Пересопницьке Євангеліє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пересопницьке євангеліє)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Пересопницьке Євангеліє»
Автор Григорій[d]
Країна Україна
Мова староукраїнська[1][2]
Жанр рукописне Євангеліє
Місце Двірець, Пересопниця[3]
Тип носія пергамент
Сторінок 482 арк.
Інавгурація Президента України Володимира Зеленського у 2019 році поруч із Пересопницьким Євангелієм (ліворуч)
Марка Укрпошти «Пересопницька Євангелія, 16 ст.» (2000)

Пересо́пницьке Єва́нгеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської мови та мистецтва XVI століття. Один з перших українських перекладів біблійного[4], канонічного тексту (четвероєвангелія) на староукраїнську літературну мову[3][1], здійснений 1556–1561 рр. Михайлом Василевичем із Сянока та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у селі Двірці та у Пересопниці на Волині (тепер село Рівненського району Рівненської обл.)[3].

Створене за меценатством волинської княгині Анастасії Заславської та князів Чорторийських — Івана Федоровича і Євдокії[1][5]. Оригінальне видання зберігається у Києві в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Національна святиня України. Президенти України під час інавгурації присягають народові не лише на Конституції, а й на Пересопницькому Євангелії, яке символізує історичні корені української духовності[3][6].

Історія створення[ред. | ред. код]

Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 року в Дворецькому монастирі князів Заславських при церкві Святої Трійці (монастир був у селі Двірці; нині село Ізяславського району Хмельницької області). Продовжена (з аркуша 155 зворотного) в Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці (монастир знаходився в м. Пересопниця; нині село Рівненської області), після призначення Григорія архімандритом, де і була, завершена — 29 серпня 1561 року в Пересопницькому монастирі (тепер Рівненський район Рівненської області.)[7][3].

Над перекладом і переписуванням євангелія працював Михайло Василієвич, син протопопа сяноцького. Крім нього, в записі до книги згадується ще архімандрит Пересопницького монастиря Григорій, щоправда його роль у створенні книги залишається нез'ясованою.

Від часу свого завершення пам'ятка зберігалася у Пересопницькому монастирі. Від 1600 до 1701 року історія її побутування невідома.

16 квітня 1701 р. гетьман України Іван Мазепа подарував його Переяславському єпископському престолові. Від 1799 року зберігалося в архіві бібліотеки Переяславської духовної семінарії, де 1837 року з ним познайомився Йосип Бодянський[8]. Також з Євангелієм ознайомився Т. Г. Шевченко, про що написав у своїх археологічних нотатках (жовтень 1845 — квітень 1846). При переведенні семінарії до Полтави (1862) рукопис був також перевезений і надалі зберігався у Полтавській духовній семінарії.

На початку ХХ ст. Євангеліє було передане до Полтавського давньосховища, де його вивчали Володимир Перетц та Олександр Грузинський.

1919 року пам'ятку було передано до Центрального пролетарського музею Полтавщини, а 1940 року — до новоствореного Художнього музею. 1941 року, разом із цінностями музею, пам'ятка була евакуйована на Схід. По війні вона була передана до заповідника «Києво-Печерська лавра».

Від 24 грудня 1947 року — у відділі (тепер інституті) рукопису Бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), де й зберігається дотепер.

Оригінал пам'ятки в бібліотеці Переяславської семінарії у 1830-х роках відкрив і ввів до наукового обігу визначний український вчений Осип Бодянський, який свого часу був учнем Переяславської духовної семінарії. Пам'ятку вивчали Володимир Перетц, Олександр Грузинський, Інна Чепіга.

Матеріали та виконання[ред. | ред. код]

Важливим аспектом цінності книги є художнє оформлення. Її орнаментація, створена в народному українському стилі, розміщення тексту, виписування кожної літери чітким гарним уставом свідчить про високий рівень майстерності українських переписувачів.

Євангеліє написане пізнім уставом на пергаменті чорним чорнилом і циноброю (червоною фарбою). У рукописі є ще «дробне» письмо, яким виписані всі приписки, післямови тощо. Містить покажчик читання за місяцями.

Обкладинка виконана з обрамлених в зелений оксамит дубових дощечок.[9][10]

У 2011 мистецтвознавець і художник Лев Скоп у своїй монографії[11], аргументував своє наукове відкриття про авторство мініатюр і орнаментального оздоблення «Пересопницького Євангелія», що на думку Л. Скопа належить майстрові Федуску зі Самбора[12].

Мова[ред. | ред. код]

Сторінка з ініціалом
Сторінка з орнаментними прикрасами

Пам'ятка писана староукраїнською літературно-писемною мовою уставом та півуставом з елементами скоропису. Це найраніший із відомих перекладів євангельського тексту українською мовою середини XVI ст., який дійшов до нашого часу. Євангеліє було перекладено з церковнослов'янської мови болгарської редакції[2][13][14][15].

