Перерва Анатолій Антонович
| Анатолій Антонович Перерва | |
|---|---|
![]() 2012 | |
| Народився | 12 квітня 1949 Вербівка, Балаклійський район, Харківська область, Українська РСР, СРСР |
| Помер | 24 березня 2018 (68 років) Харків, Україна |
| Громадянство | |
| Національність | українець |
| Діяльність | поет, журналіст, перекладач, громадський діяч |
| Alma mater | Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1977) |
| Мова творів | українська |
| Роки активності | 1966-2018 |
| Напрямок | інтимна, пейзажна лірика, пародії, епіграми, публіцистика |
| Жанр | вірш, есе, стаття, пародія, епіграма, байка, притча |
| Членство | Національна спілка письменників України |
| Премії | Всеукраїнська літературна премія імені Олександра Олеся |
Анато́лій Анто́нович Пере́рва (нар. 12 квітня 1949 — пом. 24 березня 2018) — український журналіст, поет, гуморист, сатирик, перекладач та громадський діяч.
Народився 12 квітня 1949 року в селі Вербівка Балаклійського району Харківської області Української РСР (нині — село в Ізюмському районі Харківської області України) в учительській сім'ї[1].
Під час навчання у школі закохався в піонервожату, яка писала вірші й відвідувала літературну студію при районній газеті, куди привела і Перерву. У студії він почав писати вірші й замітки до газети. Першого вірша надрукував у восьмому класі[2].
У 1977 році — закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.
У 1966—1979 роках — працював кореспондентом районних газет у селищі Нова Водолага та місті Балаклія Харківської області, заступником редактора харківської молодіжної газети «Ленінська зміна».
У 1979 році, за рекомендаціями Василя Мисика та Миколи Шаповала, прийнятий до Спілки письменників України — після виходу першої збірки поезій «Живіть, жита» (вийшла у Харкові, у видавництві «Прапор»).
У 1979—1994 роках — обирався відповідальним секретарем Харківської організації Спілки письменників України.
3 2000 року — член Асоціації українських письменників.
Помер 24 березня 2018 року у Харкові. Похований у рідному селі Вербівка Балаклійського району Харківської області[3].
Автор віршів, сатиричних і гумористичних творів (пародій, епіграм та шаржів), паліндромiв (вони вийшли окремою книгою «Соло: голос віщодощів»), художньої публіцистики, поетичних текстів для пісень, перекладів з білоруської, молдовської, грузинської та російської мов. Досліджував літературне життя Харкова XX століття[4].
Окремими виданнями вийшли збірки:
- «Живіть, жита» (1978)
- «Голоси криниць» (1981)
- «Серед білого дня» (1984)
- «На зламі літа» (1987)
- «Соло: голос віщодощів» (1996)
- «Чистий четвер» (1999)
- «Полювання без ліцензії» (2003)
- «Невимовне» (2007)
- «Перевесло слова і сльози» (2009)
- «Небесна ясність» (2013)
Крім збірок поезій, твори Перерви були опубліковані в кількох антологіях:
- «Слобожанська муза: антологія любовної лірики XVII—XX століть» (2000)
- «Два міста / Zwei Städte» (2000)
- «Ветер с Украины» (2004)
- «Слобожанська яса: антологія громадянської лірики кінця XVII-початку XXI століть» (2006)
- «Über Zeitund Raum. Понад час і простір. Антологія сучасної української і німецької поезії» (2006)
- «У сузір'ї рака: антологія української паліндромії» (2011)
- «Під знаком Мисика: антологія сучасної української поезії» (2015)
Вірші Перерви перекладено польською, болгарською, молдовською, киргизькою, марійською і російською мовами.
У 1982 році, за перші дві збірки поезій («Живіть, жита» та «Голоси криниць»), отримав Республіканську літературну премію імені Миколи Островського[2]. У 2012 році — став лавреатом Премії імені Олександра Олеся[4].
Брав активну участь у громадській роботі: обирався головою правління Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, сприяв відкриттю і становленню в Харкові Літературного музею. З 1994 по 2012 рік — працював заступником директора з наукової роботи Харківського літературного музею[2].
***
Як горох — у порожнє відро,
Як гарба — із крутого узгірка,
Сколихне мене раптом в метро
Слобожанська знайома говірка.
На базар поспішають баби,
До синів на коротку гостину —
Споконвічні селянські торби
Гречно просять підважить на спину.
