Пейзажний парк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пейзажний парк біля Воронцовського палацу, місто Алупка, Крим

Пейзажний парк, також англійський, ландшафтний, іррегулярний парк — напрямок в паркобудівництві кінця 18-19 століть в Західній і Східній Європі, в Сполучених Штатах.

Протиставляється регулярному чи «французькому» парку.

Англійські корені пейзажного парку[ред. | ред. код]

Нерівномірність розвитку різних держав у 17—18 століттях призвела до занепаду Іспанії, підвищенню Голландії і Франції. В тіні цих процесів визрівала могутня державність Британії, що наприкінці 18 і в 19 столітті стане домінувати в Європі і світі.

Пошуки свого, незапозиченого з континенту, до якого англійці ставилися досить підозріло, найбільше відбилися в паркобудівництві і призвели до появи саду англійського типу.

Першими майстрами пейзажних парків Британії стануть Вільям Кент (1684—1748), Чарльз Бріджмен. В 18 столітті їх справу продовжили Ланселот Браун (1715—1783) і уславлений Хамфрі Рептон (1752—1818).

Дещо про назву[ред. | ред. код]

Англійський палац Катерини ІІ в Петергофі в пейзажному парку 18ст.(зруйновано в 2-гу світову війну)

Назва «англійський парк» також досить не точна, як і назва «французький парк» в свою чергу. Пейзажний парк спокійно існував ще поряд з регулярними садами Італії і Голландії 16 століття, але ніяк не називався і не входив тоді в коло культури, в коло домінуючої естетики. У книжці «Поезія садів» академіка Д. С. Лихачова (1906 — 1999) зазначено: «Пейзажні сади існували, як звісно, ще в добу Відродження. Іррегулярна і природна частина садиби землевласника століттями наступала на регулярний сад і відповідно використовувалась під впливом нових або модних вимог… Суто пейзажний парк вперше виник саме в англійській літературі, тобто раніше, ніж в свідомості його споживачів і в мистецькій практиці. Природний садовий пейзаж як проо́браз усіх садів — Райський сад — змалював в 4-й книзі „Втраченого Раю“ англієць Джон Мільтон (1608—1674)».

У Британії в 1770 році вийшла з друку книга державного діяча Томаса Вейтлі (Thomas Whately, 17261772) «Нариси про сучасне садівництво, ілюстровані описами». Трактат англійця наробив галасу серед вельможних багатіїв з грошима і часом для дозвілля — модних послідовників і прихильників садівництва. Томас Вейтлі не давав настанов, як створити газони, ставки чи павільйони в саду. Він зажадав дати нову теорію «психологічного» саду. Вейтлі поділяв пейзажні сади на сади-картини і сади — «характери» (реальні сади, створені талановитим садівником, які схвалював). Вейтли декларативно проголосив « Садівництво… настільки ж вище за пейзажний живопис, наскільки реальність вища (і багатша) за її зображення». Читачі сприйняли це за «метафізику» сучасного садівництва, за нову її теорію. «Нариси про сучасне садівництво» Томаса Вейтлі були досить швидко перекладені французькою та німецькою. Так, імператриця Катерина II, захоплена у 1770-і рр. садівництвом — «плантоманією», власноруч скопіювала книгу Вейтлі и готувала її переклад, аби дати зразок «метафізики» сучасного садівництва «власникам приморських дач, розташованих вздовж Петергофської дороги». Це був район аристократичних палаців з садами багатіїв і вельмож на шляху до імператорської резиденції в Петергофі. А «побажання» імператриці розглядали як черговий наказ швидкого виконання.

Ландшафтні архітектори Російської імперії кінця 18 столітття (Микола Львов, Андрій Болотов та ін.) уникали назви «англійський парк», яку як престижну і модну використовував царський двір. А. Т. Болотов (1738—1833) і М. О. Львов запропонували свою назву — «Натуральний сад (парк)» як більш точну і відповідну реальності. До того ж назва «англійський парк» не враховувала національних різновидів пейзажного парку — того ж російського пейзажного, німецького, оссіанівського парку тощо.

Але до висновків Томаса Вейтлі прислухалися навіть вони, про що свідчать ландшафтні проекти М. Львова і його ж садівнича практика (пейзажний сад біля Слободського палацу патрона Безбородька в Москві, власний «натуральний сад» Львова в садибі Знаменське-Райок, обидва знищені).

