Стефан Пеньковський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стефан Казімеж Пеньковський
Stefan Kazimierz Pieńkowski
Ім'я при народженні пол. Stefan Kazimierz Pieńkowski
Народився 27 серпня 1885(1885-08-27)
Варшава
Помер 1940(1940)
Катинь
·розстріл
Громадянство Російська імперія, Польща Польща
Діяльність лікар
Alma mater Ягеллонський університет
Заклад Ягеллонський університет і Варшавський університет
Учасник Друга світова війна
Членство Польська академія знань
Посада Керівник відділу шпиталю
Військове звання майор
Батько Валентій Пеньковський
Мати Юзефа Трапшо
У шлюбі з Вікторія (в дівоцтві Савіцька)
Діти донька Ганна
Нагороди
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Командорський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Орден Відродження Польщі (Лицарський Хрест)
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
Хрест Заслуги (Польща)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пеньковський.

Стефан Казімеж Пеньковський (пол. Stefan Kazimierz Pieńkowski; 27 серпня 1885, Варшава — 1940, Катинь) — лікар невролог і психіатр, професор неврології та психіатрії Ягеллонського університету, майор, жертва Катинського розстрілу.

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько — Валентій Пеньковський. Мати — Юзефа Трапшо.

Навчання[ред. | ред. код]

1903 року закінчив реальне училище у Варшаві, 1903 року склав іспити і отримав атестат зрілості без давніх мов за № 859 в Златопільській чоловічій гімназії[1], а 1904 року там само склав іспити і отримав атестат зрілості в повному обсязі за № 752[2].

Медичну освіту здобував у Варшавському, Київському (диплом лікаря від 1911 року) та Ягеллонському університетах (диплом доктора всіх лікарських наук від 1911 року).

В 1924/1925 навчальному році підвищував кваліфікацію у Парижі у Гулена, Бабінскі, Клауда, Сікарда, Фуа, Лапіка і Бургіньона.

Лікарська праця[ред. | ред. код]

З 1912 року працює асистентом в неврологічно-психологічній клініці при Ягеллонському університеті.

Під час Першої світової війни працював військовим лікарем.

3 1918 року асистент в клініці Яна Плітца при Ягеллонському університеті, а з 1924 року по 1928 рік в шпиталі Уяздовського замку.

З 1932 року директор неврологічно-психологічної клініки при Ягеллонському університеті.

Викладацька праця[ред. | ред. код]

З 1928 року викладає у Варшавському університеті по [[[1932]] рік, коли прийняв запрошення після смерті Пліка очолити кафедру неврології і психіатрії Ягеллонського університету.

Наукова праця[ред. | ред. код]

Як невролог перш за все займався розладами рухів. Залишив праці з галузі психології та соціальної медицини. Публікувався в медичних журналах, входив до редколегії «Польської неврології».

Військова діяльність[ред. | ред. код]

З 1923 року ординатор Училища санітарних сержантів у Варшаві, а з 1928 року там само стає керівником неврологічного відділу Центру санітарного навчання.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

В серпні 1939 року мобілізований до Війська Польського і скерований до 5 Окружного військового шпиталю. З початком Другої світової війни та агресії СРСР 17 вересня 1939 року у невідомому довкіллі був заарештований совітами. Утримувався в таборі у Козельську, де був консультантом в шпиталі[3]. Навесні 1940 року був переправлений до Катині, де й розстріляний функціонерами Управління НКВС у Смоленській області разом з працівниками НКВС, які прибули з Москви по завданню Політбюро ЦК ВКП(б) 5 березня 1940 року. Похований Польському військовому цвинтарі в Катині, де його тіло було ідентифіковано німцями в 1943 році під номером 988 (при праху знайшли: посвідчення державного службовця, рибальська картка, три візитівки, кишеньковий календар, три листівки, шмат поштового відправлення, дві ощадні книжки PKO, складний ніж)[4][5]. При праху знайшли написаний щоденник, записи в якому починаються 8 вересня 1939 року і закінчуються 9 квітня 1940 року[6].

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Вікторія (в дівоцтві Савіцька).

Донька — Ганна.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Вибрані наукові праці[ред. | ред. код]

  • Analiza zaburzeń ruchowych przy nagminnem śpiączkowem zapaleniu mózgu Encephalitis epidemica lethargica. Kasa im. Mianowskiego, 1925(пол.)
  • Jamistość rdzenia u dwóch braci bliźniaków: przyczynek kliniczny do patogenezy jamistości rdzenia W: Pamiętnik ku uczczeniu ś. p. prof. dr. med. Antoniego Mikulskiego. Łódź, 1925(пол.)
  • Sześć przypadków guzów mózgu. Neurologja Polska 2, 1927(пол.)
  • Semiologja ręki w schorzeniach pozapiramidowych. Lekarz Wojskowy, 1929(пол.)
  • Patogeneza powstawania objawów histerycznych (w szczególności cielesnych) w psychonerwicach «wojennych» w świetle biologji, 1931(пол.)
  • Dusza i jej siedlisko w świetle badań neurologicznych lat ostatnich, 1931(пол.)
  • Uwagi ogólne biologiczno-lekarskie w sprawie nowego projektu Ustawy Eugenicznej. Polska Gazeta Lekarska 4, 1936(пол.)
  • Dziedziczność i środowisko ze stanowiska lekarskiego. Chowanna 7, 1936(пол.)
  • Urazy czaszki, mózgu i opon mózgowych z punktu widzenia neurologji i psychjatrji. Polski Przegląd Chirurgiczny 16 (3), 1937(пол.)
  • Organizacja nauczania w Polsce medycyny społecznej w ogóle, ze szczególnym uwzględnieniem nauczania medycyny społeczno-ubezpieczeniowej , 1937(пол.)

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Державний архів Кіровоградської області. Список учнів і сторонніх осіб, які витримали іспит зрілості в 1903 році. Ф. 499 опис 1 справа 582 С. 1 зв. [Архівовано 2016-11-30 у Wayback Machine.](рос.)
  2. ↑ Державний архів Кіровоградської області. Список учнів і сторонніх осіб, які витримали іспит зрілості в 1904 році. Ф. 499 опис 1 справа 582 С. 2 зв. [Архівовано 2016-11-30 у Wayback Machine.](рос.)
  3. ↑ Maria Magdalena Blombergowa Uczeni polscy rozstrzelani w Katyniu, Charkowie i Twerze. 2(18) 2000 °C. 14-15 (пол.)
  4. ↑ Andrzej Leszek Szcześniak Katyń. Lista ofiar i zaginionych jeńców obozów Kozielsk, Ostaszków, Starobielsk. Alfa. Warszawa. 1989. C.128 ISBN 83-7001-294-9(пол.)
  5. ↑ Katyń według źródeł niemieckich — 1943 r.//stankiewicze.com 23 kwietnia 2014(пол.)
  6. ↑ Janusz Zawodny Pamiętniki znalezione w Katyniu. Editions Spotkania. Paryż. 1989/ C.64-85. ISBN 2-86914-044-4(пол.)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Стефан_Пеньковський&oldid=37325891