Пел-Мел (театр, Київ)
| Театр легкої комедії та оперети «Пел-Мел» | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Будинок на Хрещатику, 29 (1920-ті), зліва | ||||
|
| ||||
| Місто | ||||
| Адреса |
Хрещатик, 29 (будинок не зберігся) | |||
| Місткість | 400 | |||
| Тип | стаціонарний | |||
| Статус | театр малих форм | |||
| Відкрито | 1 вересня 1916 | |||
| Роки роботи | 1916-1920 | |||
| Закрито | 1920 | |||
| Керівництво | Г. С. Бунін | |||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
|
| ||||
Театр «Пел-Мел» — театр малих форм і жанрів, який діяв у 1916—1920 роках у Києві на Хрещатику, 29.
У 1917-1918 — Театр легкої комедії та оперети «Пел-Мел».[1]
Історія[ред. | ред. код]
Стаціонарний театр малих форм «Пел-Мел»[2] відкрився 1 вересня 1916 року в літньому приміщенні клубу Дворянського зібрання на Хрещатику, 29 (ріг Лютеранської).
За жанром це був театр легкої комедії, який у пресі називали театром «витонченої» комедії, театр мініатюр.
Глядацька зала клубу на 400 місць розмістилась на першому поверсі. Тут же ж були розташовані гримерні, фоє та вітальня.
Директором-розпорядником театру був Г. С. Бунін.
Театр відкрився концертом артистів державних імператорських і київських приватних театрів. Репертуар на початку діяльності театру включав сольні виступи артистів цих театрів, а також гастролерів, зокрема, Маргарити Ртіщевої (пародистка), А. С. Легат (балерина). З 1 жовтня і до кінця 1916 року ставились комедії Євстигнея Мировича[3] «Вова пристосувався» і «Вова у відпустці» в головній ролі з Г. Токарським. Глядачам подобались комедії Є. Мировича «Вільна любов», «Театр купця Єпішкіна» і «Двійник» Є. Мировича та відомого гумориста А. Аверченка.
Популярні актори запрошувались до виступів в театрі антрепренерами Г. С. Буніним і М. К. Максіним (Пфайфером) — відомим в майбутньому німецьким кінопродюсером. Режисером був Костянтин Бережний.[4][5]
Часопис «Театр и Искусство» 1917 року (№ 1) відзначав фінансові успіхи театру — антрепренери Максін і Бунін отримали чистого прибутку понад 45 000 руб.
У січні 1918 року театр тимчасово припинив свою роботу. Згодом його робота була відновлена. 28 травня 1918 співрежисером і провідним актором театру став В. М. Вронський, який працював тут до кінця серпня. Виступи В. Вронського спочатку в дуеті з Л. Самборською[6], згодом з Є. Астровою в 1918 році мали великий успіх серед глядачів.
1918 року в театрі щоденно йшли 2 спектаклі, які починались о 18:00 і 19:45 вечора. В програмі: «Страшна помста» — буфонада, «У попа» — музичний вічний двигун, «Танці минулого і сьогоднішні» — буфонада, «Сіль до сварки» — інсценування без реквізиту і декорацій. За участі Юлії Бенеффі — танці, і Аркадія Бойтлера[7] — мімічні сцени.[8]
У жовтні 1918 в театрі виступав Аркадій Аверченко. Також тут виступали режисер і актор Аксель Лундін, актриса комедії і естради Олена Грановська[9], прима віденської оперети Корді Мілович, як конферансьє — актор Володимир Сладкопєвцев. В театрі виступали також московські акторки Є. В. Зелінська і Н. Струйська.
Театр існував до 1920 року.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Хрещатик [Архівовано 28 вересня 2016 у Wayback Machine.] // pamyatky.kiev.ua
- ↑ Пел-Мел (Pall Mall) — вулиця в Лондоні, де у вікторіанську епоху містилися аристократичні клуби
- ↑ Євстигней Афіногенович Мирович (Дунаєв) — актор, драматург, народний артист БРСР, засновник театру ім. Я. Купали
- ↑ Хрещатик відомий і невідомий / М. О. Рибаков. — К.: Кий, 2003. — с. 255
- ↑ Материалы к истории русского театра в государственных архивах СССР / И.Петровская. — Ленинградский государственный институт театра, музыки и кинематографии, 1966. — с. 241(рос.)
- ↑ Ліна Семенівна Самборська — заслужений діяч мистецтв РРФСР
- ↑ Аркадій Сергійович Бойтлер (1890, Москва — 1965, Мехіко) — актор, режисер театру і кіно, пантоміми і балету.
- ↑ Театр и революция. Киев 1917—1920 // Александр Руденский [Архівовано 10 січня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Грановська Олена Маврикіївна (13.06.1877, Твер — 15.06.1968, Ленінград) — народна артистка РРФСР (1944)
Література[ред. | ред. код]
- Рибаков М. О. Театр легкої комедії «Пел-Мел» // Хрещатик відомий і невідомий. Краєзнавчі нариси. — «Кий», 2003. — С. 257—262. — ISBN 966-7161-50-1.
| ||||||||||||||||
.jpg)