Софіївка (дендропарк) .Україна, 19 ст[ред. | ред. код]

Особливості садівництва в Англії[ред. | ред. код]

Садиба Четсворт Хаус і випас овець в парку
Олені в парку

Садівництво в Англії пройшло довгий шлях розвитку до середини 18 століття. Острівна відокремленість Англії сприяла появі своїх власних законів в плануванні садів, незважаючи на запозичені зразки садів Голландії чи Франції, що існували паралельно. Великі сади бароко на зразок Версалю мали місце лише біля королівських замків. Великі домішки культури середньовіччя виявилися і в англійському садівицтві. Так, в планування садів Англії часто вводили різні лабіринти, поширені з часів готики. Геометричні форми регулярних садів тут швидко набридли. Теоретичні пошуки призвели до визнання принципу, що «Вся земля — сад». Але цей сад зовсім не геометричних, регулярних форм, а пейзажний.

Тому в Британії почали рано відмовлятися від регулярних садів. Виник англійський, пейзажний сад. Він був значно дешевшим за парк французького зразку, не потребував армії садівників і копіював форми навколишніх краєвидів. На його форми мали вплив пейзажний живопис Пуссена, Сальватора Рози і, особливо, Клода Лоррена. Тому в пейзажних садах Британії не відмовлялись від будівництва окремих павільйонів, мостів, штучних ставків тощо.

Неможливо уявити випас худоби в регулярному саду, бо худоба цей сад зіпсує. Але цей сад і не призначений для худоби, у нього інша функція і друге ідейне навантаження. Випас худоби в пейзажному саду Англії — звичайна річ, до того ж практична в міщанській і поміркованій країні. Зовні це були залишки великих вольєрів садів бароко і гра в сільську простоту. Монотонні галявини англійських пейзажних парків домашні і дикі тварини (а також птахи) робили живими і схожими на краєвиди за парковими огорожами. Дикі олені і птахи і досі окраса і характерна «деталь» багатьох пейзажних парків країни, як і «англійська нудьга».

Тематичність пейзажних парків[ред. | ред. код]

Цікавою особливістю пейзажних парків стала їх тематичність. Звичайно, не всі вони мали чітко визначену тему, але тематичність була бажаною. Розквіт і модність пейзажних парків припала на війни в Європі, тому військова тематика стала переважати в парках можновладців.

  • (Росія). Пейзажна частина Царського Села при Катерині ІІ рясніє парковими спорудами, що уславлюють-увічнюють військові перемоги Російської імперії в російсько-турецьких війнах кінця 18 ст.(Чесменська колона, Кримська колона, Турецька лазня). Декілька обелісків на честь військових перемог було встановлено за наказом імператриці і в Пелі, (другій парадній резиденції Катерини ІІ), яку пізніше зруйнували.
  • (Франція). Палац Мезон-Лафіт. Чудову садибу з регулярним парком ще 17 століття у 1804 р. придбав маршал Наполеона Жан Лан. Він руйнує регулярний парк, а на його місці висаджує італійські топо́лі, що імітують розташування полків в битві при Монтебелло. Це тішить пихатого маршала, якому Наполеон дарував вигаданий титул герцога Монтебелло. Наново розпланованим алеям новоспечений герцог дає назви на честь наполеонівських генералів і військових перемог того часу. Була в пейзажному парку і площа патрона — Наполеона.
  • (Росія). Садиба Студенець — тепер в межах Москви. Герой війни з Наполеоном Арсеній Закревський придбав садибу у князів Гагаріних. Закревський робить пейзажний парк садиби пам'ятником війни 1812 року. За його наказом в парку роблять канали, а прямокутні ділянки-острови присвячують начальникам, під керівництвом яких служив вояк-поміщик. На кожному з острівців було встановлене погруддя відповідного воєначальника. Звичайно ж, ніхто після смерті поміщика не беріг а ні парк, а ні погруддя, які зникли. Залишки парку використовують для відпочинку як Парк культури і відпочинку «Красная Пресня».

Агресивні втручання володарів[ред. | ред. код]

Качанівка, Україна. Павільйон Глінки
Біла Церква, Олександрія. Павільйон-Руїна з водоспадам в парку.

З появою моди на пейзажні сади, надзвичайно зросло агресивне втручання володарів в планування садів. Якщо в добу бароко володар лише давав наказ майстрам і садівнику про створення саду, в добу класицизму володарі агресивно втручалися в задум, в проект і в реалізацію проекта. Значення садівника як автора проекту значно понизили пихаті володарі. І часто садівник ставав слугою, наглядачем за рослинами парку.