Переклад відрізняється за якістю: ближче до церковнослов'янського оригіналу перекладено Євангелія від Матвія і Марка, а ближче до народної мови — Євангеліє від Луки і, меншою мірою, від Йоана. Мова Передмови Феофілакта Болгарського до Євангелія від Матвія залишилася переважно церковнослов'янською[16][17].

На думку лінгвіста Дмитра Чижевського текст євангелія є «досить поміркованою українізацією євангельського тексту»,[18], проте мовознавець Юрій Шевельов називав його «майже суто народнім своєю мовою».[19]

Особливості мови[ред. | ред. код]

Народнорозмовну лексику введено до тексту переважно за допомогою глос. Вони, як правило, ставляться поряд із словами оригіналу, але обрамляються «прямокутниками»; виписані «дробним» письмом. Це, здебільшого, старослов'янські слова (наприклад, «чресла» — стегна, «бдѣти» — не спати), але є українські глоси до українських же слів. Вони свідчать про пошуки наддіалектного слова, вироблення загальноукраїнської лексичної норми («стрѣху» — дах, «через збожя» — через оранку тощо)[3][20].

Лише кілька українських відповідників винесено на береги рукопису (маргінальні глоси). Найчастіше український лексичний відповідник або пояснення подано в рамці безпосередньо після незрозумілого чи малозрозумілого слова. В Євангелії від Луки найбільше глос — 89, а в Євангелії від Матвія найменше — усього 14; в Євангелії від Марка — 24, в Євангелії від Йоана — 30.[17]

У Пересопницькому Євангелії частину грецьких та старослов'янських слів залишено без перекладу «…очевидно, зі стилістичною метою, щоб зберегти високий стиль писемно-літературного жанру»[21], проте часто (не завжди) вони супроводжуються українськими лексичними відповідниками[17].

На графіці рукопису позначився другий південнослов'янський вплив. Рукопис багато орнаментований: різнокольорові з золотом високохудожні мініатюри, заставки, ініціали, кінцівки з українськими мотивами[3].

Пам'ятка містить унікальний матеріал для вивчення історії української мови на всіх її рівнях та взаємодії народнорозмовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст. У ній чітко проступають риси живої народної мови. На фонетичному рівні це наявність народнорозмовної фонеми і переднього ряду високого підняття, українські рефлекси ятя, перехід о, е в і в новозакритому складі тощо. На морфологічному рівні засвідчено велику кількість варіантів за рахунок закінчень, властивих живомовній практиці. Синтаксична структура виразно українська[3].

Історія видання[ред. | ред. код]

Видання оригінального тексту староукраїнською мовою[ред. | ред. код]

Текст рукопису Пересопницького Євангелія закінчено 1561 року в Пересопницькому монастирі.

У 2001 році Інститутом української мови НАН України здійснено перше видання транслітерованого тексту Пересопницького Євангелія із науковою обробкою — впорядкуванням, дослідженнями, словопокажчиками.[22] Із більш як 700 сторінок опублікованої книги транслітерований текст займає лише 270 сторінок — решту сторінок присвячено дослідженням книги. У передмові до цього видання редактори заявили, що вони виробили спеціальну систему транслітерування церковнослов'янської кириличної абетки, де використовується сучасна українська кирилична абетка з додаванням наступних літер з церковнослов'янської кириличної абетки: ε, s, ω, ъ, ы, ѣ, ѫ, ѧ, ѯ, Ψ, Θ, ѵ диграфа oy, лігатур Ꙋ та ѿ.

У 2008 році за сприяння Української Православної Церкви (Московського патріархату) у видавництві АДЕФ-Україна було видано перше факсимільне видання Пересопницького Євангелія.[23]. У 2011 році це факсимільне видання було перевидано у видавництві АДЕФ-Україна.[24]

У 2011 році Ужгородською українською богословською академією імені святих Кирила і Мефодія було видано друге факсимільне видання Пересопницького Євангелія.[25]

У 2017 році у селі Пересопниця було видано третє факсимільне видання Пересопницького Євангелія.

