Пекурівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пекурівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Городнянський район
Рада/громада Пекурівська сільська рада
Код КОАТУУ 7421487001
Основні дані
Населення 567
Площа 5,13 км²
Густота населення 110,53 осіб/км²
Поштовий індекс 15150
Телефонний код +380 4645
Географічні дані
Географічні координати 51°48′37″ пн. ш. 31°34′33″ сх. д. / 51.81028° пн. ш. 31.57583° сх. д. / 51.81028; 31.57583Координати: 51°48′37″ пн. ш. 31°34′33″ сх. д. / 51.81028° пн. ш. 31.57583° сх. д. / 51.81028; 31.57583
Середня висота
над рівнем моря
132 м
Водойми р. Безіменна
Місцева влада
Адреса ради 15162, Чернігівська обл., Городнянський р-н, с.Пекурівка, вул.Гагаріна,23 , тел. 3-77-33
Карта
Пекурівка. Карта розташування: Україна
Пекурівка
Пекурівка
Пекурівка. Карта розташування: Чернігівська область
Пекурівка
Пекурівка
Мапа

Пекурі́вка — село в Україні, в Городнянському районі Чернігівської області. Входить до Пекурівської сільської ради, є його єдиним населеним пунктом та адміністративним центром. Адреса Пекурівської сільської ради: 15162, Чернігівська обл., Городнянський р-он, село Пекурівка, вул. Гагаріна, 23, тел. 3-77-33.[1] У селі є чотири вулиці: «Леніна», «Гагаріна», «Набережна», «Слобідська». У селі є помічник Голови Комітету Українського «Національного комітету по боротьбі з корупцією».[2]

Географія[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Безіменна, права притока Смячі.

Історія[ред. | ред. код]

VIII—XIII століття[ред. | ред. код]

В Городнянському районі близько сіл Смичин, Пекурівка та Дібрівне були знайдені ранньослов'янські поселення перших століть н. е., северянське городище (VIII—IX ст.), курганний могильник і два поселення періоду Київської Русі (IX—XIII ст.).[3]

XVII століття[ред. | ред. код]

Згідно з наявними документами Пекурівка існувало ще до 1648 року.[4] 1632 року Пекурівкою володів гетьман Семен Перев'язка, а після того, як він втік до поляків, селом володів його зять Політика (Полетика?), сотник Седнівської сотні Чернігівського полку, свояк гетьмана Дем'яна Многогрішного.[5]

C 1672 село Пекурівка входило до Городнянської сотні (існувала з 1672 до 1782 рр.) Чернігівського полку Війська Запорізького[6] та виконувало послушенство на ранг полковникам чернігівським Війська Запорізького (тобто населення села мало виконувати відомі повинності по відношенню до полковника Чернігівського полку).[7][8]

XVIII століття[ред. | ред. код]

У 1702 року полковник Чернігівського полку (1672—1685), генеральний обозний (1685—1702) Василь Дунін-Борковський помер та залишив у спадок вдові та дітям всі свої володіння, в тому числі і с. Пекурівку[9], на що вдова Марія Степанівна Шуба з двома дітьми Андрієм та Михайлом отримали гетьманські універсали на маєтки від 25 листопада 1704 року, 16 листопада 1706 та 20 лютого 1719[8] Зокрема, згідно з цих документів серед інших маєтків вдові з дітьми передавалася «Пекурівка з руднею там же прилеглою» («Пекаровка съ руднею»(рос.)), отже в ті часи в Пекурівці виплавляли залізо.[10]

Обидва сини полковника були бунчуковими товаришами, так само як і їх батько. Їхній батько прожив багате подіями життя від польського шляхтича до генерального обозного, кілька разів їздив посланцем до Москви, у тому числі з Мазепою, примножив свої спадкові володіння, отримуючи гетьманські універсали та царські грамоти на рангові маєтки, тому спадщина була дуже великим на ті часи, в різних місцевостях. Зокрема, крім інших маєтків, в селі Пекурівка Андрію Васильовичу Дуніну-Борковському (синові чернігівського полковника) у спадок перейшло 47 дворів, які до полковніцтва його батька належало «на ранг» полковника, що було зафіксовано Генеральним слідством про маєтності Чернігівського полку 1729 року. Крім того, друга дружина Андрія Васильовича, дочка генерального обозного Катерина Яківна Лизогуб володіла ще 8 дворами в Пекурівці (крім інших володінь).[8] Згідно ревізії Чернігівського полку 1732 року в селі Пекурівка («в деревне Пекаровце»(рос.)) був шинк, який належав бунчуковому Семену Лизогубу.[11] Згідно полкових ревізій Андрію Дуніну-Борковському крім маєтків в інших місцевостях належало в селі Пекурівка 1732 року 45 дворів (11 ґрунтових, 21 малоґрунтових і 13 убогих), 1739 року 38 дворів, 1740 року — 32, в 1741 — 35. Імовірно, Андрій Дунін-Борковський помер наприкінці 1743 або початку 1744 (його брат Михайло помер набагато раніше — 1727 року).[8]