Імператриця Катерина ІІ наказала перекопати береги регулярного ставка в Царському Селі, аби став робив враження натурального водоймища. Тому бароковий грот на берегах нерегулярного ставка і досі виглядає чужорідним елементом в невідповідному оточенні.

Маршал Лан наказав зруйнувати регулярний сад біля палацу Мезон-Лафіт заради нового планування за власним проектом. Думка, що «не все нове краще за стародавнє» в голову вояка не приходила і його поведінкою не керувала.

Планування, якщо сад не мав визначеної тематичності, перестало відігравати значну ролю, як це було в садах бароко. Архітектурність, геометричність, що переважала в садах бароко, повсюдно викорінювалась заради картинності, відповідності краєвида пейзажним картинам. У Німеччині пейзажні садівники дійшли до створення парків за виглядом якоїсь картини. Тому такий парк мав лише одну виграшну позицію огляду. І якщо пагорб чи купа дерев заважали картинності, пагорб зрівнювали, а дерева безжально вирубали. І навпаки, якщо пагорба не було, його штучно створювали, а необхідні дерева наново садовили. Наново прокладали нові стежки, нові просіки заради розкриття на краєвиди і дальні перспективи.

Створення і існування пейзажних садів прийшлося на досить швидку зміну трьох ідейних течій — класицизму, сентименталізму, романтизму. Жодна з цих течій не цінувала, не шанувала жарти, веселощі або сміх, як це було в добу бароко. Веселощі, сміх повсюдно виганялися з пейзажних парків заради меланхолії, невеселих спогадів, сумних мрій, жалю по молодості чи особистим втратам.

Спогади про якісь події в минулому були найважливішою частиною образів пейзажних парків. Тому в пейзажних парках досі, 200—250 років потому, гордовито розповідають про відомих людей (поетів, композиторів, істориків, акторів…) які сюди навідались і хоча б якийсь час перебували тут. Прикладами є могила Руссо в парку Ерменонвіль (Франція), павільйон Глінки в саду Качанівки (Україна), погруддя поета Пушкіна в саду садиби Архангельське, кенотаф-обеліск на честь загиблих братів Брольї в парку Монрепо (Виборг, Росія), посмертний пам'ятник-ваза коханцю імператриці Катерини ІІ Ланському в пейзажній частині парку Царського Села тощо.

Поширеною атракцією пейзажних парків стали штучні руїни. Вони відсилали пам'ять відвідувача парку в історичне минуле. Було зовсім необов'язковим, щоб руїна належала колишній споруді, палацу чи храму. Було досить самої руїни як натяку на життя, що ніби точилося тут і зникло (руїна в парку Царицино, (Москва), Руїна-вежа в парку Царського Села, Руїнний мостик в парку Павловська, руїна на острівцю Руїнного ставка в Луговому парку (в передмісті Петербурга Петергофі) тощо).

Коли в пейзажному парку Павловська частково обвалилася колонада, її не стали відновлювати — і через брак коштів, і через брак бажання відновлювати, і через надзвичайну відповідність руїн паркам пейзажного типу.

Парк Монрепо. Місто Виборг[ред. | ред. код]

Садиба Приютіно біля Петербурга[ред. | ред. код]

Садиба Приютіно належить до зразків невеликих садиб доби класицизму з майже типовим розплануванням та характерними для доби павільйонами в пейзажному парку. Вона належала Оленіну Олексію Миколайовичу (1763—1843), директору Публічної бібліотеки в Санкт-Петербурзі. Усі головні споруди садиби були розташовані поблізу ставка. Всі вони побудовані з червоної цегли у доволі спрощених формах пізнього класицизму без використання колонного портика і без тинькування стін. На тлі зелені парку і дзеркала ставка це несподівано дало значний картинний ефект і збагатило образ садиби, що не мала архітектурних шедеврів. Серед будівель найбільш класичний вигляд мала молочня з колонним портиком та фронтоном. Як і заведено, навкруги ставка йшла хвиляста стежка, що єднала більшість споруд і відкривала глядачєві декілька картинних краєвидів. В пейзажному парку знайшли своє місце Сонячний годинник, флігелі, дві оранжереї, цегляна кузня, цегляна людська домівка, зерновий склад(магазін за термінологією тої доби), усього 26 службових приміщень. Було в пейзажному парку і містечко для суму, гірких роздумів і спогадів. У війні 1812 року під Бородіно загинув син володаря — молодий Микола Оленін. На честь сина володар поставив в парку пірамідку-кенотаф на спомин.

