Пейко Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Пейко Микола Іванович
Народився 12 (25) березня 1916[1]
Москва, Російська імперія[1]
Помер 1 липня 1995(1995-07-01)[1][2] (79 років)
Москва, Росія[1]
Поховання Q4165933?
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Діяльність композитор, музичний педагог
Alma mater Московська державна консерваторія імені П. І. Чайковського
Членство Спілка композиторів СРСР
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Сталінська премія Заслужений діяч мистецтв Росії

Микола Іванович Пейко (12 (25) березня 1916, Москва — 1 липня 1995, Москва) — російський композитор, диригент, педагог. заслужений діяч мистецтв РРФСР (1964). Лауреат двох Державних премій.

Біографія[ред.ред. код]

В 1933—1937 роках навчався в музичному училищі при Московській консерваторії у І. В. Способіна (теоретичні дисципліни).

В 1940 закінчив Московську консерваторію, де навчався у Н. Я. Мясковського (композиція), М. П. Ракова (оркестровка), В. А. Цуккермана (аналіз музичних форм).

У 1943 Пейко почав викладати в консерваторії, спочатку як асистент Д. Д. Шостаковича та Миколи Мясковського, а незабаром очолив власний композиторський клас. Пейко також був керівником композиторської кафедри в Інституту імені Гнесіних1958 — професор). Належить до числа найбільших композиторів-симфоністів Росії ХХ століття. Н. Пейко — один з найавторитетніших після Мясковського композиторів-педагогів московської композиторської школи. Здобув репутацію видатного енциклопедиста свого часу. Виховав понад 50 композиторів, серед яких Юрій Абдоков, Софія Губайдуліна, Олексій Ларін та інші.

Н. І. Пейко помер 1 липня 1995 в Москві. Похований на Домодєдовському кладовищі поруч із дружиною, Іриною Михайлівною Пейко-Оболенською.

Творчість[ред.ред. код]

Стиль пов'язаний з традиціями російської та західної симфонічної музики, в тому числі — творами М. Я. Мясковського. У пізній період творчості експериментував з дванадцятитоновою технікою, залишаючись прихильником традиційного ладо-тонального мислення. Твори композитора відрізняються яскравою та вишуканою оркестровкою та поетичною глибиною. Цикл симфоній Пейко належить до числа найбільш значущих в європейській симфонічної культурі ХХ століття. Композитор володів рідкісним аналітичним даром, що сприяло написанню ряду блискучих критичних статей і есе, в тому числі про 27-му симфонію Мясковського, інструментальні мініатюри О. Мессіана, В. Лютославського та ін. Великий вплив на творче мислення композитора мало його серйозне (впродовж усього життя) захоплення шахами.

Основні твори[ред.ред. код]

Балети
  • «Жанна д'Арк» (1953—1955)
  • «Абакаяда» (1983)
Ораторії
  • «Ніч царя Івана» (1967, перероблена в оперу)
  • «Днів давніх бій» (1981)
Оркестрові твори
  • Дев'ять симфоній (1945, 1946, 1957, 1965, 1968, 1972, 1980, 1986, 1992)
  • Концерт для фортепіано з оркестром (1943—1947)
  • Симфонічна сюїта «З російської старовини» (1948)
  • «Молдавська сюїта» (1949—1950)
  • Сім п'єс на теми народів СРСР (1950)
  • Дві концертні сюїти для скрипки та оркестру (1953, 1968)
  • Симфонічна балада (1956)
  • «З якутських легенд» (1940—1957)
  • Концерт-симфонія (1974)
  • Еонцерт для гобоя та камерного оркестру (1983)
  • «12 афоризмів та постлюдія» (1993)
  • Концерт для малої домри та оркестру (1967)
Камерні твори
  • Фортепіанний квінтет (1961)
  • Чотири струнних квартети (1962, 1965,...)
  • «Легенда» для кларнета і арфи та ін.
  • Пісні, романси, музика до театральних постановок та кінофільмів
Опера
  • «Айхилу»
Музика до фільмів і мультфільмів

Нагороди та премії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Рыбакина Е. Николай Пейко: очерк жизни и творчества. — М.: Музыка, 1980

Посилання[ред.ред. код]