Старшому синові Андрія, бунчукового товаришу Василю Андрійовичу Дуніну-Борковському (1725—1781) крім володінь в інших маєтках, у 1747 році в Пекурівці належали шинок і 29 дворів (37 будинків) посполитих людей (вільних людей, яким належала земля і які повинні були віддавати послушенство), а його братові, теж бунчукового товаришу Якову Андрійовичу Дуніну-Борковському в Пекурівці належало 13 дворів посполитих і 14 дворів подсуседков (вільні люди, які жили на землі господаря та віддавали йому частину врожаю або інші повинності), в 1755 — 25 дворів, в 1760 — 55 будинків.[8] Відповідно, вже 1747 року в Пекурівка був шинок.

З того часу і до радянських часів відомостей про село Пекурівка в доступних джерелах дуже мало. Можна припустити, що як і на всій території України, відбувалося поступовий викуп землі у селян та закріплення селян за ділянками.

XIX століття[ред. | ред. код]

У 1852 році в Пекурівці відмовилися коритися селяни поміщиків Берковських[примітка 1]. Втихомирювати селян була спрямована рота Чернігівського ВГБ. Наказом № 221 від 2 грудня 1852 командир окремого Корпусу внутрішньої варти Микола Іванович Гартунг зазначив штабс-капітана, що командував ротою, який «відмінною своєю старанністю та розсудливою розпорядливістю сприяв їх приведенню до покори».[12]

На карті 1857 вказані на краю Пекурівка виробництво цукру (на місці, де за радянських часів були колгоспні корівники) та костопальня (поруч з лісом), з'єднані дорогою.[13]

У 1859 році село Пекурівка вже було власницьким селом (рос. владельческая деревня) і в ній налічувалося 109 дворів, у яких проживало 822 особи, в тому числі 396 чоловіків і 426 жінок. У той час в селі працювало два заводи: бурякоцукровий та цегельний.[14] У 1897 році (розташування села визначалося щодо Санкт-Петербурзького поштового тракту — по праву сторону від цього тракту у напрямку від м. Городня в м. Чернігів; при безіменному струмку та колодязях) в селі Пекурівка вже проживало 1526 осіб (750 чоловіків і 776 жінок), з яких православними були 1511 осіб.[15]

Чоловіки села, так само як і решта чоловіче населення Російської Імперії, з 1874 року проходили обов'язкову строкову службу в армії (а також на флоті) та брали участь у військових діях. Так, жителі села брали участь у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр. У цій війні загинула одна людина з Пекурівка: Рудка Нестор Павлович, служив в 17-ом Архангелогородськом піхотном полку, загинув в липні 1877.[16]

XX століття[ред. | ред. код]

Радянський період до Німецько-радянської війни[ред. | ред. код]

У 1923 році населення села становило 1916 чоловік, які вели 339 господарств.[17] У селі діяла 1 школа.[17] В селі проживали представники різних релігійних конфесій. Наприклад, в 1924 р. Пекурівская громада євангельських християн баптистів Тупичевської району налічувала 27 осіб (з них 15 чоловіків у віці від 18 до 60 років і 12 жінок у віці від 18 років до 65 років).[18] На 1 січня 1926 ця громада вже налічувала 78 осіб[19], які в першому кварталі 1926 на свої кошти будували общюю молельню[20].

