Пекан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пекан
Carya illinoinensisMorton Arboretum acc. 1082-39*3
Carya illinoinensis
Morton Arboretum acc. 1082-39*3
Біологічна класифікація
Царство: Plantae
Eudicots
- Rosids
Ряд: Fagales
Родина: Juglandaceae
Рід: Carya
Вид: C. illinoinensis
Біноміальна назва
Carya illinoinensis
(Wangenh.) K.Koch
Carya illinoinensis map.png
Синоніми
* Carya oliviformis (Michx.) Nutt.
  • Carya pecan (Marshall) Engl. & Graebn.
  • Hicorius pecan (Marshall) Britton
  • Juglans illinoinensis Wangenh.
  • Juglans oliviformis Michx.
  • Juglans pecan Marshall

Пекан (Carya illinoinensis); синоніми: карія іллінойська, карія пекан, гікорі пекан) — один з видів гікорі деревних рослин родини Горіхові (Juglandaceae), що ростуть у південно-центральній Північній Америці, в Мексиці від Коауїла південь Халіско і Веракрус,[1][2] в США від півдня штату Айова, Іллінойс, Міссурі і Індіана до Вірджинії, південно-західного штату Огайо, на південь через Джорджію, Алабаму, Міссісіпі, Луїзіану, Техас, Оклахому, Арканзас і Флориду, і на захід, в Нью-Мексико.

Дендрологічна характеристика[ред.ред. код]

Пекан серед всіх видів роду є найбільшим деревом. Досягає висоти 50-65 м і до 2,5 м в діаметрі, а максимального віку 500 років.

Стовбур дерева прямий з високо піднятою округло-конічної кроною. Кора стовбура і товстих гілок сірокоричнева, розтріскується, тріщини поздовжні або злегка звивисті, до 2 см глибини.

Кора стовбура

Деревина стовбура дуже міцна, тверда й еластична, з красивим малюнком, питома вага 0,69-0,71, вага 1 м3 повітряно-сухої деревини 736 кг. Придатна для виготовлення меблів, гнутих виробів, фанери та ін.

Пагони навесні зеленуваті, потім червонувато-бурі, злегка опушені, з багаточисельними подовженими чечевичками оранжевого забарвлення, в зимовому стані — з широкосердцевидними листовими слідами.

Верхівкові бруньки гострояйцеподібні, до 1-1,З см довжини, сіроопушені, бічні — яйцеподібні до 6-7 мм, на коротких ножках. Листя складні, непарноперисті, 20-60 см довжини з 9-17 листочків. Листочки листя подовженоланцетні, 9-15 см довжини, і 2-6 см ширини, несиметричні зі скошеною основою і загостреною серповидно-загнутою вершиною, по краях пилчасті або двічіпилчасті, зелені, до темно зелених, блискучі з верхньої сторони і світло-зелені з нижньої, голі або слабоопушені. Верхівковий листок не відрізняється за величиною від бічних — за формою ланцетний, симетричний з витягнуто-загостреною вершиною. У однолітніх сіянців — листя прості, довгасто-овальні з клиноподібними основою і вершиною, по краях гостроголчасті, зелені, жорстко-сухуваті, як і листя у дорослих дерев. Жилкування листя з нижнього боку рельєфне, жовтуватого забарвлення.

"Сережки"
Достиглі плоди

Квітки у пекана роздільностатеві, але тичинкові і маточкові розміщуються на одних і тих же пагонах (однодомні), вітрозапилювані. Сережки з тичинковими квітками зібрані по 3 на одній короткій ніжці з плівчастим прицвітником. Тичинкова квітка складається з слаборозвинених покривів оцвітини, 4-6 тичинок з пиляками на коротких зв'язниках.

Маточкові суцвіття знаходяться на кінцях пагонів, в кисті по 3-11 малопомітних квіток, кожна з двома короткими розчленованими приймочками. Маточкова квітка сплюснута з боків 5-ма чашолистками, які, сильно розростаючись, закривають горбкуваті темно-зелені рильця квітки. При цвітінні рильця стають рожевими або малинового забарвлення, а горбки їх поверхні клейкими.

Недозрілі плоди пекана
Carya illinoinensis - Тулузький музей

Дерева пекана дихогамічні, одні з них протоандричні, інші - протогінічні.

Плід — несправжня кістянка складається з твердого мясистого перикарпу, засихає і розтріскується при дозріванні поздовжньо на 4 частки і тонкодеревянистого ендокарпа, в якому міститься зародок. Ядро плода складається з зародка, що має брунечку і корінець, і двох м'ясистих, наповнених поживними речовинами сім'ядоль. В кисті знаходиться від 3 до 10 плодів.

