Передменструальний синдром

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Передменструальний синдром
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 N94.3
DiseasesDB 10513
MedlinePlus 001505
eMedicine article/953696
MeSH D011293
Клінічні форми ПМС у різні вікові періоди

Передменструа́льний синдро́м, також синдром предменструальної напруженості, предменструальна хвороба, циклічний синдром (ПМС) — складний циклічний симптомокомплекс, що виникає деяких жінок дітородного віку у лютеїнову фазу менструального циклу[1] чи в дні, що безпосередньо передують менструації (за 2—10 днів до неї), і характеризується психоемоційними, вегетосудинними і обмінно-ендокринними порушеннями, котрі негативно позначаються на звичному для жінки стилі життя та погіршують його якість[2][3].

Певну роль у прояві симптомів ПМС відіграють провокуючі фактори, такі як пологи і аборти, стреси, інфекційні захворювання[4]. Точна причина розвитку синдрому досі не досліджена[5].

Головною метою лікування синдрому є нормалізація функцій гіпоталамуса, а також усунення супутніх жіночих захворювань, інфекцій та токсикозу. Основними методами лікування симптомокомплексу є фармакотерапія, гормональна терапія та немедикаментозне лікування.

Історична довідка[ред. | ред. код]

На сьогодні точно невідомо, коли виникли вчення про передменструальний синдром. Ще римський лікар Соран Ефеський припускав, що недомагання жінок до менструації залежать від місцевості, де проживають жінки, а античний медик Гален говорив про зв'язки хворобливого стану за кілька днів до циклічних кровотеч з фазами Місяця. Перші наукові дослідження про циклічність коливання деяких фізіологічних параметрів виконані Олександром Репрєвим та Дмитром Оттом. В 1931 році Роберт Т. Франк в статті «Гормональні причини передменструальної напруженості» (The hormonal causes of premenstrual tension) дав офіційне визначення стану як медичного синдрому — «передменструальна напруженість» (англ. premenstrual tension), а також сформулював і пояснив деякі з причин порушень. На його думку, частина досліджених ним симптомів була зумовлена зниженням сироваткового рівня прогестерону. Через 10 років Льюїс Грей описав психосексуальні розлади під час ПМС. З того часу захворювання вважається нозологічною одиницею, що ввійшла в класифікацію хвороб 10-го перегляду ВООЗ[6].

З часом увага до проблеми симптомокомплексу зростає. Це можна пояснити зростанням частоти захворювання і соціально-економічними втратами після масового залучення жінок у виробництво, оскільки близько в 5 % випадків симптоми носять яскраво виражений характер і спричиняють зниження працездатності і рівня сімейної та соціальної адаптації[6].

За гіпотезою австралійського біолога Майкла Гіллінгса існування ПМС обгрунтовується з точки зору природнього відбору: в цьому нервозному і дратівливому стані зростають шанси на розставання жінки з безплідним партнером, що є еволюційною перевагою, завдяки якій ПМС зберігся у популяції[7].

Частота поширення[ред. | ред. код]

До 80 % жінок дітородного віку повідомляють про наявність деяких симптомів, що передують менструації. Ці симптоми кваліфікуються як ПМС у 20-30 % жінок та є важкими у 3-9 %[8].

Частота передменструального синдрому залежить від віку: чим він вищий — тим частіший ПМС, від 25 до 90 %. У віці від 19 до 29 років ПМС спостерігається у 20 % жінок, після 30 років синдром зустрічається приблизно у кожної другої. Після 40 років частота сягає 55 %. Були також зареєстровані випадки ПМС у дівчат одразу по настанню менархе.

Причини[ред. | ред. код]

Крім цього, частіше ПМС спостерігається у емоційно лабільних жінок з нестачею маси тіла та інтелектуальними навантаженнями. Певну роль у прояві симптомів ПМС відіграють провокуючі фактори, такі як пологи і аборти, стреси, інфекційні захворювання[4]. ПМС частіше зустрічається у жінок з порушеннями центральної нервової системи, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи і може спостерігатись як при овуляторному циклі (при котрому яйцеклітина виходить з яєчника в порожнину тіла), так і при ановуляторному (цикл, при котрому вихід яйцеклітини відсутній)[4][6][9].

На сьогодні етіопатогенетичні механізми синдрому вивчені недостатньо. Існує ряд гіпотез, що пояснюють появу симптоматики ПМС, проте наразі чіткого патофізіологічного і біохімічного обгрунтування її виникнення немає. Нині вченими розглядаються декілька теорій етіології передменструального синдрому[10]:

  • гормональна гіпотеза;
  • алергічна гіпотеза;
  • теорія «водної інтоксикації»;
  • теорія гіперадренокортикальної активності і збільшення альдостерону;
  • теорія психосоматичних порушень.

Фактори ризику[ред. | ред. код]

Виділяються наступні основні фактори ризику розвитку передменструального синдрому[3]:

Клінічні ознаки та класифікація[ред. | ред. код]

Передменструальний синдром характеризується багатоманіттям симптоматики.