У радянські часи згідно з Українською «Національної книги пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні» кількість встановлених жертв становить 73 особи.[21][22] Уродженка села Пекурівка Білан Прасковія Іванівна проживала в селі з 1932 по 1945 роки і згадує, що в с. Пекурівка відбувався активний процес розкуркулення, вилучення худоби та зерна. У людей не було роботи, вони збирали конюшину, пекли її і їли. Однак в цих свідченнях не вистачає вказівки на період, про який згадує очевидець, тому не ясно, про який конкретно час йде мова, чи збігається цей час з періодом, який відносять до періоду голодомору.[23]

У 1935 році було введено в експлуатацію будівлю, яка діяла і у 2011 році — використовувалася як головний навчальний корпус загальноосвітньої школи (вул. Гагаріна 21).[24] (У 1960-х роках у школі навчалося до 300 учнів одночасно.)

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

Наприкінці серпня 1941 року під час операції з ліквідації прориву противника в районі Городні лівий фланг 21-ой армії в районі Пекурівка забезпечував 15-й стрілецький корпус Південно-Західного фронту.[25]

Багато уродженців села воювали на фронтах Німецько-радянської війни. Багато було поранено, пропали безвісти, загинули на фронтах і в полоні. 189 уродженців села внесені до Книги Пам'яті України. Деякі з них внесені не лише в Книгу Пам'яті Чернігова та Чернігівської області, а й в Книги Пам'яті інших регіонів та військових частин України та країн колишнього СРСР.[примітка 2]

Серед загиблих уродженців села були офіцери Червоної Армії:

Серед незаконно репресованих в період радянської влади теж є уродженці села Пекурівка. Так, Семеняко Лев Степанович (род.в 1882 — дата смерті невідома) був засуджений 1943 року до 5 років виправно-трудових таборів за статтею 58-10 КК РРФСР, а 1990 року був реабілітований — ухвалою судової колегії з кримінальних справ Верховного суду РРФСР справу припинено за відсутністю складу злочину — занесений в Книгу пам'яті Хабаровського краю.[27]

Післявоєнний час[ред. | ред. код]

У радянський час на території Пекурівської сільської ради діяв колгосп «Зоря».

В 1970-80 роках при школі були побудовані та введені в експлуатацію такі об'єкти нерухомості, які продовжували експлуатуватися і в XXI столітті (станом на 21 червня 2011) : 1971 року господарський сарай, 1973 року будівлю навчальних майстерень, 1976 року котельня та теплотраса, а 1985 року — димова труба.[24]

У 1974 році в селі побудований Пам'ятник землякам, загиблим у Великій Вітчизняній війні.[28][29]

В 1980-х роках у селі працював магазин, клуб, школа.

Населення[ред. | ред. код]

На 1 січня 2008 року село складалося з 275 дворів, а населення села становило 476 осіб, з них 192 працездатного віку, 13 дітей дошкільного та 37 дітей шкільного віку, 62 особи становила молодь до 28 років, 159 пенсіонерів, 4 учасника бойових дій, 2 інваліда війни, 56 учасників Німецько-радянської війни, 2 солданьські вдови і 2 учасників ліквідації аварії на Чорнобильської АЕС.[29] Протягом 2006 року померло 16 осіб, народилося 2 осіб і було зареєстровано 2 шлюби, а в 2007 року померло 18 осіб і жодного не народилося, не було весіль.[29]

Наприкінці 2010-х років у селі діяла загальноосвітня школа I—II ступенів, в якій станом на 1 січня 2008 року навчається 37 учнів та працювало 10 вчителів.[29][примітка 3]

Станом на 1 січня 2008 року в селі діяв фельдшерсько-акушерський пункт, у штаті якого працювало 2 особи.[29]

Чисельність населення[ред. | ред. код]

Рік 1859[14] 1897[15] 1923[17] 2001[1] 2005[30] 2006[30] 2007[30]
Чисельність всього, осіб 822 1526 1916 567 508 494 476
— чоловіків всього, осіб 396 750
— жінок всього, осіб 426 776

Культура та традиції[ред. | ред. код]

Жителі Пекурівка люблять вишивати такі візерунки, як «на мороз», «горобиною», «під сливи».[31]

Станом на 1 січня 2008 року в селі діяли такі заклади культури: сільський клуб на 200 місць та сільська бібліотека.[29]

У центрі села встановлено обеліск загиблим односельчанам[29], поруч з яким розташований Вічний вогонь.[32]

Відомі уродженці, якими пишаються односельці[ред. | ред. код]

Економіка[ред. | ред. код]

