Пергамент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Німецький виробник пергаменту, 1568

Перга́мент (також Пергамен; нім. Pergament, від грец. Πέργαμον — Пергам, місто в Малій Азії, де в ІІ столітті до н. е. широко застосовувався пергамент) — матеріал для письма з недубленої шкіри тварин (до винаходу паперу). Також древній рукопис на такому матеріалі.

Походження назви[ред.ред. код]

Походить від назви міста Пергам, де вперше почали виготовляти пергамент як матеріал для письма зі шкіри тварин.

Історія[ред.ред. код]

Папірус вже в II столітті до нашої ери почали замінювати пергаментом[1]. Сирійський цар Євмен Другий вирішив створити в своїй столиці Пергамі велику бібліотеку і з цією метою мав намір закупити в Єгипті папірус[1]. Але єгипетський фараон Птоломей, побоюючись, що Пергамська бібліотека затьмарить світову славу Александрійської бібліотеки, заборонив вивозити до Сирії папірус[1]. Тоді в Пергамі стали писати книги на вичиненій шкірі телят і молодих овець. Ця шкіра, що володіє великою міцністю, і стала називатися пергаментом.

Виготовлення[ред.ред. код]

В часи Середньовіччя було, в залежності від сорту два види пергаменту – звичайний (пергамент) і вищий сорт (велен). Пергамент виготовлявся з шкіри овець, телят, кіз. Для велену використовували шкіри новонароджених, мертвонароджених і ненароджених ягнят і телят. Він відрізнявся особливою тонкістю й білизною.

Шкіра, з якої виготовлявся пергамент, спочатку промивалася від крові й бруду. Після цього шкіру декілька днів вимочували у вапняному розчині для видалення шерсті. Шкіру без шерсті натягували на дерев'яні рами й міздрили – очищали за допомогою напівкруглих ножів від м'яса та жиру. В результаті залишався внутрішній, найміцніший шар – дерма. Згодом шкіра шліфувалася й вигладжувалася пемзою і сушилася на рамі. Для повного видалення жиру у пергамент втирали крейдовий порошок або суміші на основі кальцію. При цьому він ставав світлим і мав однорідній колір. Для отримання аркушів білого кольору втирали пасту на основі вапняку, борошна, білків, молока. Пергамент могли розфарбовувати в різні кольори. Для напису золотом або сріблом брали пергамент фіолетового, пурпурового або чорного кольору.

Для письма на пергаменті звичайні чорнила на сажі не підходили, бо змивалися. Використовували «залізо-галлові» чорнила на основі дубильних речовин і залізного купоросу, які так трималися в шкірі, що їх можна було стерти тільки механічним способом (зішкрябуванням).

В середні віки в Європі пергамент був дуже дорогий. Одне пергаментне видання потребувало шкіру 25–30 овець. Тому нерідко писарі-монахи вичищали скребком текст старих книг і вписували новий, а у бібліотеках, — книги прикріплювали до столів ланцюгами[1].

Застосування[ред.ред. код]

Сефер Тора: традиційною формою П'ятикнижжя єврейської Біблії є сувій пергаменту.

У Середні віки у Англії та Франції для виробництва пергаменту частіше всього застосовувалася теляча шкіра або овчина, в той час як в Італії більше застосовувалася козяча шкіра. Також використовувалися шкіри інших тварин, великих (наприклад коней) або маленьких (наприклад, вивірок або кролів). Шкіру віслюка для виробництва пергаменту не застосовували.

Термін зберігання пергаменту дуже залежав від вологості повітря. При вологості менше ніж 40 %, пергамент через втрату води, давав усадку, чорнила й кольоровий шар міг випасти. А при підвищеній вологості (понад 70 %), внаслідок нерівномірного розподілу вологи, пергамент ставав липким, аркуші деформувалися, могли склеюватися.

В історії друкарства був короткий період, коли пергамент та папір використовували паралельно: так, більшість копій Біблії Ґутенберґа є паперовими, але деякі копії надруковані на пергаменті. З пергаменту також виготовляли музичні інструменти, наприклад, барабани. Ще одне значення слово пергамент набуло вже пізніше.

Сьогодні пергаментом називають папір, який не пропускає жир. Пергамент використовують, наприклад, для пакування. Виготовляють такий папір шляхом обробки шкіри сірчаною кислотою.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.

Література[ред.ред. код]

  • Peter Rück (Hrsg.) [in memoriam Ronald Reed † 23. März 1990]: Pergament. Geschichte – Struktur – Restaurierung – Herstellung. Jan Torbecke, Sigmaringen 1991, ISBN 3-7995-4202-7 (Historische Hilfswissenschaften 2).
  • Sylvie Fournier: Brève histoire du parchemin et de l'enluminure. Editions Fragile, Gavaudun 1995, ISBN 2-910685-08-X (Collection Brève Histoire).
  • Erika Eisenlohr: Die Kunst, Pergament zu machen. In: Uta Lindgren (Hg.): Europäische Technik im Mittelalter. 800 bis 1400. Tradition und Innovation. Ein Handbuch. Gebr. Mann Verlag, Berlin 1996. S. 419.434 ISBN 3-7861-1748-9

Посилання[ред.ред. код]