Перейти до вмісту

Пенфільдит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пенфільдит
Загальні відомості
Статус IMAчинний (успадкований, G)[d][1] Редагувати інформацію у Вікіданих
АбревіатураPfd[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Хімічна формулаPb₂Cl₃(OH) Редагувати інформацію у Вікіданих
Nickel-Strunz 103.DC.15 Редагувати інформацію у Вікіданих
Ідентифікація
Сингоніягексагональна сингонія[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Вид симетріїтригональна-біпірамідальнаd Редагувати інформацію у Вікіданих
Просторова групаtrigonal-dipyramidald[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Інші характеристики
Названо на честьSamuel L. Penfieldd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Типова місцевістьЛавріон[d][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Пенфільдит у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Пенфільдит (рос. пенфильдит; англ. penfieldite; нім. Penfieldit m) мінерал, гідроксид-хлорид свинцю координаційної будови.

Названий за прізвищем американського мінералога С. Л. Пенфілда (S.L.Penfield), F.A.Genth, 1892.

Загальний опис

[ред. | ред. код]

Хімічна формула: Pb2OHCl3.

Містить (%): Pb — 77,06; Cl — 19,78; O — 1,49; H2O –1,67.

Сингонія гексанальна. Дигексагонально-дипірамідальний вид. Утворює призматичні або гостродипірамідальні кристали.

Спайність ясна.

Густина 6,61.

Безбарвний, прозорий, також білий, жовтуватий, синюватий.

Блиск алмазний до жирного.

Знайдений у старовинних вивітрених свинцевих шлаках у Лавріумі (Греція) разом з фідлеритом, лауріонітом в Сьєра-Горда (Чилі), поблизу Каркерану (Франція) та в районі Махедії (Туніс).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л  Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
  • Лазаренко Є. К., Винар О. М. Пенфільдит // Мінералогічний словник. — К. : Наукова думка, 1975. — 774 с.
  • Пенфільдит // Мінералого-петрографічний словник / Укл. : Білецький В. С., Суярко В. Г., Іщенко Л. В. — Х. : НТУ «ХПІ», 2018. — Т. 1. Мінералогічний словник. — 444 с. — ISBN 978-617-7565-14-6.

Посилання

[ред. | ред. код]