Загальна площа угідь Пекурівської сільської ради становить 2113,8 гектарів.[29] З них[29]:

  • сільськогосподарських угідь — 1602,2 га,
  • присадибних ділянок — 68,75 га,
  • для ведення особистого селянського господарства — 259,43 га,
  • землі резерву — 175 га,
  • землі запасу — 331,19 га.[29]

На території села розташовуються два сільськогосподарських виробничих кооператива: «Зоря» (керівник Бобринця Олег Миколайович, тел. 2-16-04, 3-77-55, чисельність станом на 1 січня 2008 р. становила 53 особи[29], зареєстровано по вул. Гагаріна)[34] та «Надія» (керівник Гришай Федір, тел. 2-16-04, 3-77-30, чисельність станом на 1 січня 2008 становила 20 осіб[29])[35]. Кооператив «Надія» несе збитки і люди з нього переходять в кооператив «Зоря».[36][37]

Кооперативи випускають таку сільськогосподарську продукцію: зерно (овес озимий, жито озиме, гречка), зернобобові, пшениця (пшениця тверда озима), велика рогата худоба, соломка льону, льнотреста, насіння льону, льон-довгунець, картопля, коренеплоди кормові, суміші для годування худоби, суміші для годівлі інших тварин, молоко (молоко корів стада молочного[34][35], молочну сировину)[38], а також свині, сіно[39].

Станом на 1 січня 2008 р. в селі діяли три стаціонарних пункти прийому молока (два від «Городнянського маслозаводу» і один від Бобровицького молокозаводу.[29]

У селі діє відділення поштового зв'язку.[29]

У 2004 році в селі відкрився цех птахофабрики ТОВ "Торговий Дім " Ратібор ""[29] (тел. 3-77-48, зареєстровано в с. Пекурівка по вул. Леніна, 2). ТОВ ТД «Ратібор» з 14.01.2009 р. отримало дозвіл експортувати яйця курячі столові в Російську Федерацію, Молдову, Казахстан, Туркменистан, Киргизстан, Узбекистан, Азербайджан, Сирію, Іран, Вірменію, Грузію, Ірак.[40] З 2008 року птахопідприємство є спонсором ФК «Ратібор», кістяк якого складається з гравців Городнянського районного відділу внутрішніх справ і який грає в чемпіонаті Городнянського району з футболу.[41]

2007 року в селі відкрився магазин «Сільпо»[29].

Географія[ред. | ред. код]

Розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване в 9,2 км на південь від райцентру міста Городня[42], з яким з'єднується автомобільною дорогою, що проходить через Пекурівку[43]. Автомобільна дорога Т 2512 безпосередньо проходить через село, а одна з вулиць села, перетинає цю дорогу і майже доходить до автомобільної дороги Н28. Найближча залізнична станція — Вокзал-Городня (лінія Гомель — Бахмач), розташована в 12,4 км.

Відстані до населених пунктів[ред. | ред. код]

Нижче наводяться відстані до населених пунктів від села Пекурівка.[44]

Найближчі населені пункти:

Найближчі великі міста:

Транспортне сполучення[ред. | ред. код]

З Києва через Чернігів в Городню їздить міжміський автобус рейсу «0230» АС «Київ-Дарниця» — АС «Городня», який проїжджає через Пекурівка в сторону Городні в 17:16-17:17 (вартість проїзду з Києва до Пекурівка дорівнює 40,38 гривень, час у дорозі з урахуванням зупинок становить 3 години 31 хвилину).[45]

Водні ресурси[ред. | ред. код]

Через село протікає безіменний струмок, на якому є ставок[46]. Уздовж ставка та струмка розташована одна з вулиць села.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Берковских» — так зазначено в джерелі
  2. Деякі з уродженців села внесені не лише в Книгу Пам'яті Чернігова та Чернігівської області, а й в Книги Пам'яті інших регіонів та військових частин України та країн колишнього СРСР. Ось деякі з них:
  3. За даними сайту Чернігівської обласної державної адміністрації (uk). Процитовано 2011-10-14.  в Пекурівській загальноосвітній школі I—II ступенів навчається 47 осіб (uk). Архів оригіналу за 2011-10-14. Процитовано 2011-10-14. , але інформація на сайті не змінювалася протягом з 31 серпня 2010 р. (можливо — ще раніше) по 14 жовтня 2011 р. і на сайті не вказано на яку дату наведено інформацію, тому в статті вказана інформація станом на 01.01.2008р. — 37 учнів та 10 вчителів (uk). Архів оригіналу за 14.10.2011. Процитовано 2011-10-14. .