Наразі відомо день більше 200 симптомів ПМС, однак найбільш розповсюдженими вважаються дратівливість, напруженсть і дисфорія[1].

Він може проявлятися в ряді таких порушень, як (причому у кожної жінки набір симптомів індивідуальний)[9]:

  • психо-емоційні симптоми (наприклад, дратівливість, депресія, плаксивість, агресивність);
  • вегето-судинні симптоми (головний біль, нудота, блювання, біль у серці);
  • обмінно-ендокринні симптоми (нагрубання молочних залоз, набряки, свербіж, підвищення температури тіла).

У залежності від переважання тих чи інших симптомів виділяють чотири основні клінічні форми та атипову форму синдрому[12]:

  • Нервово-психічна (найпоширеніша форма, біля 43 % пацієнток з ПМС, середній вік 33±5 роки) — переважають такі симптоми як дратівливість, депресія, слабкість, плаксивість, агресивність. У молодих жінок переважає депресія, а в перименопаузальному віці виявляється агресивність[9], а також підвищена чутливість до запахів та звуків, оніміння кінцівоку, нагрубання молочних залоз і метеоризм. Відмічено, що якщо у молодих жінок за даної форми ПМС переважає депресія, то в перехідному віці превалює агресивність. В ранньому репродуктивному віці дана форма реєструється у 18 %, в активному репродуктивному — у 69 %, в пізньому — у 40 % жінок, що страждають на передменструальний синдром[3][12].
  • Цефалгічна (більше 20 % пацієнток) — розвивається пульсуючий головний біль з іррадіацією в очні яблука. Головні болі зазвичай пульсуючі, смикаючі, починаються у скроневій долі, супроводжуються нудотою, блюванням. Артеріальний тиск при цьому не змінюється. Приблизно у третини пацієнток з даною формою спостерігається депресія, біль в області серця, підвищена пітливість, оніміння рук; а також дратівливість, запаморочення, підвищена чутливість до запахів та звуків, нагрубання молочних залоз. Характерне важке протікання з постійними рецидивами. Найчастіше зустрічається у пацієнток раннього (≈ 32 %) і пізнього (20 %) репроддуктивного віку[3][12].
  • Набрякова (20 % пацієнток) — виражене нагрубання й болючість молочних залоз, набряклість обличчя, гомілок, пальців рук, здуття живота, свербіння шкіри, пітливість та слабкість. У багатьох жінок відмічається пітливість, підвищена чутливість до запахів[9]; в більшості жінок з ПМС в лютеїнову фазу спостерігається затримка рідини в організмі до 500—700 мл. Дана форма ПМС найбільш розповсюджена серед жінок раннього репродуктивного віку (≈ 46 %), а найрідше зустрічається у пацієнток активного репродуктивного віку (≈ 6 %)[3][12].
  • Кризова (найрідкісніша форма) — характеризується симпато-адреналовими кризами, що починаються з підвищення артеріального тиску, потім виникає страх смерті, відчуття здавлення за грудиною і пошвидшеного серцебиття, оніміння кінцівок. Зазвичай кризи найчастіше виникають у вечірній чи нічний час і можуть бути викликані стресовими ситуаціями, втомою, інфекційними захворюваннями. Часто можуть завершуватись рясним сечовиділенням[9]; Такі кризи можуть бути результатом тривалих стресів, втоми, інфекцій. Дана форма є найважчим проявом ПМС. Спостерігається у 4 % пацієнток раннього репродуктивного віку, у 12,5 % активного фертильного віку та у 20 % пізнього[3][12].
  • Атипова форма включає в себе гіпертермічну форму (підвищення температури тіла в другу фазу циклу і її зниження з початком менструації), гиперсомнічну форму (сонливість у другу фазу циклу), офтальмоплегічну форму мігрені (одностороннє закриття ока, а також геміпарез у лютеїнову фазу), а також циклічні алергічні реакції (включають язвений гінгівіт і стоматит, блювоту, бронхіальну астму, іридоцикліт, менструальну мігрень)[2].

Крім того, передменструальний синдром розділяють на стадії[2]:

  • компенсована (симптоми з віком не прогресують і з настанням менструації припиняються);
  • субкомпенсована (важкість ПМС з віком погіршується, а симптоми зникають лише по завершенню менструації);
  • декомпенсована (симптоми ПМС продовжуються протягом кількох днів по завершенню менструації, а проміжки між їх припиненням и появою з віком скорочуються).

У залежності від вираженості клінічних ознак (кількості, тривалості та інтенсивності сипмтомів) ПМС підрозділяють на легкий і важкий ступені[13]:

  • легкий ступінь: спостерігається 3—4 симптоми за 2—10 днів до менструації,
  • важкий ступінь: спостерігається 5—12 симптомів за 3—14 днів до початку менструації[12].

Тяжкою формою ПМС є передменструальний дисфоричний розлад.

Прогноз[ред. | ред. код]

ПМС в основному є стійким діагнозом: жінки, вразливі до нього, переживають одні й ті ж симптоми з однаковою інтенсивністю близько кінця кожного циклу роками. Лікування окремих симптомів зазвичай ефективне.

