Пекло

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Середньовічне зображення пекла з манускрипту «Сад утіх» Герради Ландсбергської близько 1180 р.

Пе́кло — у багатьох релігіях місце для посмертного покарання за гріхи. У індуїзмі, буддизмі і джайнізмі пекло — перехідна стадія у прогресі душі, але християнство і іслам вважають його вічним (чистилище — перехідний). Також — абаддон, безодня.

У християнстві[ред. | ред. код]

У Біблії[ред. | ред. код]

Ті, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Ісуса, "приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його" (2 Сол. 2:9).

Місце покарання для: - впалих ангелів: 2 Пет 2: 4; диявола і його ангелів: Мф 25:41; звіра і лжепророка: Об.  19:20 ; тих, хто поклоняється звірові: Об 14: 9-11; нечестивців Об 21: 8 - тих, хто відкинув Добру Новину: Мф 10: 11-15.

Згадки про пекло в Старому Завіті - пекло це шеол. Опис пекла в Новому Завіті - місце відділення від Бога: 2 Сол  1: 8,9; друга смерть: Об  21: 8; місце засудження: Мф  23:33; місце мук: Лк.  16:23; місце плачу і скреготу зубів: Мф  8:12; Мф  25:30; місце, де гинуть душа і тіло: Мф  10:28; вічна мука: Мф  25:46; вічна погибель: 2 Сол  1: 9; вічні узи: Юд 1:6; вічний вогонь: Мф.  18: 8; Юд  1:7 ; вогняне озеро: Об.  20:15; темрява: Юд  1:13

У Об.  20:14 сказано що "Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне" - тому деякі боголсови вважають що ад не є вічним хоча попередні місця з Біблії свідчать протилежне.

У католицькій церкві[ред. | ред. код]

Вуста пекла. Мініатюра з Вінчестерського псалтиря XII ст.

Католицька Церква визначає пекло як «стан остаточного самовідлучення від спільності з Богом і блаженними». Людина потрапляє до пекла відразу ж після смерті у стані смертельного гріха без покаяння і прийняття милосердної любові Бога, ставши вічно відокремленою від Нього за власним вільним вибором.[1] Католицька та багато інших християнських церков, таких, як баптистські та єпископальні церкви, деякі православні церкви, вважають пекло остаточним призначенням тих, хто так і не став гідним після загального воскресіння і Страшного Суду, де вони будуть вічно покарані за гріх і постійно відділені від Бога. Природа такого суду несумісна з вченнями багатьох протестантських церков, де вважається, що спасіння відбувається через прийняття Ісуса Христа своїм Спасителем, а Православна і Католицька церкви навчають, що суд враховує і віру і справи.

Для середньовічної іконографії характерним був мотив зображення пекла у вигляді адових вуст, розверстої пащеки чудовиська.

Святі Отці[ред. | ред. код]

Пекло, на думку преподобного Макарія Єгипетського, лежить «в глибині серця людського» . «Подібно до того, - пояснює преподобний Симеон Новий Богослов, - як сліпці, не бачать сяючого сонця, хоча і цілком бувають освітлені ним, перебувають поза світлом, будучи віддалені від нього почуттям і зором, так і Божественне світло Трійці буде у всьому, але грішники , ув'язнені в темряві, і серед Нього не побачать Його ... але, обпалені і осуджені своєю власною совістю, вони матимуть невимовні муки і невимовну скорботу на віки »[2]

Іриней Ліонський: «Всім хто зберігає любов до Нього Він дає Своє спілкування. Спілкування ж з Богом є життя і світло і насолода всіма благами, які є у Нього. А тих, які за своїм хотінням відступають від Нього, Він піддає відлученню від Себе, яке вони самі обрали. Розлучення з Богом є смерть, а відступ від світла є тьма, і відчуження від Бога є позбавлення всіх благ, які є у Нього. Але блага Божі вічні і без кінця, тому й позбавлення їх вічне і без кінця, подібно до того як невимірного світла самі себе засліпити або засліплені іншими назавжди позбавлені солодкості його не тому, щоб світло заподіювало їм муку сліпоти, але сама сліпота приносить їм нещастя »[2]. Хоч «Бог є любов» (1 Ін.4: 16) і любов ця «буде ... все у всьому» (1 Кор.15 28), але для тих, хто став втіленням ненависті, вона стане пекельним вогнем. Саме про це говорять слова преподобного Ісаака Сиріна: «ті що мучаться в пеклі уражаються бичем любові»[3].