Посилання та джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Облікова картка органа мiсцевого самоврядування в Україні (укр.)
  2. Помічники Голови Комітету _ Національний Комітет по боротьбі з корупцією (укр.)
  3. Смычин, Городнянский район — Черниговская область. Архів оригіналу за 12 грудень 2012. Процитовано 21 лютий 2014. 
  4. Петро Кулаковський. «Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. 1618 — 1648» Київ, 2006 (гл). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-17. 
  5. Kīevskai︠a︡ starina, Объемы 32-33 (ru). Tip. G.T. Korchak-Novit︠s︡kago, 1891. Процитовано 2011-10-17. ; Kīevskai︠a︡ starina, Объемы 32-33 (ru). Tip. G.T. Korchak-Novit︠s︡kago, 1891. с. C. 98. Процитовано 2011-10-14. ; Kīevskai︠a︡ starina, Объемы 32-33 (ru). Tip. G.T. Korchak-Novit︠s︡kago, 1891. с. C. 98. Процитовано 2011-10-14. 
  6. Инфорормация приведена на сайте Генеалогический форум ВГД. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14.  со ссылкой на книгу Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ, 2007. — С. 136.(укр.)
  7. Пиріг П. Становище народних мас і визвольна боротьба на Чернігівщині в першій половині XVII століття. (pdf) (uk). «Сіверянський літопис», 2007, № 5, с.14. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  8. а б в г д Кривошея І. Володіння бунчукового товариша Андрія Васильовича Борковського та його нащадків у XVIII ст. (pdf) (uk). «Сіверянський літопис», 2007, № 5, с.106. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-17. 
  9. Дунін-Борковський Василь Андрійович (Касперович) (uk). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  10. Павел Константинович Федоренко. Рудни Левобережной Украины в XVII-XVIII вв. Изд-во Академии наук СССР, 1960. Процитовано 2011-10-14. 
  11. Реестр приездних владелческих, старшинских и бунчукового товариства дворов, також поповских, дяковских, поламарских, шинкових, школ, шпиталев и футоров. (Горобець С. Невідомий фрагмент ревізії Чернігівського полку 1732 р. // Сіверянський літопис. – 2008. – № 4. – С. 12-40.). — Информация размещенана на сайте «Генеалогический форум ВГД» (ru). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-17. 
  12. Приказы по ОКВС за 1852 р. (Библиотека РГВИА, № 24066). — Цитируется по книге Штутман С.М. На страже тишины и спокойствия: из истории внутренних войск России (1811 – 1917 гг.). — М., 2000. (ru). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  13. Карта «г. Черниговской и Могилевской», Рядъ XIX, Листъ 10. Год 1857. Масштаб 1:1260000. (ru). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2012-02-10. 
  14. а б «Черниговская губерния. Список населенных мест по сведениям 1859 р.», Санкт-Петербург, 1866 р.
  15. а б "Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий по данным первой всеобщей переписи населения 1897 р. ", Санкт-Петербург, 1905 р.
  16. Списки мешканців Чернігівської губернії, що загинули під час російсько-турецької війни 1877–1878 років (за даними часопису “Черниговские епархиальные известия”).. Скарбниця української культури: Збірник наукових праць. – Вип. 12. – Чернігів, 2010. (uk). с. С. 98 – 120. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-17. 
  17. а б в Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро (1924). Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год (ru). Чернигов: Гостиполитография. с. С.106–107. Процитовано 2015-08-30. 
  18. Список членов Пекуровской общины евангельских христиан баптистов Тупичевского района.. Гос. архив Черниговской обл. Р.-63 оп.1 д.196. (ru). с. Лист 107. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  19. Відомість про рух сектантів Чернігівськоі округи. Гос. архив Черниговской обл. Р.4501 оп 1 д. 33 (uk). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-17. 
  20. Ведомости по религиозным общинам. ГАЧО Чернигов Р.67 Оп.5 Д.117 Переписка по вопросам религиозного культа /VIII. 1924 — X.1926 р./ (uk). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-17. 