Навіть без лікування, симптоми схильні згасати у пременопаузі. Попри це, жінки з ПМС чи ПДР мають вищу вірогідність значних симптомів, асоційованих з менопаузою, таких як приливи.

Профілактика[ред. | ред. код]

Профілактика передменструального синдрому полягає в перебудові стилю життя на здоровіший. Необхідно виключити стресові ситуації, різкі зміни клімату, аборти і застосування комбінованих оральних контрацептивів. Позитивно впливає регулярне виконання різноманітних аеробних вправ, сеанси релаксації, медитації чи йоги. Крім того, суворо не рекомендується вживання кофеїну, алкоголю, а також бажано вживати їжу невеликими порціями протягом всього дня, аби виключити тривалі відтинки часу без їжі. Бажано слідкувати за прийомом вітамінів, так, для профілактики дратівливості і втомлюваності рекомендуться приймати 100 мг вітаміну В6, 400 мг магнію і 1000 мг кальцію, а вітамін E може бути корисним для молочних залоз[14].

Лікування[ред. | ред. код]

Існує безліч підходів та методик для лікування ПМС. Серед них дієта, здоровий спосіб життя, зміна обстановки і інші способи регулювання стану здоров'я. Медичні заходи зводяться головним чином до застосування гормонів і антидепресантів.

  • Відновна терапія, що включає встановлення і підтвердження стану пацієнтки, а також складання точної та повної рекомендації, є суттєвою частиною терапії, спрямованої на допомогу у відновленні контролю над її життям. Крім того, деякі дослідження показали, що оздоровча аеробіка теж може бути корисною. Помічено, що деякі симптоми ПМС зменшуються, якщо дотримуватися здорового способу життя: скоротити вживання кофеїну, цукру і натрію, при цьому збільшивши прийом харчової клітковини і отримання повноцінного відпочинку і сну.
  • Застосування гормонів і антидепресантів.
  • фітотерапiя

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Dickerson, Lori M., Pamela J. Mazyck and Melissa H. Hunter (April 2003). «Premenstrual Syndrome» (American Academy of Family Physicians) 67 (8): 1743–52. PMID [pmid:12725453 12725453].
  2. а б в Кулаков В. И. Клинические рекомендации. Акушерство и гинекология. Выпуск 2. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2008. — С. 368—377. — 543 с. — 3000 екз.
  3. а б в г д е Татарчук Т. Ф., Сольский Я. П. Эндокринная гинекология. — Киев: Заповгг, 2003. — С. 111—146. — 300 с. — ISBN 966-7272-48-6.
  4. а б в Под ред. проф. Прилепской В. Н. Поликлиническая гинекология. — Москва: МЕДпресс -информ, 2005. — С. 302—325. — 640 с. — ISBN 5-98322-104-3.
  5. Джон О. Шордж, Эррол Р. Норвитц. Наглядные акушерство и гинекология = Obstetrics and Gynaecology at a Glance. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2003. — С. 11. — 144 с. — 3000 екз. — ISBN 5-9231-0255-2.
  6. а б в Серов В. Н., Прилепская В. Н., Овсянникова Т. В. Гинекологическая эндокринология. — Москва: МЕДпресс-информ, 2004. — С. 209—235. — 528 с.
  7. Австралийский биолог объяснил необходимость ПМС — МедНовости — MedPortal.ru. Перевірено 20-07-2018.
  8. Biggs, WS; Demuth, RH (15 October 2011). «Premenstrual syndrome and premenstrual dysphoric disorder». American Family Physician. 84 (8): 918–24. PMID 22010771.
  9. а б в г д Савельева Г. М, Бреусенко В. Г. Гинекология. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2004. — С. 83—87. — 480 с. — 10 000 экз. — ISBN 5-9231-0330-3.
  10. Радзинский В. Е. Руководство к практическим занятиям по гинекологии. — Москва: Медицинское информационное агентство, 2005. — С. 142—149. — 520 с. — 3500 екз. — ISBN 5-89481-304-2.
  11. Ellen B. Gold, Craig Wells, Marianne O'Neill Rasor The Association of Inflammation with Premenstrual Symptoms. Перевірено 20-07-2018.
  12. а б в г д е Сметник В. П., Тумилович Л. Г. Неоперативная гинекология. — Санкт-Петербург: СОТИС, 1995. — Т. I. — С. 129—138. — 224 с. — 2500 екз. — ISBN 5-85503-090-3.
  13. Кулаков В. И., Прилепская В. Н., Радзинский В. Е. Руководство по амбулаторно-поликлинической помощи в акушерстве и гинекологии. — Москва: ГЭОТАР-Медиа, 2007. — С. 751—757. — 1078 с. — 2000 екз. — ISBN 978-5-9704-0500-0.
  14. Premenstrual Syndrome --> Prevention. Перевірено 20-07-2018.
  15. Роль магнію в розвитку передменструального синдрому

Посилання[ред. | ред. код]