І як водиться, окрасою пам'яті про минуле садиби стали спомини про відомих людей, що навідувались сюди. Садибі надзвичайно пощастило, бо в Приютіно гостювали поети Крилов Іван Андрійович, Адам Міцкевич і О. Пушкін, художники Олександр Брюллов і Карл Брюллов, композитори Глінка, Аляб'єв Олександр Олександрович, Верстовський Олексій Миколайович, письменник Олександр Тургенєв, декабристи тощо.

За подальші 200 років садиба втратила лише поля і більшу частину парку. Але ядро садиби зберіглося і після (не досить вдалої) реставрації музеєфіковано.

Садиба Марфіно, Росія[ред. | ред. код]

Садиба Марфіно — одна з найдавніших в Підмосков'ї. В 1-й половині 19 століття класична за всіма ознаками садиба зазнала суттєвої перебудови і в образному, і в формальному плані. Колись це була барокова садиба з чіткою вісьовою і симетричною побудовою. Руйнації під час війни з Наполеоном, а потім перебудови надали їй характер пізнього класицизму. Класицизм тоді швидко втрачав позиції привабливості. І нова володарка садиби (Софья Володимирівна Паніна) розпочала чергову перебудову. Проект в стилістиці романтизму створив архітектор Михайло Биковський.

Російські Паніни вважали себе спадкоємцями роду Паніні з Італії. Архітектор знав про це і перебудову реалізував у псевдоготичних формах. Так в Марфіно повсюди запанувала пам'ять про минуле, про історію, про готику, як натяк на древність роду Паніних. Вісьова побудова була знищена, а замість неї зробили асіметричне розпланування з довгим бічним шляхом до парадного двору. Цей шлях і декорували псевдоготичними містками, готичними брамами, що вели до псевдоготичного за формами палацу. Будівельні роботи завершили до 1846 року. А готичні декорації садиби стали надзвичайно вдалою окрасою і пейзажного парку, і всього ансамблю, що набув неповторності, унікальності навіть серед неповторних сусідніх садиб.

Садиба і пейзажний парк Марфіно не зазнали інших перебудов у 19 столітті і не були зруйновані, як тисячі інших, за СРСР. Зараз використовуються як санаторій для російських військових і є режимним об'єктом.

Неправедний осуд садів бароко[ред. | ред. код]

Теоретики пейзажного садівництва пізніше багато говорили про антифеодальну, не монархічну суть пейзажного парку. Активна, часто агресивна геометрія планування і активне втручання в розвиток і силует кущів і дерев ставились в провину садам бароко. Було повністю забуто, що сад бароко був монополізованим королівською владою у Франції лише в 17 столітті. Саме з Франції пішла мода на підкорення природи в саду — королю, вельможі, людині взагалі. Але сад бароко виник в Італії 16 століття, в часи, коли не був сформованим інститут абсолютизму, уособлений в посаді короля. Тому сад бароко не ніс провини за злочини королівської(абсолютної) влади.

Частково рятівником невеликих садів з регулярним плануванням був навіть Хамфрі Рептон (1752 — 1818), відоміший як теоретик і практик пейзажного садівництва Англії. На припалацовій теріторії Хамфрі Рептон залишав і терасу, і балюстради, і квітники, і регулярне планування — ознаки бароко в пейзажному середовищі англійського парку. Єлементи регулярного планування без гігантоманії Версаля посіли почесне місце в новітні часи в розбудові парків біля стадіонів і спортивних майданів в 20 столітті.

Дух антифеодальної свободи англійських садів був поширений лише на планування садів і відмову від вистрігання дерев. Англійський сад з перших років існування почав так само активно обслуговувати абсолютну владу в тій же Британії 18 століття, як і французький парк в Версалі 17-го. Порочне коло замкнулося.

Але це старанно не помічали ні в ліберальній Британії, ні в королівській Франції, ні в Російській імперії, ні в німецьких князівствах тощо.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Використані матеріали англійської, російської вікіпедій
  • Лихачев Д. С. «Поезия садов», Л, 1982 .
  • Горохов В. П. Лунц Л. Б. «Парки мира», М, Стройиздат, 1985 (рос)
  • Вергунов А. П. Горохов В. А. «Русские сады и парки», М, «Наука», 1988 (рос)