Пейрескія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Pereskia
Ілюстрація пейрескії в книзі Бріттона і Роуза The Cactaceae, Vol. 1., 1919.
Ілюстрація пейрескії в книзі Бріттона і Роуза The Cactaceae, Vol. 1., 1919.
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Pereskioideae
Рід: Пейрескія (Pereskia)
(Plum.) Mill., 1754
Види
Див. розділ «Види»
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pereskia
IPNI: 81326-3
ITIS logo.jpg ITIS: 19753
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3596
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pereskia

Пейрескія[1] (Pereskia (Plum.) Mill., 1754) — рід сукулентних рослин з родини кактусових. Єдиний представник підродини Pereskioideae.

Історія[ред.ред. код]

Стебло Pereskia aculeata
Квітка Pereskia grandifolia
Плід Pereskia bleo

Рід названий у 1708 р. Шарлем Плюм'є на честь Ніколаса Фабре де Пейреска (фр. Nicolas Fabre de Peiresc), французького державного діяча та ботаніка 16 століття — початку 17 століття. Найповніший опис зробив Філіпп Міллер в 1754 році на базі схематичного опису, зробленого Плюм'є.

Морфологія[ред.ред. код]

Цей рід вважається найдавнішим з усіх кактусових.
Відрізняється від інших кактусових наявністю овальних чи ланцетоподібних, нормально розвинених листків.
Рід є листопадним. У несприятливих умовах листки опадають.
Рід містить 17 видів. Деякі види мають дерев'янисте стебло, інші — ліани з лазячий стеблами до 20 м завдовжки.
Епідерміс щільний, блискучий.
В ареолах — прямі або загнуті гострі колючки.
Колючки — гострі, міцні, білі, сіруваті або коричнюваті.
Квітки — білі, кремово-жовті, рожеві, запашні, до 4,5 см в діаметрі, розташовані поодиноко або в суцвіттях.
Плоди соковиті, жовтаві або червонясті, до 2 см у діаметрі, їстівні.
Насіння — порівняно велике, темне, глянцеве.

Ареал[ред.ред. код]

Ареал досить широкий: південь Північної Америки, включаючи південь США та Мексику, Центральна Америка (Антильські острови, Куба), значна частина Південної Америки (включаючи південно-східну Бразилію, північне Перу, Колумбію і Венесуелу). Звичайне місце зростання — лісисті прибрежні райони на висоті близько 500 — 1 400 м над рівнем моря.

Культивування[ред.ред. код]

Влітку пейрескії потрібно багато тепла, світла й свіжого повітря. Ґрунт — будь-який поживний з домішкою 40% великозернистого піску, щебеню і мармурової крихти, pH — близько 7. У період росту рослини полив і підгодівля регулярні. Взимку полив скорочують, не дозволяючи субстрату повністю просохнути. У цей період рослини утримують при температурі близько 15 °C. Розмножують насінням і стебловими живцями. Насіння проростає важко, сіянці маловитривалі й дуже чутливі до надлишку вологи, тому їх рекомендють прищеплювати з наступним укоріненням привою. Дорослі рослини невибагливі, ростуть навіть і напівтіні, але в приміщеннях майже не цвітуть.

Використання[ред.ред. код]

Рід відрізняється високою декоративністю. Ці рослини одними з перших були завезені колнізаторами до Європи. За смачні плоди на батьківщині вони отримали назву «в'юнкий лимон» або «барбадоський аґрус». Бразильці вживають в їжу навіть листя і суцвіття цих рослин. В колекціях пейрескії часто використовують в якості підщепи для інших кактусів.

Види[ред.ред. код]



Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]