Пейве Яніс Вольдемарович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Яніс Вольдемарович Пейве
латис. Jānis Peive
Народився 21 липня (3 серпня) 1906(1906-08-03)
с. Семенцове, Торопецький повіт, Псковська губернія, Російська імперія
Помер 12 вересня 1976(1976-09-12) (70 років)
Москва, РРФСР, СРСР
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність латиш
Діяльність науковець
Відомий завдяки рослинництво
Alma mater Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тимірязєва
Науковий ступінь доктор сільськогосподарських наук
Вчене звання Список академіків АН СРСР
Володіє мовами російська
Членство Академія наук СРСР і Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
Орден «Знак Пошани» Орден «Знак Пошани»
Ленінська премія — 1964
Звання академік АН СРСР

Я́ніс (Ян) Вольдема́рович Пе́йве (латис. Jānis Peive; 21 липня (3 серпня) 1906(19060803), с. Семенцове, Торопецький повіт, Псковська губернія, Російська імперія12 вересня 1976, Москва, РРФСР, СРСР) — латвійський вчений у галузі рослинництва й державний діяч СРСР. Голова Ради міністрів Латвійської РСР (27.11.1959—23.4.1962). Дійсний член (з 1946), згодом — президент (1951–1959) Академії наук Латвійської РСР. Ректор Латвійської сільськогосподарської академії (1944–1950). Депутат Верховної Ради СРСР 4—7-го скликань. Голова Ради Національностей Верховної Ради СРСР (1958–1966). Герой Соціалістичної Праці (1969).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 21 липня (3 серпня) 1906(19060803) року в селі Семенцове Торопецького повіту Псковської губернії (нині в межах Тверської області Росії) в латиській селянській родині.

Закінчив початкову школу в селі Рокотове у 1919 році й Торопецьку школу другого ступеня у 1923 році. Того ж року вступив до педагогічного технікуму у Великих Луках. У 1925 році, як відмінник навчання, був направлений на навчання до Московської сільськогосподарської академії.

Після закінчення Академії у 1929 році — на науковій роботі: лаборант-хімік на кафедрі Академії, згодом на лляній дослідній станції, на базі якої у 1931 році створений Всесоюзний науково-дослідницький інститут льону в місті Торжок. Займався дослідженнями хімії льону, кенафу й кутри. Розробляв методи агрохімічного дослідження ґрунтів, виконав дослідження з хімії жирів і дубильних речовин з насіння профільних культур.

У 1935 році отримав науковий ступінь кандидата, а у 1940 році — доктора сільськогосподарських наук. Також отримав звання професора й став заступником директора Всесоюзного науково-дослідницького інституту льону. З початком німецько-радянської війни разом з інститутом евакуйований на Урал, де очолює його.

Восени 1944 року направлений на роботу до Латвії. Призначений ректором Латвійської сільськогосподарської академії. Брав участь у організації Латвійської Академії наук, був обраний її дійсним членом і секретарем-академіком. У 1951–1959 роках — президент Академії наук Латвії. З 1959 по 1963 роки — голова Ради міністрів Латвійської РСР.

У 1962 році переїздить на роботу до Москви. Неодноразово обирався депутатом Верховної Ради СРСР. З 1958 по 1966 роки був головою Ради Національностей Верховної Ради СРСР.

У 1966–1971 роках — головний вчений секретар Президії Академії Наук СРСР; у 1971–1976 роках — академік-секретар Відділення загальної біології Академії Наук СРСР.

Помер 12 вересня 1976 року. Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Член КПРС з 1940 року. Обирався членом ЦК компартії Латвії. На XXII з'їзді КПРС був обраний кандидатом у члени ЦК КПРС, а на XXIIІ з'їзді — членом ЦК КПРС.

Нагороди і почесні звання[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 березня 1969 року за значний внесок у розвиток науки Пейве Яну Вольдемаровичу присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна й Золотої медалі «Серп і Молот».

Нагороджений п'ятьма орденами Леніна, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, двома орденами «Знак Пошани» і медалями.

У 1964 році удостоєний Ленінської премії за вивчення біологічної ролі мікроелементів і їх значення у сільському господарстві.

Посилання[ред. | ред. код]