повернувся туди, став придворним кастильського короля Альфонсо XI[4][2].

Педро одружувався декілька разів. Його першою дружиною була португалка Беатріш, наймолодша донька порталегрівського сеньйора Афонсу. Оскільки цей шлюб був бездітним, Педро одружився вдруге із Ізабелою Понсе-де-Леон, донькою Педро Понсе-де-Леона, сеньйора Кангаса і Тінео. У цьому шлюбі він мав двох дітей — Фернандо і Хуану.

1329 року компостельський архієпископ Беренгель де Ландорія дарував Педро староство Сантьяго.

1330 року Педро взяв участь у поході короля Альфонсо XI на Гранаду й відзначився у битві при Тебі.

1332 року Альфонсо XI призначив Педро мажордомом Кастильської Корони. Він дарував йому титул графа лемоського, разом із сеньйоріями Лемоса та Саррії.

1334 року, під час вторгнення португальського короля Афонсу IV до Кастилії через Галісію, Педро відмовився воювати проти португальців. Причиною відмови була його приязнь до Португалії, а також протест проти дій свого короля, який не захотів дарувати йому графство Трастамари[5].

1340 року Альфонсо XI відправив Педро воювати проти мусульман в Андалусії. Він відзначився у битві при Саладо, в якій здобув собі золоті остроги марокканського султана Абу аль-Хасана Алі ібн-Отмана[5] .

1342 року Педро взяв участь в облозі Альхесіраса, разом із Мартіном Фернандесом де Гресом, архієпископом компостельським[6] . В ході облоги розпочалася епідемія, яка знищила частину кастильського війська. Однією з жертв епідемії і сам Педро, який помер в червні 1343 року[7][8][9]. Його тіло привезли до Галісії й поховали, згідно з заповітом, у Компостельському соборі святого Якова[10][11]. У ХІХ столітті, під час огляду могили Педро, в ній знайшли золоті шпори остроги, ймовірно здобуті в битві при Саладо[11][12].

Сім'я[ред. | ред. код]

Докладніше: Кастро (рід)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Salazar y Acha, 2000, с. 387
  2. а б в Sotto Mayor Pizarro, 1987, с. 234
  3. Echániz Sanz, 1993, с. 76
  4. Armesto, 1969, с. 306
  5. а б Armesto, 1969, с. 307
  6. Armesto, 1969, с. 308
  7. Pardo de Guevara y Valdés, 2000, с. 154
  8. Vázquez Campos, 2006, с. 352
  9. У деяких джерелах помилково: в червні 1342 року [Armesto, 1969, p. 308; Salazar y Acha, 2000, p. 387.]
  10. Pardo de Guevara y Valdés, 2000, с. 155-156
  11. а б Armesto, 1969, с. 309
  12. Pardo de Guevara y Valdés, 2000, с. 156

Джерела[ред. | ред. код]

  • Armesto, Victoria (1969). Galicia feudal 1 (1ª edición). Vigo: Editorial Galaxia S.A. OCLC 6388126.
  • Castiñeiras González, Manuel A.; Fátima Díez Platas (2002). «Profano y Pagano en el Arte Gallego». Semata: Ciencias Sociais e Humanidades (Santiago de Compostela: Universidad de Santiago de Compostela) (14). ISSN 1137-9669. Consultado el 22 de febrero de 2010.
  • Echániz Sánz, María (1993). El monasterio femenino de Sancti Spíritus de Salamanca. Colección Diplomática (1268-1400). Salamanca: Ediciones Universidad de Salamanca. ISBN 84-7481-748-X.
  • Menéndez Pidal de Navascués, Faustino (1982). «La Casa Real de Castilla y León». Seria: Heráldica medieval española. Hidalguía (Instituto Luis de Salazar y Castro). ISBN 8400051505.
  • Menéndez Valdés, Gregorio (1774). Avisos históricos y políticos del Capitán Don Gregorio Menéndez Valdés. Madrid: En la oficina de la viuda de Manuel Fernández. OCLC 56374601.
  • Pardo de Guevara y Valdés, Eduardo; Eduardo José Pardo, Instituto Padre Sarmiento de Estudios Gallegos (2000). Fundación Pedro Barrié de la Maza, ed. Los señores de Galicia: tenentes y condes de Lemos en la Edad Media: Galicia histórica (1ª edición). La Coruña. ISBN 84-89748-71-3.
  • Salazar y Acha, Jaime (2000). La casa del Rey de Castilla y León en la Edad Media (1ª edición). Madrid: Centro de Estudios Políticos y Constitucionales. ISBN 84-259-1128-1.
  • Sotto Mayor Pizarro, José Augusto P. (1987). Os Patronos do Mosteiro de Grijo: Evolução e Estrutura da Familia Nobre Séculos XI a XIV (en portugués). Oporto. Consultado el 18 de junio de 1913.
  • Vázquez Campos, Braulio (2006). Los adelantados mayores de la frontera o Andalucía (Siglos XIII-XIV). Colección Historia: Serie 1ª, nº 58 (1ª edición). Camas: Diputación de Sevilla: Área de Cultura y Deportes y Servicio de Archivo y Publicaciones. ISBN 978-84-7798-230-2.

Посилання[ред. | ред. код]