Пеплум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Пе́плум  (англ. peplum; а також sword & sandal — «меч і сандалі») — жанровий різновид історичного фільму, який має значні відмінності від інших історичних фільмів. Насамперед тематика даних фільмів характеризуються зображенням подій з стародавньої історії — Древній Рим, Стародавня Греція, Древній Єгипет, Вавилон, біблійні історії, давні легенди. Крім цього фільми-пеплуми намагаються достовірно зобразити історичну епоху. Вони відрізняються епохальністю, широкомасштабністю зображення батальних та інших сцен, панорамною зйомкою, великою кількістю масовки. Дані фільми тривають дві години і більше.

Кадр з фільму «Нетерпимість» (1916)

Назва[ред.ред. код]

Словом «пеплум», «пеплюм» (лат. peplum) у Стародавньому Римі звали жіночі плащі або довгі туніки, аналогічні давньогрецьким пеплосам. Щодо історичних фільмів цей термін (разом зі «sword & sandal») первісно вживався кінокритиками, надалі був підхоплений і шанувальниками цих фільмів, повторивши тим самим долю термінів «спагеті-вестерн» і «Пристрель їх» (англ. Shoot 'Em Up). Італійський режисер Вітторіо Коттафаві[it] називав цей жанр «неоміфологією» (італ. Neo-Mitologia)[1].

Історія жанру[ред.ред. код]

У кіно жанр пеплуму прийшов з Італії, де ще в 1910 році Енріко Ґуаццоні зняв фільм «Брут». Потім послідувала ціла низка фільмів, найвідоміші з яких: «Марк Антоній і Клеопатра» (Ґуаццоні), «Останні дні Помпеї» (Ґалон), «Кабірії» (Пастроне). У той же час пеплуми стають надзвичайно популярними і в США. Тут знімають «Нетерпимість» (Гріффітс) і «Цар царів» (Де Мілль). Природно, що фільми були зняті наживо, без будь-яких технічних прийомів та ефектів — їх просто ще не було.

Макет «троянського коня» з фільму «Троя» це один з технічних прийомів, застосовуваних у наш час у зйомках.

У 20-30-і роки в Америці пеплуми знімає Де Мілль, в Італії — тривала війна, тому кінематограф цієї країни переживав роки упадку. Після її остаточного завершення найкращі італійські режисери взялися за реставрацію кінематографа. Це спровокувало нову хвилю інтересу до пеплумів. В Італії знову з'являються на екранах адаптації античних сюжетів. У США тим часом знімаються фільми, що стали згодом класикою жанру пеплума. Це, по-перше, фільми Роберта Вайза, Жака Турнера, Рауля Волша, Річарда Флейшера, Роберта Олдріча, Джона Г'юстона. Тут вибір сюжетів був досить великий. Були задіяні біблійні персонажі, історичні особи і вигадані герої. Незважаючи на все це, пеплуми в 50-60-ті роки мали колосальний успіх. Цей час став золотою епохою пеплумів, як в італійському, так і в американському кінематографі. В цей період Сесіль Де Мілль знімає знамениті «Десять заповідей» (1956), які мали шалений успіх у прокаті і досі вважаються взірцевим фільмом на дану тематику. Вершиною ж популярності пеплумів по праву є володар 11 «Оскарів» — фільм «Бен-Гур» (1959) Вільма Вайлера, що став одним з найдорожчих фільмів того часу і входить в списки найкращих кінокартин за всю історію кіно. Знаковим пеплумом був також «Спартак» (1960) Стенлі Кубрика, який завоював любов глядачів зокрема у колишньому Радянському Союзі. Неймовірно дорога, навіть за голівудськими стандартами, картина Джозефа Манкевича «Клеопатра» (1963), хоча й зібрала чималу суму у прокаті, отримала суперечливі відгуки як критиків, так і глядачів, а провальне у прокаті «Падіння Римської імперії» (1964) Ентоні Манна знаменувало собою остаточний спад попиту на пеплуми.

Починаючи з фільму Тінто Брасса «Калігула» (1979) у пеплумах з'являються еротичні сцени, згодом випускають навіть стрічки порнографічного змісту.

Варто відзначити, що значна популяризація жанру пеплум відбулась на 90-ті роки ХХ ст. із виходом на екрани кінострічки "Хоробре серце". У 1996 році фільм "Хоробре серце" був висунутий на 10 номінацій премії "Оскар" 1995 року і виграв 5 з них - "Найкращий фільм", "Найкраща режисерська робота", "Найкраща операторська робота", "Найкращий звуковий монтаж", "Найкращий грим". Фільм приніс 2 статуетки Оскара режисерові та виконавцю головної ролі - Мелу Гібсону, який ще неодноразово повертався до даної тематики. Після Успіху даної кінострічки, виходить цілий ряд історичних фільмів у жанрі пеплум таких як : "Сага про вікінгів" 1996р., "Перший лицар"1996р., "13 воїн"1999р., "Жанна Д'aрк" 1999р. Крім того даний жанр перейшов і на телеекрани у вигляді таких серіалів як : "Легендарні подорожі Геркулеса", "Ксена: принцеса-воїн" та міні-серіалів : "Одіссея"1997р. "Ноїв Ковчег"1998р., "Мерлін"1998р., "Клеопатра"1999р. та "Жанна Д'арк 1999р. в головній ролі Лілі Собескі.


Вважається, що відродження жанру пеплуму у XXI ст. почалось із кінокартини «Гладіатор» (2001), після чого були створені ще кілька неопеплумів, таких, як «Троя» (2004), «Александр» (2004) та інші. Пеплуми знімаються переважно у США, але варто відзначити іспанський фільм «Агора» (2009), та польский «Quo vadis?» (2001) — екранізацію роману Генрика Сенкевича.

Представники жанру[ред.ред. код]

Класичні[ред.ред. код]

Сучасні[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. p.14 M. Winkler, Martin Troy: from Homer's Iliad to Hollywood Epic Wiley-Blackwell, 2007
Кінематографія Це незавершена стаття про кінематографію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.