Поспішають неквапно вони…
Обжену їх прискореним кроком.
Тільки пасмо сумне сивини
Вріже погляд мені ненароком.
***
Дні сонячні — давно на дні,
У глибині глухого моря.
Я за тобою зголоднів,
Зчорніли спогади від горя.
Ані шелесне. Тиша тиш.
Ну, де ж ви, почуття трикляті?
Скажи мені, чого мовчиш,
Мов зжовклі віршики в шухляді?
А ніжність запеклась навік
В моїй іще гарячій крові.
Такий-от дивний чоловік —
В мороз шепчу: — Ви ще живі,
Наївні котики вербові?
- Живіть, жита: вірші. — Харків: Прапор, 1978. — 63 с.
- Голоси криниць. — Харків: Прапор, 1981. — 51 с.
- Серед білого дня. — Київ: Радянський письменник, 1984. — 103 с.
- На зламі літа: лірика. — Харків: Прапор, 1987. — 86 с.
- Соло: голос віщодощів. — Харків: Прапор, 1996. — 68 с.
- Чистий четвер. — Балаклія: Серп і Молот, 1999. — 136 с.
- Полювання без ліцензії. Пародії та епіграми. — Харків: Глас, 2003. — 89 с.
- Невимовне: лірика. — Харків: Майдан, 2007. — 152 с.
- Перевесло слова і сльози: поезії. — Харків: Майдан, 2009. — 232 с.
- Небесна ясність. — Харків: Майдан, 2013. — 164 с.
- Імениті й безіменні: [поезія] // Харків. Lit. — 2015. — № 2. — С. 259.
- Анатолій Перерва: [стисла біографічна довідка, поезії] // Переяславські Сковородинівські студії: збірник наукових праць. / ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», Центр Сковородинознавства; — 2018. — Випуск 5, спецвипуск: Посібник-антологія «Поетичний славень Сковороді». — С. 293—294.
- Писав із друзями: переклади — Харків: Точка, 2021. — 192 с.
- ↑ Ільїницька О. П. Перерва Анатолій Антонович // Літературна Харківщина: довідник. — Харків, 1995. — С. 257.
- ↑ а б в Галаур С. Анатолій ПЕРЕРВА: «Людям, які мають почуття гумору, вижити легше». Інтерв'ю// Урядовий кур'єр. — 2012. — 19 травня.
- ↑ У Харкові помер відомий український поет// Сайт ТСН. — 2018. — 25 березня.
- ↑ а б в Брюґґен В. О. Перерва Анатолій Антонович// Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та інші. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022.
- Перерва Анатолій Антонович // Письменники Харкова: довідник / післямови Р. Мельникова, С. Сапеляка, О. Ковальової. — Харків : Майдан, 2003. — С. 129-131. — ISBN 966-7903-85-0.
- Анатолій Перерва // Хрестоматія з літератури рідного краю. — Харків, 2001. — С. 317—319.
- Брюґґен В. О. Перерва Анатолій Антонович// Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та інші. — Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2022.
- Галаур С. Анатолій ПЕРЕРВА: «Людям, які мають почуття гумору, вижити легше». Інтерв'ю// Урядовий кур'єр. — 2012. — 19 травня.
- Ільїницька О. П. Перерва Анатолій Антонович // Літературна Харківщина: довідник. — Харків, 1995. — С. 257.
- Перерва Анатолій [Електронний ресурс] // Національна спілка письменників Україниса. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 26 квітня 2019.
- Писаревська О. В. Мовні засоби вираження ідейно-естетичного змісту в пейзажній поезії Анатолія Перерви// Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. Серія: Філологічні науки. — 2016. — Випуск 9. — С. 19-27.
- Писаревська О. В. Художня концепція людини і світу в поезії Анатолія Перерви: дисертація кандидата філологічних наук. — Харків: Національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Бердянський державний педагогічний університет, 2018. — 222 с.
- Народились 12 квітня
- Народились 1949
- Уродженці Балаклійського району
- Померли 24 березня
- Померли 2018
- Померли в Харкові
- Випускники Навчально-наукового інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка
- Члени НСПУ
- Лауреати Республіканської премії ЛКСМУ імені Миколи Островського
- Українські журналісти
- Журналісти України XX століття
- Українські поети
- Українські публіцисти
- Публіцисти України XX століття
- Українські радянські письменники
- Письменники Харкова
- Українські профспілкові діячі
- Громадські діячі Харкова
- Громадські діячі України XX століття