Ендокарп — від 2,5 до 6 см довжиною та 1-2,5 см шириною, довгуватої форми, з округлою основою і слабозагостреною вершинкою. Шкаралупа світло-шоколадноого забарвлення, до 1 мм товщини, з темними поздовжніми плямами, гладка, розколюється легко. Усередині ендокарпа є слабкі перегородки з внутрішньої листуватої оболонки, забарвленої в колір оболонки сім'ядоль, в золотисто-коричневатий колір. Серцевина ядра (сім'ядоль) кремово-жовтувата, дуже приємного смаку від наявності жиру, вуглеводів, вітамінів та інших речовин. Вага ендокарпа 4-6 г, ядро 45-50% від ваги ендокарпа.

До складу ядра входять такі речовини: вода - 3,4% білок - 12,1, жир 70,7, вуглеводи - 8,5, клітковина - 3,7, зола 1,6%. Крім того, до складу ядра входять безазотисті екстрактивні речовини, фосфор, кальцій, вітаміни групи В та ін. (у Криму жирність плодів пекана досягала 72-97%). Склад ядра пекана незначно відхиляється від наведених цифр у різних його сортів.

Ендокарп різних сортів пекана дуже відрізняється за формою і величиною.

Поширення в культурі. Ріст і продуктивність[ред.ред. код]

Пекан в шкаралупі і очищений

Ареал природного поширення пекана займає східну і частково центральну частини США, займаючи з півночі території штатів Айова, Іллінойс, Індіана, Огайо, почасти на західному схилі Аппалачів до Джорджії і Флориди на південному сході. Західна межа ареалу пекана проходить з півночі від штату Айова на Канзас, Оклахому і через Техас в Мексику. На всій великій території свого ареалу пекан приурочений до басейну ріки Міссісіпі та її приток, а також до річок, що стікають з Аппалачів в Атлантичний океан і Мексиканську затоку. У гори пекан не піднімається вище 200 м.

Корінному населенню Північної Америки та Мексики пекан відомий як харчова рослина, проте в культурі він став поширюватися, мабуть, тільки з XVIII ст.. Промислове ж розведення пекана почалося в першій половині XIX ст. і набуло широкого розмаху в США в кінці XIX ст.: висока харчова цінність плодів, їх приємний смак, велика калорійність, необмежена термінами лежкість, просте зберігання, транспортабельність і підвищений попит послужили стимулом до широкого поширення пекана в культурі.

Дві половинки ядра плоду

Культурний ареал пекана в Північній Америці давно перейшов межі природнього. Процесу окультурення цієї рослини спияли її цінні біологічні особливості: холодостійкість, посухостійкість, мала вимогливість до грунтових умов швидкість росту, раннє настання плодоношення та ін. У зв'язку з цим були виведені морозостійкі сорти пекана: Майор, Індіана, Монімейкер та ін; посухостійкі — Стюарт, Тексап, Брейк та високоврожайні — Куртіс, Брейк, Махан та ін. Культура пекана перемістилася на північ і захід, і найбільшими продуцентами його плодів стали штати Каліфорнія і Орегон, хоча й Техас також продовжує бути важливим продуцентом горіхів.

Загальна продукція плодів пекана в США в 1929 р. становила 12 513,6 т, а в 1952 р. — 76 257 т, тобто за чверть століття виросла більш ніж в 6 разів.[3] Внутрішня потреба в плодах пекана в США була настільки велика, що в неврожайні роки вона задовольняється імпортом горіхів з Мексики.

Інтродукція[ред.ред. код]

У Старому Світі пекан відомий з XVIII ст., хоча культура його в Європі отримала дуже слабке поширення. Великі плантації пекана є в Іспанії, Італії (Сицилія, район Мессіни), Туреччині, де його розведення також ще не має промислового значення. Вважається, що на північ від 40-ої паралелі пекан розводити ризиковано. Три поширені в культурі сорти пекана отримали вагоме значення — Мантуров, Фротчер і Дельмас, останній визнаний найкращим.

У Північній Африці пекан інтродукований в 1881 р., а перша велика група дерев пекана була посаджена в Алжирі в 1929 р., на дослідній станції в Буфарік у вигляді алеї 100 м довжини. В 1941-1946 рр. урожай трьох сортів становив: Сукцес 7,6, Елізабет — 10 і Мур 19-23 кг, а у 1948-1949 роках три дерева останнього сорту дали урожай 80-90 кг. Культура пекана поширена і на інших дослідних станціях в Марокко, в передгір'ях Атлаських гір.

Культура пекана на пострадянських територіях відома з кінця XVIII століття в південних регіонах: Ленкорань, Батумі, Чаква (біля Батумі в державний (удільний) маєток) та ін.

При радянському ладі посадки саджанців пекана, отриманих з Америки, проводились на Чорноморському узбережжі Кавказу, в країнах Середньої Азії, в Криму.

Культура пекану в Україні[ред.ред. код]

Найраніше випробування пекана було проведено в Нікітському ботанічному саду на початку XIX ст, але виробничого розвитку культура не отримала і не вийшла за межі дослідницьких закладів. Перша посадка пекана в Нікітському ботанічному саду була зроблена в 1824 р. Це дерево проіснувало до 1935 р. Інші чотири дорослі дерева саду були посаджені в 1896, 1928 і 1946 рр.

