Пекту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пекту
Baitou Mountain Tianchi.jpg
Небесне озеро в кратері гори Пектусан
41°59′34″ пн. ш. 128°04′38″ сх. д. / 41.99277777780577736° пн. ш. 128.07722222224776942° сх. д. / 41.99277777780577736; 128.07722222224776942Координати: 41°59′34″ пн. ш. 128°04′38″ сх. д. / 41.99277777780577736° пн. ш. 128.07722222224776942° сх. д. / 41.99277777780577736; 128.07722222224776942
Країна Flag of North Korea.svg КНДР і Flag of the People's Republic of China.svg КНР
Регіон Samjiyond
Fusong Countyd
Аньтуd
Тип гора і стратовулкан
Висота 2744 м
Висота відносна 2593 м
Ідентифікатори і посилання
peakbagger.com 10734
Peakware 2883
GeoNames 2038522
Пекту. Карта розташування: КНДР
Пекту
Пекту
Пекту (КНДР)
CMNS: Пекту у Вікісховищі

Пектусан, Байтоушань[1][2] (кор. 백두산, кит. 长白山, маньчжурська: ᡤᠣᠯᠮᡳᠨ
ᡧᠠᠩᡤᡳᠶᠠᠨ
ᠠᠯᡳᠨ) — білоголова гора) — стратовулкан, найвища вершина плоскогір'я Чанбайшань. Один із священних символів корейського народу. Розташований на корейсько-китайському кордоні. Висота вулкана 2744 метрів.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Гора складається переважно з білої пемзи, якій власне й завдячує назвою.

Вулкан діючий — останнє виверження, вибухи з викидами газів та каміння, сталося в 1904 році. В кратері вулкана розташоване досить велике Небесне озеро. На схилах вулкана знаходяться витоки річок Туминьцзян, Сунгарі, Ялуцзян.

Інші назви: гора Чанбай (спрощ.: 长白山; кит. трад.: 長白山; піньїнь: chángbáishān, чанбайшань, «вічнобіла гора»), гора Голмін Санґіян (мань.: Golmin Šanggiyan Alin, «всюдибіла гора»).

Географія та геологія[ред. | ред. код]

Мапа рельєфу

Гора Чанбай є стратовулканом, чий конус обрізаний великою кальдерою, яка має бл. 5 км у ширину та 850 м у глибину. Кальдера частково заповнена Небесним озером.[3], яке має периметр 12-14 км, середню глибину 213 м та максимальну глибину 384 м. З середини жовтня до середини червня озеро переважно вкрито кригою.

2011 року експерти Північної та Південної Кореї зустрілися для обговорення ризику значного виверження у близькому майбутньому,[4] оскільки вулкан прокидається в середньому раз на сто років, а останнє виверження було 1903 р.[5]

Геологічні сили, які формують гору Пекту, остаточно не визначені. Дві основні теорії включають гарячу точку та неокреслену частину Тихоокеанської плити, яка зазнає субдукції у надрах під горою.[6]

Центральна частина гори піднімається на 3 мм на рік під дією зростання кількості магми на глибині під нею. Кальдеру оточують 16 вершин висотою понад 2 500 м.н.м. Найвища вершина, Янггун (Janggun), вкрита снігом 8 місяців на рік. Схили вулкану відносно пологі до висоти приблизно 1800 м.н.м.

Озеро має витік з північної сторони, поблизу якого є водоспад висотою 70 м. На схилах вулкана знаходяться витоки річок Туминьцзян, Сунгарі, Ялуцзян. Річки Туминь та Ялу далі формують північний кордон Північної Кореї з Китаєм та Росією.

Виверження Тяньвеньфень[ред. | ред. код]

Дата виверження Тяньвеньфень точно не встановлена, але карбонізована деревина у брекчії Хейфеньку отримала датування 4105 ± 90 BP. У результаті виверження значні території виявилися покритими жовтою пемзою та інгімбритом[7], а в стратосферу було викинуто бл. 23,14 million tonnes (25,51 million short tons) SO2.[8] Загальний обсяг викидів сягнув принаймні 100 км3, що відносить це виверження також до категорії VEI 7. Виверження Тяньвеньфень ймовірно знайшло відображення у маньчжурських міфах. Маньчжури описували гору як «Вогняний дракон», «Вогняний демон» чи «Небесний вогонь».[9]

«Виверження тисячоліття»[ред. | ред. код]

Кальдера вулкану утворилась 946 року під час колосального (VEI 7)[10] «Тисячолітнього» або «Тяньчі» виверження, одного з найбільш потужних за останні 5 000 років, яку можна порівняти з виверженням 180 р.н. е. озера Таупо та 1815 року вулкану Тамбора.[11] Виверження, чия тефра була знайдена на південній частині Хоккайдо, та аж у Гренландії,[12] зруйнувало значну частину вершини вулкану та утворило кальдеру, яка зараз частково заповнена Небесним озером.

