Пеларгонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пеларгонія
Пеларгонія зональна (Pelargonium zonale)
Пеларгонія зональна (Pelargonium zonale)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Геранієцвіті (Geraniales)
Родина: Геранієві (Geraniaceae)
Рід: Пеларгонія (Pelargōnium)
L'Hér.
Види
Понад 200:
Pelargonium asperum
Pelargonium australe
Pelargonium capitatum (L.) L'Hér. ex Aiton
Pelargonium cotyledonis
Pelargonium cucullatum
Pelargonium drummondii
Pelargonium graveolens
Pelargonium grossularioides
Pelargonium insularis
Pelargonium littorale
Pelargonium peltatum
Pelargonium quercifolium (L. f.) L'Hér. ex Aiton
Pelargonium radens
Pelargonium rodneyanum
Pelargonium scabrum
Pelargonium sidoides
Pelargonium triste
Pelargonium vitifolium
Pelargonium × domesticum L.H.Bailey (pro sp.)
Pelargonium × hortorum L.H.Bailey (pro sp.)
Pelargonium × nervosum Sweet
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pelargonium
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pelargonium
EOL logo.svg EOL: 59440
ITIS logo.svg ITIS: 29154
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 4030
Fossilworks: 322023

Пеларгонія, або калачики (Pelargonium L'Hér.) — рід квіткових рослин з родини геранієвих. Нараховують близько 250[1] видів рослин, в основному походять з Південної Африки (існує там близько 125 видів).

Часом геранню називають не лише рослини роду журавець (Geranium), а й рослини роду пеларгонія (Pelargonium), яких раніше відносили до гераней. Проте герань — другорядна ботанічна назва окремого роду споріднених рослин, українською «жураве́ць» (англ. cranesbill, рос. герань). Обидва роди відносяться до родини Geraniaceae. Лінней спочатку включив усі види в один рід, Geranium, але пізніше у 1789 році французький ботанік Шарль Луї Леритьє де Брютель розділив рослини на два роди.

Опис[ред.ред. код]

Багаторічні трав'янисті або напівчагарникові рослини.

Стебла прямі або повзучі, гіллясті. Листки прості, пальчасті або пальчасто-розсічені.

Квітки різноманітного забарвлення, зібрані в мало- або багатоквіткові зонтичні суцвіття.

Поширення[ред.ред. код]

Багато видів ростуть у Східній Африці, ареал поширення сягає на півночі до Близького Сходу (південь Туреччини та Іраку). Декілька видів ростуть в Австралії та Нова Зеландії, поодинокі ендемічні види є на острові Святої Єлени та на островах Трістан-да-Кунья.[1] Пеларгонії є одними з найбільш поширених садових рослин у районах, вільних від морозу, окрім того їх вирощують як кімнатні рослини. У відкритому ґрунті не зимують.[1]

Вирощування[ред.ред. код]

Рослини світлолюбні, невибагливі в культурі, легко переносять нестачу вологи.

Розмноження: пеларгонію розмножують живцями навесні і наприкінці літа. Окремі різновиди розводять насінням. Для живців відрізують вертикальні пагони довжиною 8-10 см. Живці вкорінюють у горщики, заповнені сумішшю піску та торфу, взятих у рівних частинах, субстрат постійно підтримують у вологому стані при температурі 20-22 °C. Коли з'являється коріння, пересаджують у більший горщик та прищипують верхівки, щоб сприяти росту бічних пагонів. Після появи ростків, розсаду переставляють у освітлене місце з температурою близько 15 °C. Зацвітають такі рослини через 3-4 місяці. Можна саджати в холодні місця/холодну погоду

Види[ред.ред. код]

У Флорі України зустрічаються два види — пеларґонія надрізанолиста (Pelargonium radula) та пеларґонія смугаста (Pelargonium zonale)[2].

Серед декоративних пеларґоній розрізняють дві великі групи видів: кущові і ампельні. У свою чергу, кущові поділяють на квітучі і духмяні.

Квітучі види пеларгоній:

  • Пеларґонія смугаста (Pelargonium zonale) — широко розповсюджена пеларгонія, часто культивується влітку на квітниках, має народну назву «калачики». Округлі, злегка лопатеві листки з невеликими зубцями. На листках помітні концентричні кола темно-зеленого або бурого забарвлення, які розділяють листя на зони. Звідси і назва — зональна пеларгонія. Суцвіття кулясті із простих або махрових квітів. Відомі сотні сортів з різноманітним забарвленням і формою квітів і малюнком листків. У горщику пеларгонія зональна досягає 30-60 см у висоту, але є сорти висотою і до 1,5 м.
  • Пеларгонія крупноквіткова (Pelargonium grandiflorum) або пеларгонія домашня (Pelargonium domesticum) — більш популярна назва «королівська пеларгонія» або «пеларгонія Марти Вашингтон». Час цвітіння (з початку весни до середини літа) коротший, ніж у зональних пеларгоній, квітки більші, гофровані, часто більш ефектні і звичайно двоколірні. Листки із зубчастим краєм близько 7,5 см у діаметрі, характерного малюнку не мають. У горщику вони досягають 30-60 см у висоту.

Духмяні види пеларгоній:

  • Пеларгонія головчаста (Pelargonium capitatum). Листя із запахом троянди. Рожево-лілові квітки. У відповідних умовах досягає 90 см.
  • Пеларгонія кучерявенька (Pelargonium crispum). Дрібні, лопатеві блідо-зелене листки з лимонним запахом. Рожеві квітки. Досягає 60 см.
  • Пеларгонія сильнопахуча (Pelargonium graveolens). Сильно розділені лопатеві листки із запахом троянди. Квітки від рожевих до рожево-червоних. Досягає 90 см.
  • Пеларгонія ароматна (Pelargonium odoratissimum). Листя з ароматом яблук. Білі квітки. Висота близько 30 см.
  • Пеларгонія повстяна (Pelargonium tomentosum). Великі округлі, злегка лопатеві листки із запахом перцевої м'яти. Дрібні білі квітки. Висота близько 60 см.

Ампельні види пеларгоній:

  • Пеларгонія щитоподібна або плющеподібна (Pelargonium peltatum) має ребристі стебла, що стеляться, із плющеподібними листками. Прості або махрові зірчасті квітки звичайно рожевого або червоного тонів, іноді білих або яскраво-зелених, зрідка із червонуватою облямівкою. Ця група пеларгоній є чудовою прикрасою вікон (особливо в підвісних кошиках), балконів і веранд.

Використання[ред.ред. код]

Духмяні (запашні) пеларгонії вирощують заради ароматних листків, які містять запашну ефірну олію. Тому навіть при незначному дотику рослина видає злегка терпкий, але дуже приємний аромат. Ефірні олії пеларгонії широко застосовуються в медицині, парфумерній та кондитерській промисловості. З цією метою використовують наступні види пеларгоній P. capitatum (L.) L'Hér. ex Aiton, P. fragrans (Poir.) Willd., P. graveolens L'Hér. ex Aiton, P. krappeanum Knuth, P. odoratissimum (L.) L'Hér. ex Aiton, P. radula (Cav.) L'Hérit.

Екстракт кореня Pelargonium sidoides застосовується в медицині при інфекційних захворюваннях ЛОР-органів.[3]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Roger Philips, Martyn Rix (2011). The Botanical Garden. Vol. 2. Perennials and annuals. London: Macmillan. с. 114. ISBN 0333748905. 
  2. Ю. Кобів. Пеларгонія // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин (Серія «Словники України»). — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — ISBN 966-00-0355-2.
  3. Умкалор (Umkalor)

Посилання[ред.ред. код]