  21. Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років в Україні. (pdf) (uk). Київ, Видавництво імені Олени Теліги, 2008 — 1000 с.; іл. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  22. Редколегія: В. М. Хоменко (голова редколегії) та ін. (ред.). Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932 — 1933 років в Україні. Чернігівська область. /Український інститут національної пам’яті, Чернігівська обласна державна адміністрація, Чернігівська обласна рада; (pdf) (uk). Чернігів: Деснянська правда, 2008. — 1060 с. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  23. Свідчення Білан Прасковії Іванівни. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  24. а б Додаток 1 «Перелік нерухомого майна спільної власності територіальних громад міста та сіл Городнянського району» (doc). Рішення Городнянської районної ради від 21 червня 2011 року “Про затвердження Переліків нерухомого майна та транспортних засобів спільної власності територіальних громад міста та сіл Городнянського району” (uk). Архів оригіналу за 2011-10-14. 
  25. 28 августа 1941 р. 16 ч 45 мин. Директива Ставки ВГК № 001374 Командующему 21-й армией о мерах по ликвидации прорыва противника в районе Городни — ЦАМО. Ф. 48а. Оп. 3408. Д. 15. Л. 370. Подлинник. (doc). Русский архив: Великая Отечественная: Ставка ВГК. Документы и Р89 материалы. 1941 год. Т. 16 (5 — 1). (ru). М.: ТЕРРА, 1996. — 448 с: ил. ISBN 5-85255-737-4 (т. 16(5 — 1) ISBN 5-250-01774-6. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  26. а б Сайт Обобщенного банка данных «Мемориал». Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  27. Жертвы политического террора в СССР — списки жертв. (ru). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  28. Памятники истории и культуры Украинской ССР: каталог-справочник. — «Наукова думка», 1987.
  29. а б в г д е ж и к л м н п р с т Соціально-економічне становище території Пекурівської сільської ради станом на 01.01.2008р. (uk). Процитовано 2011-10-14. 
  30. а б в Соціально-економічне становище території Пекурівської сільської ради станом на 01.01.2008р. (uk). Процитовано 2011-10-14. 
  31. В. К. Бондарчик, И. Н. Браим, Н. И. Бураковская и др. У Редкол.: В. К. Бондарчик, Р. Ф. Кирчив (ответственные редакторы) и др. Полесье. Материальна культура (pdf) (ru). АН УССР. Львовское отделение Института искусствоведения, фольклора и этнографии им. М. Ф. Рыльского. — Киев: Наук, думка, 1988. — 448 с.: Ил. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  32. Аліна Сіренко (2011-05-05). «Вічний вогонь горить не вічно» (uk). газета «Вісник Ч» №18. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  33. Оглобля Володимир Іванович (uk). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. , Оглобля Володимир Іванович (uk). Кафедра фізики металів фiзичниого факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. Процитовано 2015-02-16. 
  34. а б «Зоря», сельскохозяйственный производственный кооператив. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  35. а б «Надия», сельскохозяйственный производственный кооператив. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  36. Сергiй Павленко (2010-03-16). «Надiли наручники головi» (pdf) (uk). Голос України № 46 (4796). с. С. 15. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  37. Павло Дубровський. «Логічне завершення майнового бунту» (uk). Процитовано 2011-10-14. 
  38. Наказ Міністерства аграрної політики України від "21" 09 2010 р. № 578. Додаток 1 «Перелік суб'єктів господарювання, виключених з Реєстру атестованих виробників молока, молочної сировини та молочних продуктів» (uk). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  39. Кооператив «Зоря» (ru). Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  40. Перелік потужностей (об’єктів), яким надано право експорту яєць та яйцепродуктів, затверджений наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 01.04.2011 № 34 (із змінами та доповненнями) (doc) (uk). Архів оригіналу за 30.04.2012. Процитовано 2011-10-14. 
  41. В. Пилипенко (2008-06-01). «Спорт: Обнадійливий старт». Новости Городни. Архів оригіналу за 2012-04-30. Процитовано 2011-10-14. 
  42. Топографическая карта России, Украины, Беларуси
  43. Соціально-економічне становище території Пекурівської сільської ради станом на 01.01.2008 р. (укр.)
  44. Топографическая карта России, Украины, Беларуси
  45. Рейс № 0230: АС Київ-Дарниця — АС Городня
  46. Фотография пруда в селе Пекуровка на сайте Деснянского басейнового управления водних ресурсов(укр.)