Список видань
  • Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Київ: Адеф-Україна; Київ: Російська православна Церква в Україні. 2008. 483 стор. ISBN 978-966-7936-87-7 (1020 років Хрещенню Русі)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Київ: Адеф-Україна, 2011. 483 стор. ISBN 978-966-2347-26-5 (Реформації 500 років присвячується)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Київ: Адеф-Україна, 2011. 483 стор. ISBN 978-966-187-091-7 (До 450-річчя Пересопницького Євангелія)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Ужгород: Інформ.-вид. центр ДННК УУБА-КаУ; Ужгород: ПП «Мельник». 2011. 964 стор. ISBN 978-966-7936-87-7 (До 1150-річчя заснування Київської Митрополії)
    • (передрук) Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання). Уклад. М. Федоришин. Рівне; Пересопниця: Харват О. М., 2017. 234 стор. ISBN 978-966-2347-26-5

Видання перекладу тексту сучасною українською мовою[ред. | ред. код]

9 листопада 2010 в День української писемності та мови у видавництві АДЕФ-Україна було представлено видання Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення.[26] У книзі міститься зменшені факсимільні копії зображень оригінальних текстів, оригінальний текст транслітерований сучасною українською кириличною абеткою (з додаванням трохи більше десяти літер з церковнослов'янської кириличної абетки) та перекладом Пересопницького Євангелія сучасною українською мовою.[27][28][29]

Список видань
  • Пересопницьке Євангеліє (сучасною українською мовою) // Пересопницьке Євангеліє. Витоки і сьогодення. Редактори та рецензенти: М. Г. Жулинський, П. Ю. Гриценко, О. П. Толочко, П. М. Кралюк; Переклад з старослов. Київ: АДЕФ-Україна. 2011. 1724 стор.: ?-?. ISBN 978-966-187-092-4[30]

Присяжна книга[ред. | ред. код]

