Пелайо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пелайо
Пелайо
Пелайо
Легендарний герб королів Астурії
1-й Король Астурії
718 — 737
Попередник: засновано
Наступник: Фавіла
 
Народження: 685(0685)
невідомо
Смерть: 737(0737)
Кангас-де-Оніс, Астурія
Похований: Санта Куева де Ковадонга
Національність: вестгот
Віросповідання: християнин
Батько: Фавіла Кантабрійський
Дружина: Гаудіоса
Діти: Фавіла, Ермесенда

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Пела́йо (ісп. Pelayo), або Пела́гій (лат. Pelagius[1]; бл. 685737[2]) — перший король Астурії (718737), засновник Астурійського королівства. Син Вермудо, небіж вестготського короля Родеріха[1]. Служив в Толедо меченосцем вестготських королів Вітіци та Родеріха[3]. За правління Вітіци вигнаний з Толедо[4]. Після мусульманського завоювання Іспанії прибув до Астурії, очолив християнський визвольний рух[4][5]. 718 року обраний королем Астурії в горах Пікос-де-Европа. Заклав столицю в Кангасі. Здобув перемогу при Ковадонзі над мусульманами (722)[6]. Помер в астурійській столиці[7], похований в церкві святого Евлалія[8]. Був одружений із Гаудіосою[8]. Мав двох дітей — сина Фавілу, другого астурійського короля, та доньку Ермесенду, дружину третього астурійського короля Альфонсо I[9]. Діяння описані в «Хроніці Альфонсо III».

Біографія[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив зі знатного роду. Син Фавіли, герцога Кантабрії (за іншою версією Галеції) та онук короля Гіндасвінта. Він був двоюрідним братом Родеріха, останнього короля вестготів. Його батька стратили в Толедо за наказом короля Вітіци. Щоб врятуватися, Пелайо втік до Астурії, а потім відправився на прощу до Єрусалима. Повернувся до королівства лише після смерті Вітіци. Тут дістав посаду графа.

У битві при Гвадалеті в 711 році, коли загинув Родерік і впало королівство вестготів, Пелайо був одним з командирів охорони короля. Він зумів врятуватися, відступивши до Толедо. 714 року втік на північ, у важкодоступні гори.

Незабаром навколо Пелайо у містечку Луса Астура стали збиратися залишки старої знаті і єпископи, які втекли від маврів. Під захистом гір, серед ущелин і печер, дуже зручних для оборони, вони мали намір дати відсіч завойовникам. Втім маври зайняли практично усю Астурію, Кантабрію та Галецію (Галісію). На деякий час Пеллайо визнав зверхність арабів, отримавши у володіння родинні землі. Втім він використав час задля підготовки боротьби, яку згодом розпочав.

Король[ред. | ред. код]

Повідомлення про загибель Родеріха змусило їх подумати про необхідність обрати наступника, який повинен був керувати їхніми військовими діями, і вони зупинили свій вибір на Пелайо. Його спочатку було обрано намісником держави. Пелайо відступив у передгір'я Пікос де Еуропа. Звідси очолив повстання проти Мунуси, арабського намісника в Північних Піренеях.

У 717 році Пелайо потрапив у полон, але зумів утекти й повернувся в гори Астурії. У 718 році соратники обрали його королем згідно з вестготськими звичаями. Спочатку королівство Пелайо було зовсім невеликим, радше ілюзорним, ніж реальним. Його столицею було невелике містечко Кангас-де-Оніс. Для зміцнення становища видав доньку за сина Педро, герцога Кантабрії.

У 722 році Пелайо в долині Ковадонга здобув значну перемогу, коли було розбите військо арабів на чолі із Алькамою (він загинув). Після неї араби пішли з північно-східної Астурії. Це поклало початок Реконкісті. Протягом усього життя Пелайо з успіхом відбивав набіги маврів і зумів розширити свої володіння, зайнявши, крім Астурії, сусідню Кантабрію, низку приморських областей басків.

Помер у 737 році, а владу успадкував його син Фавіла.

Сім'я[ред. | ред. код]

  • Дружина — Гаудіоса
  • Діти:

Портрети[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Chronicon Albeldense 47, Patrologia Latina Vol. 129, col. 1136A.
  2. Chronicle of Alfonso III, 11, p. 169.
  3. Chronicle of Alfonso III, p. 166.
  4. а б Chronicon Albeldense 50, Patrologia Latina Vol. 129, col. 1136C.
  5. Chronicle of Alfonso III, 8, p. 166.
  6. Chronicle of Alfonso III, 8-11, pp. 167-169
  7. Chronicon Albeldense 50, Patrologia Latina Vol. 129, col. 1137A.
  8. а б Sebastiani Chronicon, 11, España Sagrada, Tome XIII, p. 483.
  9. Chronicle of Alfonso III, 11, p. 169.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Hillgarth, J. N. (2009). The Visigoths in History and Legend. Toronto: Pontifical Institute for Medieval Studies.
  • Collins, Roger (1989). The Arab Conquest of Spain, 710—797. Oxford: Blackwell Publishing. ISBN 0-631-15923-1.
  • Barrau-Dihigo, L. (1989). Historia política del reino asturiano (718—910). Gijón: Silveiro Cañada. ISBN 84-7286-273-9.
  • The Chronicle of Alfonso III // Wolf K. B. Conquerors and Chroniclers of Early Medieval Spain. Liverpool: Liverpool University Press, 1999. — P. 161—177.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пелайо