Нещодавні події[ред. | ред. код]

Гора у квітні 2003

Після цих великих вивержень, відомо принаймні три менших - у 1668, 1702 та 1903 роках, які ймовірно утворили інгімбрит Багуамяо, тонну пемзу Ухаоцзе та туфове кільце Люхаоцзе.[13]

2011 року уряд Північної Кореї запросив вулканологів Джеймса Хаммонда з Імперського коледжу Лондона та Клайва Оппенхаймера з Кембриджського університету, дослідити сучасну вулканічну активність гори. Їх проект тривав бл.7 років.[14][15] У дослідженні також брала участь американський вулканолог Кайла Яковіно, ставши однієї з перших науковиць, яка провадили дослідження у Північній Кореї.[16][17]

Клімат[ред. | ред. код]

Погода на горі може змінюватись дуже раптово і бути досить жорсткою. Середньорічна температура на вершині становить -4.9 °C, при цьому середня температура січня становить -24 °C, а липня — +10 °C, і в цілому лишається нижче нуля 8 місяців на рік. Влітку температура може сягати 18 °C і вище, а взимку падати до -48 °C. Рекорд найнижчої температури зафіксовано на рівні -51 °C 02 січня 1997 р. Середня швидкість вітру становить 42 км/год, деколи сягаючи 63 км/год. Відносна вологість повітря в середньому становить 74 %.

Флора та фауна[ред. | ред. код]

Малюнок з "Маньчжурських справжніх записів" з назвами гори Пекту маньчжурською, китайскою та монгольською

У озері на вершині відомо 5 видів рослин, а на його берегах нараховано 168 видів. Ліс на китайській стороні є давнім, первісним та майже не має слідів зміни внаслідок діяльності людини. Береза домінує поблизу верхньої лінії лісу (бл. 2 000 м.н.м.), а нижче змінюється сосною, змішаною з іншими видами. Зі сторони Північної Кореї на нижчих схилах гори відбувається інтенсивна вирубка лісу.[джерело?]

Фауна гори включає сибірських тигрів, ведмедів, вовків та диких кабанів.[18] Уссурійський куон можливо був винищений на цій території. У гірських лісах поширена пектусанська сарна. Серед птахів на горі поширені тетеруки, сови та дятли. BirdLife International надала горі статусу "Важлива орнітологічна територія" (IBA), оскільки там існує популяція креха китайського.[19]

Туризм[ред. | ред. код]

Китайці та більшість іноземних туристів відвідують гору з китайської сторони. Вона також є популярним туристичним обєктом і в Північній Кореї.

Національна туристична адміністрація Китаю класифікувала китайську частина як клас AAAAA[en], що є найвищою категорією.[20]

На північнокорейській стороні є ряд монументів та туристичних об'єктів:

  • гаряче мінеральне джерело використовується для бутильованої води;
  • пагорб Пега (Pegae) є місцем, де стояв табір загону КНРА (кор. 조선인민혁명군), за легендою очолюваного Кім Ір Сеном під час боротьби корейців проти Японської імперії. Публіці відкриті і таємні табори;
  • декілька водоспадів, включно з водоспадом Хьонгі (Hyongje), який розділяється на два рукави на третині падіння
  • 1992 року на День Сонця, 80-ту річницю Кім Ір Сена, на схилі гори був споруджений гігантський напис "Священна гора революції" з металевих літер.[21]
  • також там облаштований фунікулер та сходи[22][23][24]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Changbaishan. Global Volcanism Program. Смітсонівський інститут.  (англ.)
  4. ↑ Sam Kim, Yonhap (22 березня 2011). S. Korea agrees to talks on possible volcano in N. Korea. Yonhap News Agency. Архів оригіналу за 25 березня 2011. Процитовано 22 березня 2011. 
  5. ↑ Vigil at North Korea's Mount Doom. Science Magazine. Архів оригіналу за 10 грудня 2011. Процитовано 16 грудня 2012. 
  6. ↑ NERC - Science without borders. Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 15 лютого 2021. 
  7. ↑ 刘, 若新 (1998). (кит.). 科学出版社. ISBN 9787030062857.  Проігноровано невідомий параметр |script-title= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  8. ↑ Zhengfu, Guo (2002). The mass estimation of volatile emission during 1199–1200 AD eruption of Baitoushan volcano and its significance. Science in China Series D: Earth Sciences 45 (6): 530. doi:10.1360/02yd9055. 
  9. ↑ Wei, Haiquan (2001). Chinese Myths and Legends for Tianchi Volcano Eruption. Acta Petrologica et Mineralogica. 
  10. ↑ Changbaishan. Global Volcanism Program. Smithsonian Institution. Архів оригіналу за 25 грудня 2013. Процитовано 10 серпня 2013. 
  11. ↑ Pan, Bo; Xu, Jiandong (2013). Climatic impact of the Millennium eruption of Changbaishan volcano in China: New insights from high-precision radiocarbon wiggle-match dating. Geophysical Research Letters 40 (1): 54–59. Bibcode:2013GeoRL..40...54X. doi:10.1029/2012GL054246. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 15 лютого 2021. 
  12. ↑ Sigl, M (2015). Timing and climate forcing of volcanic eruptions for the past 2,500 years. Nature 523 (7562): 543–49. Bibcode:2015Natur.523..543S. PMID 26153860. doi:10.1038/nature14565. Архів оригіналу за 11 липня 2019. Процитовано 15 лютого 2021. 
  13. ↑ Wei, Haiquan (2013). Review of eruptive activity at Millennium volcano, Paektusan, northeast China: implications for possible future eruptions. Bull Volcanol 75 (4). Bibcode:2013BVol...75..706W. doi:10.1007/s00445-013-0706-5. 
  14. ↑ Rumbling volcano sees N. Korea warm to the West. CBS News. 16 вересня 2014. Архів оригіналу за 14 лютого 2021. Процитовано 15 лютого 2021. 
  15. ↑ Hammond, James (9 лютого 2016). Understanding Volcanoes in Isolated Locations. Science & Diplomacy 5 (1). Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 15 лютого 2021. 
  16. ↑ Fleur, Nicholas St (9 грудня 2016). Only a Rumbling Volcano Could Make North Korea and the West Play Nice. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 15 лютого 2021. Процитовано 10 вересня 2020. 
  17. ↑ Dr. Kayla Iacovino: In the footsteps of a volcano scientist. discov-her.com. Архів оригіналу за 13 лютого 2018. Процитовано 10 вересня 2020. 
  18. ↑ Gomà Pinilla, D. (2004). Border Disputes between China and North Korea. China Perspectives 2004(52): 1−9.
  19. ↑ Mount Paekdu. Important Bird Areas factsheet. BirdLife International. 2013. Архів оригіналу за 1 вересня 2018. Процитовано 12 травня 2013. 
  20. ↑ AAAAA Scenic Areas. China National Tourism Administration. 16 листопада 2008. Архів оригіналу за 4 квітня 2014. Процитовано 9 квітня 2011.  Проігноровано невідомий параметр |df= (довідка)
  21. ↑ Bärtås, Magnus; Ekman, Fredrik (2014). Hirviöidenkin on kuoltava: Ryhmämatka Pohjois-Koreaan [All Monsters Must Die: An Excursion to North Korea] (фін.). Helsinki: Tammi. с. 82–86. ISBN 978-951-31-7727-0.  Проігноровано невідомий параметр |translator-first= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |translator-last= (довідка)
  22. ↑ Maunt Paektu. transphoto.org. Архів оригіналу за 5 грудня 2020. Процитовано 18 вересня 2020. 
  23. ↑ Rodong Sinmun (30 жовтня 2020). New Achievement Made by Kim Jong Thae Electric Locomotive Complex. rodong.rep.kp. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2020. 
  24. ↑ Manufacturer of Rolling Stock. Naenara. 10 листопада 2020. Процитовано 12 листопада 2020. 

Література і джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


КНДР Це незавершена стаття з географії КНДР.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Китай Це незавершена стаття з географії Китаю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Гора Це незавершена стаття про гірську вершину.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пекту&oldid=34935176