Григорій Палама: «Бог, через властиву Йому доброту і милосердя, не заради тих хто мав стати по своїй волі поганими допустив благим прийти в буття, але заради благих створив і тих мав стати поганими»[4].

Іван Златоуст: «Не говори мені: де ж справедливість, якщо мука не має кінця? Коли Бог робить щось, слухайся Його визначень і не підкоряй їх мудруванням людським ».

У юдаїзмі[ред. | ред. код]

Долина Гінном (звідки походить назва «геєнна огнянна»), 2007

Відповідно до єврейського вчення, пекло — це не зовсім фізичне місце, його можна скоріше порівняти з сильним почуттям сорому. Люди соромляться свого злодіяння і це є стражданням, викликаним поганими вчинками. Коли людина так відхиляється від волі Бога, кажуть що вона, в Гінномі. Це стосується не якогось моменту в майбутньому, а теперішнього стану. Ворота повернення (тешува), як кажуть, завжди відкриті, і, таким чином, можна узгодити свою волю з Божою в будь-який момент. За Торою, стан поза Божою волею сам по собі є покаранням.

В ісламі[ред. | ред. код]

Докладніше: Джаханнам

В ісламі місце, куди попадають грішники після смерті називається джаха́ннам. Синоніми — вогонь, полум'я, безодня і тому подібне. Жертви джаханнаму горять у вогні.

«Щоразу, як приготується їхня шкіра, ми міняємо її на іншу, щоб вони відчули покарання»

 — говориться в Корані.

Грішники джаханнаму зв'язані ланцюгами. Вони їдять плоди дерева заккум, що схожі на голови шайтанів, п'ють кип'яток, який «роз'їдає їх нутрощі», і гнійну воду. Інший вид пекельних мук — пекучий холод. Різні категорії грішників розміщуються в різних частинах джаханнаму і входять туди через різні ворота. Джаханнам охороняє сторожа із ангелів-забанійа. Їх очолює ангел Малик.

У післякоранній традиції набув популярності образ сірат («шлях») — тонкого, як волосина або кінець меча, моста, протягнутого над джаханнамом. По ньому після смерті проходять всі люди, проте перейти його можуть тільки праведники.

Згідно з найпоширенішими уявленнями, муки джаханнаму вічні для немусульман. Для грішників мусульман вони з часом можуть закінчитись.

У буддизмі[ред. | ред. код]

У буддизмі пекло — місце перебування для істот, що практикують злобу і ненависть. Існує вісім рівнів пекла (на кожному рівні у центрі гаряче пекло, по периметру — холодне), але є ще й додаткові пекла. Перебування в пеклі тривале, але не є безкінечним, після того, як наслідки негативної карми вичерпаються, істота помирає і знову народжується в вищих світах.

У літературі[ред. | ред. код]

У «Божественній комедії» Данте Аліг'єрі пекло являє собою дев'ять кіл, чим нижче коло, тим серйозніші гріхи, вчинені людиною за життя. Крім чіткої структури, загалом концепція відображає існуючі в середньовіччі католицькі уявлення про пекло.

Багато великих епопей європейської літератури мають епізоди, що відбуваються в пеклі. У римського поета Вергілія, в поемі Енеїда, Еней спускається в діс (підземний світ), щоб відвідати дух свого батька.

Ідея пекла сильно вплинула на таких письменників, як Жан-Поль Сартр який написав у 1944 р. спектакль «Без виходу» де прослідковується думка про те, що «Пекло це інші люди».

Клайв Стейплз Льюїс писав у своєму творі: «Є тільки два види людей: ті, хто говорить Богу:" Хай буде воля Твоя "і ті, кому Бог говорить:" Хай буде воля твоя ". Всі, хто в пеклі, самі його вибрали »[5]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://catechismus.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=51&Itemid=36 Катехизм Католицької Церкви, артикул 12 «Вірую у вічне життя»
  2. а б Вечны ли адские муки - читать, скачать - священник Георгий Максимов. azbyka.ru (ru). Процитовано 2018-09-29. 
  3. Исаак Сирин, преподобный. Слова подвижнические. М., 1993. С. 76.
  4. Григорий Палама, святитель. Беседы. М., 1993. Ч. 2. С. 156–157.
  5. Льюис Клайв С. Расторжение брака. М., 1990. С. 24.

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • О. Саган. Рай і пекло // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — С. 537. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Visions of Heaven & Hell before Dante. Edited by Eileen Gardiner. Italica press, 2010. (англ.)
  • Ислам. Словарь атеиста. — Москва: Издательство политической литературы, 1988. — С. 66. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]