Станом не 1963 рік дерева перебували в наступному стані:

  • дерево посадки 1896 досягало 20 м висоти і 47 см в діаметрі на висоті грудей. Стовбур дерева прямий, добре очищений від сучків, перший живий сук на висоті 5 м. Крона досить густа, добре вкрита листям. Дерево цвіло пізно, в середині червня сережки його з тичиночними квітками продовжували пилкувати. Плодоношення дерева хороше, плоди дрібні. Дерево було абсолютно здоровим, не мало жодних слідів хвороб чи пошкоджень шкідниками. Воно не пошкоджувалось і низькими температурами в суворі зими, які бували іноді на території саду.
  • дерево 1928 року. у віці 35 років досягало 16 м висоти і 17 м в діаметрі. Стовбур прямий, перший живий сук починався на висоті 7 м. Плодоносило слабо внаслідок сильного затінення іншими деревами.
    • Інше дерево такого ж віку зростало в верхньому парку за бесідкою з кактусами, і досягало 13 м висоти і 15 см в діаметрі. Плодоносило також слабо, оскільки теж росло у затіненні.
  • дерево посадки 1964 р. у віці 17 років досягало 9 м висоти і 10 см в діаметрі, плодоносило.

Дерева пекана в Нікітському ботанічному саду порівняно стійкі тільки до повітряної посухи, але вимагали обов'язкового і систематичного зрошення протягом усього літнього періоду, навіть на свіжих грунтах. Пекан в саду абсолютно зимостійкий, квітнув і плодоносив, насіння проростало.

Одиничні молоді деревця пекана росли в радгоспі «Виноградний» в Бахчисарайському районі.

Велику роботу з інтродукціії пекана розгорнув у 60-х роках в Україні Інститутом лісу АН УРСР (П.Г. Кроткевич): було вирощено під Києвом (Голосієво) кілька тисяч сіянців пекана і закладена плантація в Феофанії на площі 1 га. Також у Феофанії в 1952 р. на ділянці площею 10 га були посіяні горіхи різних видів, у тому числі пекан. У 14-річному віці дерева його досягали 6 м висоти і 7 м в діаметрі. Приклад вирощування пекана в Голосісво показує повну можливість вирощування пекана на широті Києва, причому без особливих агротехнічних прийомів, поливу.

У Києві пекан також ріс у Центральному республіканському ботанічному саду і в дендрарії лісогосподарського факультету Української академії сільськогосподарських наук. У ботанічному саду росли 4 досить зимостійкі деревця (від зимових мюрозів страждали тільки верхівкові бруньки пагонів) пекана двох сортів: 3 дерева сорту Майор (насіння його були отримані з Середньої Азії) і одне деревце (незимостійке) з Чорноморського узбережжя Кавказу, пагони якого в зиму обмерзали до 1 м довжини. У дендрарії лісогосподарського факультету Української академії сільськогосподарських наук пекан ріс в сильному затіненні граба, дуба, ялини та інших порід.

На Красно-Тростянецькій лісовій дослідній станції Сумської області росло 2 деревця пекана, які були надіслані сюди саджанцями в 1956 р. Деревця після посадки щорічно сильно обмерзали.

Посіви насіння різних сортів пекана з Сухумі і Ташкента були проведені на створених плантаціях в 1965, 1966 і 1967 роках у трьох областях: Херсонській, Кіровоградській та Харківській на площі 18 га; були вирощені сіянці.

У Чернівецькій області існували посадки пекана в Сторожинецькому технікумі та в Хотинському лісництві (1 дерево).

У Закарпатській області пекан ріс в м. Мукачево на садибі Карпатської лісової дослідної станції (3 зимостійкі деревця, які плодоносили) і в дендрарії Мукачівського лісгоспу (невелика група).

Культура пекана на території України цілком можлива. Найпридатніші для вирощування — південні, південно-західні і західні райони країни. Пекан є швидкозростаючим при періодичному поливі, однак і в неполивних умовах він зростає добре.

Розмноження[ред.ред. код]

Пекан розмножується насіннєвим шляхом і вегетативно. Насіннєвий спосіб розмноження є основним при інтродукції пекана в нових умовах, відборі найкращих форм, селекції та гібридизації, виведенні і розмноженні нових сортів.

Вегетативне розмноження є основним при сортовий культурі пекана, а також при виведенні найкращих форм, їх збереження і т. д.

При насіннєвому розмноженні, насіння пекана збирають в листопаді і після очищення і просушування висівають або залишають для весняного посіву. В останньому випадку насіння стратифікується.

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Carya illinoinensis (Wangenh.) K. Koch». Germplasm Resources Information Network. United States Department of Agriculture. 2007-10-29. Архів оригіналу за 2013-07-23. Процитовано 2009-10-15. 
  2. Flora of North America: Carya illinoinensis
  3. С.А. Рід і Давідсон (1958)

Див. також[ред.ред. код]