Починаючи з 1991 року, стало традицією під час присяги Президента України на вірність народові України поряд з Конституцією України та Актом проголошення незалежності України класти Пересопницьке Євангеліє як найдорожчу духовну святиню.[3]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Гнатенко Л. А. Пересопницьке Євангеліє // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 138. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  2. ↑ а б Гнатенко Л. А. Перекладачі, писці та редактори Пересопницького Євангелія 1556—1561 років // Українська мова на осі часу. Василеві Васильовичу Німчукові / упоряд.: Г. В. Воронич, Н. В. Пуряєва; редкол.: П. Ю. Гриценко (голова) та ін. / Інститут української мови НАН України. — Київ. : КММ, 2017. — С. 249.  – (Серія «Не все сплива рікою часу»). — ISBN 978-966-1673-37-2.
  3. ↑ а б в г д е ж и к І. П. Чепіга. Пересопницьке Євангеліє // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  4. ↑ Білокінь С. І. Біблії переклади українською мовою // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
  5. ↑ ПЄ, Арк. 481 зв., 482, 482 зв.
  6. ↑ Онищенко О. С. Слово про Пересопницьке Євангеліє // Пересопницьке Євангеліє 1556—1561: Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик / НАН України, Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського, Інститут української мови, Український мовно-інформаційний фонд; підгот. І. П. Чепіга за участю Л. А. Гнатенко; наук. ред. В. В. Німчук; ред. кол.: О. С. Онищенко, (голова), Л. А. Дубровіна (заступник голови), Г. В. Боряк, Н. М. Зубкова, В. В. Німчук, М. М. Пещак, Р. Процик, В. М. Русанівський, В. А. Широков. — К.: [б.в.], 2001. — 703 с. — C. 7. — ISBN 966-02-2138-Х.
  7. ↑ ПЄ, Арк. 3, 20.
  8. ↑ И. Бодянский. Донесение министру народного просвещения / Журнал Министерства народного просвещения. Апрель, 1838. — С. 392—404.(рос.)
  9. ↑ Пересопницьке Євангеліє // Історія видавничої справи: підручник / М. С. Тимошик. — 2-ге вид., випр. — Київ: Наша наука і культура, 2007. — С. 93. — ISBN 978-966-7821-43-2.
  10. ↑ S., Tymoshyk, M. Istorii︠a︡ vydavnychoï spravy (вид. Vydanni︠a︡ druhe, vypravlene). Kyïv. ISBN 9789667821418. OCLC 897021243.
  11. ↑ Лев Скоп. Майстер мініатюр Пересопницького Євангелія — Федуско, маляр із Самбора. — Коло: Дрогобич, 2011
  12. ↑ Встановлено ім'я автора мініатюр Пересопницького Євангелія // Радіо Свобода. — 01.2011 р.
  13. ↑ Чепига И. П. Уникальный памятник украинского языка — Пересопницкое евангелие // Рукописные фонды ЦНБ им. В. И. Вернадского АН УССР: Сборник научных трудов / Отв. ред. Н. П. Визирь. АН УССР, ЦНБ. — К.: Наукова думка, 1989. — С. 64.(рос.)
  14. ↑ Найважливіші проекти: Пам'ятки української мови [Архівовано 2018-01-31 у Wayback Machine.] / НАН України, Інститут української мови НАН України
  15. ↑ Невідомська Л., Лісняк, С. Роль церковнослов'янської мови в релігійній сфері на різних етапах історичного розвитку України // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Мовознавство. Тернопіль: Осадца Ю. В., 2018. Вип. І (29). C. 40-45
  16. ↑ Дубровіна Л. А., Гнатенко Л. А. Мова перекладу / Археографічний та кодикологічний опис Пересопницького Євангелія // Пересопницьке Євангеліє 1556—1561. Дослідження. Транслітерований текст. Словопокажчик / НАН України; Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського; Інститут української мови НАН України; Український мовно-інформаційний фонд / Вид. підг. І. П. Чепіга за уч. Л. А. Гнатенко. Наук. ред. В. В. Німчук, Ред. кол.: О. С. Онищенко (голова) та ін. — Київ: Друкарня НБУ ім. В. І. Вернадського, 2001. — C. 82—83. — ISBN 966-02-2138-Х.
  17. ↑ а б в Локайчук С. М. Глоси Пересопницького Євангелія в контексті взаємодії стилів // Лінгвостилістичні студії: науковий журнал. — Луцьк: Східноєвроп. нац. ун-т імені Лесі Українки, 2017. — Вип. 6. — С. 112—121.
  18. ↑ IV. РЕНЕСАНС ТА РЕФОРМАЦІЯ // Чижевський Дмитро. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1956. С. 220—247
  19. ↑ Шерех Ю. Невіддільна спадщина (кілька слів про українські церковнослов'янізми). «Україна. Українознавство і французьке культурне життя», Ч. 3, 1950. С. 155—157.
  20. ↑ Німчук В. В. Праця лексикографічного характеру // Староукраїнська лексикографія в її зв'язках з російською і білоруською / В. В. Німчук АН УРСР, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні. — К.: Наукова думка, 1980. — С. 41—47.
  21. ↑ Чепіга І. П. Пересопницьке Євангеліє — унікальна пам'ятка української мови / І. П. Чепіга // Пересопницьке Євангеліє 1556—1561: Дослідження. Транслітерований текст. Єловопокажчик / підгот. І. П. Чепіга, Л. А. Гнатенко. — К., 2001. — С. 51.
  22. ↑ Василь Глинчак. Книга Присяги. Пересопницьке Євангеліє — відоме і невідоме
  23. ↑ Максим Сидоренко. У столиці презентовано [[Факсиміле|факсимільне видання]] «Пересопницького Євангелія». Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 31 березня 2009. {{cite web}}: Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  24. ↑ Пересопницьке Євангеліє. Факсимільне видання. adef.com.ua. 2011
  25. ↑ На Закарпатті вийшло друком факсимільне видання Пересопницького Євангелія (ФОТО). zakarpattya.net.ua. 27 грудня 2011
  26. ↑ Сайт міста Буча
  27. ↑ Національний проект «Рукопис XXI сторіччя» від видавничого дому «АДЕФ-Україна». comin.kmu.gov.ua. 16.08.2011
  28. ↑ Директор «АДЕФ-Україна» Алла Істоміна: «Про те, як видавали „Пересопницьке Євангеліє“, можна написати детектив». zn.ua/ukr/. 6 грудня 2013
  29. ↑ Оригінал — у книгосховищі, факсиміле розходяться по світу. Голос України. 4 серпня 2011
  30. ↑ Пересопницьке Євангеліє. Витоки та сьогодення . adef-books.com.ua. 2011
Різні джерела
Монографії
Статті
  • Житецький П. Г. Отрывки изъ Пересопницкаго Евангелія (1556—1561) // Житецкій П. И. Очеркъ звуковой исторіи малорусскаго нарѣчія. — Кіевъ: въ Университеской типографіи, 1876. — С. 360—364.
  • Чепіга І. П. Глоси Пересопницького Євангелія і питання нормування староукраїнської літературної мови // Питання східнослов'янської лексикографії XI—XVII ст. — К., 1979. — С. 64-69.
Довідники

Посилання[ред. | ред. код]

WS: Пересопницьке Євангеліє (транслітероване видання 2011 року) на сайті Інтернет-архів

WS: Пересопницьке Євангеліє (факсимільне видання 2008 року) на сайті Інтернет-архів.

Переклади Біблії — пам'ятки української мови та церковнослов'янською мовою
часткові
повні (з мов оригіналу)
повні (не з мов оригіналу)
Філарета (з російської пер., 2004) • Турконяка (з церков-слов'янської пер., 2006) • Турконяка (з грецької пер., 2011) • Гижі (з англ./польської пер. 2013) • Переклад нового світу (2014)
Президенти
Штандарт Президента України
Історія
Інавгурація
Атрибути
Церемонії
Протокол та структура
Резиденції
Вибори
Інституційний
вплив
«Безпековий блок»
«Адміністративний
блок»
Допоміжні та
консультативно-
дорадчі органи
Ліквідовані інтитуції
(*) призначення керівника погоджується парламентом
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пересопницьке_Євангеліє&oldid=42262708