Переліска багаторічна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Переліска багаторічна
Переліска багаторічна у книзі "Deutschlands Flora in Abbildungen"
Переліска багаторічна у книзі "Deutschlands Flora in Abbildungen"
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Мальпігієцвіті (Malpighiales)
Родина: Молочайні (Euphorbiaceae)
Рід: Mercurialis
Вид: M. perennis
Біноміальна назва
Mercurialis perennis
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Mercurialis perennis
EOL logo.svg EOL: 1154382
IPNI: 352211-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3985

Переліска багаторічна (Mercurialis perennis) — багаторічна рослина родини Молочайні — Euphorbiaceae.

Народні назви[ред.ред. код]

За народними повір'ями переліску багаторічну використовували як приворотне зілля. Тому побутують такі назви: «бажанна трава», «повертень», «синевороть», «щир-зіллє». Під назвою «щириця» цю рослину записано до ботанічного словника Стефана Маковецького.

Будова[ред.ред. код]

Непоказна рослина заввишки 20—50 см, проте у весняному лісі її складно не помітити завдяки соковитій зелені куртин. На стеблах, переважно у верхній частині, зібрані темно-зелені листки. Листки широкі, звужені з обох кінців, загострені, з пилчастим краєм. Чоловічі й жіночі квітки непоказні, дрібні, менше 3 мм у діаметрі, зібрані в клубочки на розгалуженому квітконосі. Суцвіття — колосок.

Ареал[ред.ред. код]

Росте у мішаних і широколистяних лісах на багатих ґрунтах, крім південного Степу і Донецького Лісостепу.

Використанн[ред.ред. код]

Лікарська й отруйна рослина. Використовувалася для фарбування тканини у синій колір, оскільки у стеблах міститься синій барвник — індиго.

Джерела[ред.ред. код]

  • Гамуля Ю. Г. Рослини України / за ред. О. М. Утєвської. — X.: Фактор, 2011. — 208 с.
  • Переліска — зілля-повертень // ХайВей — http://h.ua/story/415789/#ixzz3m7GXLKKO
  • Makowiecki S. Sownik botaniczny acisko maoruski. — Krakw: Pol. Akad. Umiejtnoci, 1936.-411 s.