Пеко Дапчевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пеко Дапчевич
Пеко Дапчевић
Peko Dapcevic.jpg
Ім'я при народженні Петар Дапчевић
Народження 13 червня 1913(1913-06-13)
Люботинь, Flag of Montenegro (1852–1905).svg Князівство Чорногорія
Смерть 10 лютого 1999(1999-02-10) (85 років)
Белград, Югославія Югославія
Поховання
Освіта Військова академія Генерального штабу (Росія)
Звання генерал і генерал-полковник
Командування 2-га пролетарська дивізія[d] і 2-й ударний армійський корпус[d]
Війни / битви Громадянська війна в Іспанії, Друга світова війна, оборона Мадрида[d], Брунетська операція[d], битва на Ебро[d], Каталонська операція[d], Повстання 13 липня у Чорногорії[d], Похід югославських партизанів у Боснійську Країну[d], Битва на Неретві, битва на Сутьєсці[d], Операція «Драуфгенгер»[d] і Белградська операція
Нагороди
Орден Кутузова I ступеня Орден Суворова II ступеня
Пеко Дапчевич у Вікісховищі?

Петар «Пеко» Дапчевич (серб. Пеко Дапчевић 13 червня 1913 — 10 лютого 1999) — югославський військовий діяч, генерал-полковник.

Біографія[ред. | ред. код]

За національністю — чорногорець. Народився 13 червня 1913 року в місті Люботинь поблизу Цетинє, Князівство Чорногорія. Після закінчення гімназії вступив на правничий факультет Белградського університету. В 1933 році вступив до лав Комуністичної партії Югославії.

Громадянська війна в Іспанії[ред. | ред. код]

В 1937—1939 роках у складі інтернаціональних бригад брав участь в громадянській війні в Іспанії, де був тричі поранений. Дослужився до звання капітана. Після поразки республіканців у лютому 1939 року разом з іншими бійцями інтербригад перейшов французький кордон, де був інтернований французькою поліцією та поміщений у табір для військовополонених. Перебував у таборі до жовтня 1940 року, допоки не організував втечу. Пройшовши через Францію та Австрію, в 1941 році повернувся до Югославії.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Після окупації Югославії вступив до лав партизанів, яких очолював Йосип Броз Тіто. Будучи ініціативним військовиком, Пеко Дапчевич висунувся та став командиром загону, а при створенні партизанських бригад отримав призначення командиром 4-ї пролетарської бригади НВАЮ. В 1943 році — командир 2-ї пролетарської дивізії. В 1943—1944 роках командував ІІ-им, а потім І-им корпусом. Вів активні дії не лише проти окупаційних військ, але й проти загонів четників, які підтримували емігрантський уряд. Весною 1944 року командував частинам НВАЮ в Чорногорії. Брав участь у звільненні Герцеговини, Чорногорії, Санджака та Сербії.

15 вересня 1944 року під командуванням Пеко Дапчевича була створена 1-ша армійська група НВАЮ. До її складу увійшли I Пролетарський корпус (1-ша Пролетарська, 5-та Країнська та 6-та Лікська ударні, 17-та та 21-ша дивізії) та XII корпус (11-та, 16-та, 36-та дивізії, з початку жовтня — також 28-ма дивізія). У вересні 1944 року почав великий наступ на четників на захід від Ужице та завдав їм серйозної поразки. Керував штурмом Белграда в жовтні 1944 року, здійсненим разом із радянськими військами.

1 січня 1945 року Верховний штаб віддав наказ про створення під командуванням Пеко Дапчевича 1-ї армії НВАЮ. До її складу увійшли 1-ша Пролетарська, 5-та Країнська ударна, 6-та Лікська, 11-та та 21-ша дивізії. На чолі армії воював на Сремському фронті.

Післявоєнний час[ред. | ред. код]

Після закінчення війни в 1945 році командував 4-ю армією НВАЮ, потім займав посаду головного інспектора та заступника начальника Генерального штабу. Закінчив Вищу військову академію в Москві. В 1953—1955 роках — начальник Генштабу югославської армії.

Після демобілізації від 1955 до 1961 років був секретарем Союзного виконавчого віча (серб. Савезно извршно веће). Потім — посол Югославії в Греції, учасник багатьох дипломатичних місій, заступник голови парламенту (серб. Савезна скупштина).

В 1943 році отримав звання генерал-майора, в 1944 — генерал-лейтенанта, в 1947 — генерал-полковника.

Помер 10 лютого 1999 року. Похований на Новому цвинтарі в Белграді

Нагороди[ред. | ред. код]

Пеко Дапчевич був нагороджений такими нагородами :

Югославські нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден народного героя Югославії
  • Орден свободи
  • Орден героя соціалістичної праці
  • Орден військового прапора
  • Орден національного звільнення (двічі)
  • Орден партизанської зірки
  • Орден за хоробрість
  • Медаль «Партизанська пам'ять»

Радянські нагороди[ред. | ред. код]

Сім'я[ред. | ред. код]

Вся сім'я Пеко Дапчевича брала участь у народно-визвольній боротьбі. Проте після конфлікту Союзу комуністів Югославії та Комінформу брати — Владо та Мілутін Дапчевичі, які стали на сторону Комінформу, були арештовані та засуджені до тривалих строків ув'язнення.

Дружина — Мілена Дапчевич (серб. Милена Дапчевић) — югославська актриса. Діти — дочка Мілиця та син Вук.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники СССР. М., 2004