Перфілов Лев Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перфілов Лев Олексійович
рос. Перфилов Лев Алексеевич
Дата народження 13 лютого 1933(1933-02-13)
Місце народження Коломна, Московська область, СРСР
Дата смерті 24 січня 2000(2000-01-24)
Місце смерті Київ, Україна
Громадянство Україна Україна
Професія актор
Кар'єра 19562000
Нагороди
Заслужений артист України
IMDb ID 0673665
Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg Лев Перфілав в ролі Тетерваковського у фільмі «Наталка Полтавка» (1978)))

Лев Олексійович Перфілов (13 лютого 1933, Коломна, Московська область, РРФСР24 січня 2000, Київ, Україна) — російський та український актор театру та кіно, член Національної Спілки кінематографістів України. Заслужений артист УРСР (1988).

Життєпис[ред.ред. код]

Дитинство було важким: коли хлопчикові виповнилося 8 років, почалася війна. Його батько пішов на фронт. Льові не було й десяти років, коли його сім'я отримала повідомлення, що «старший лейтенант 142-ї стрілецької бригади, Перфілов Олексій Павлович, загинув у бою смертю героя 25 січня 1943 і похований у Ленінградській області»[1].

Пізніше сім'я Перфілових переїхала на Камчатку. У школі Льова грав в драматичних гуртках, співав у шкільному хорі та Будинку піонерів.

Після закінчення школи Лев Перфілов з першої спроби поступив і в 1956 році закінчив Московське Вище театральне училище імені М. С. Щепкіна[2].

У 19571963 роках — актор Театру-студії кіноактора.

В Україні[ред.ред. код]

З 1963 року — переїхав в Україну, де став актором Київської кіностудії імені О. Довженка.

У кіно — з 1956 року. Зіграв більше 150 ролей в кіно- і телефільмах. Блискучий майстер невеликих і епізодичних ролей.

З великими ролями у актора не склалося: режисери запрошували його грати негативні ролі — п'яниць, покидьків, негідників тощо. Актор говорив: «Чим більше я граю негідників, тим чистіше стаю сам. Намагаюся спритно зіграти негідника, покидька. Бувало, що й перегравати головного героя. Глядачеві запам'ятовується негативний персонаж. В ім'я чого? Щоб ті, хто запам'ятає мене на екрані, вчасно побачили таку ж людину в житті. Нехай це гучні слова, але така моя громадянська позиція… А грати дуже цікаво, часом і не головну роль. Адже в одному епізоді можна показати ціле явище, шар нашого життя»[1].

Велику популярність акторові принесла роль фотографа Гриші Ушівіна (на прізвисько «6 на 9») в картині Станіслава Говорухіна «Місце зустрічі змінити не можна» (1979).

Остання робота в кіно — роль пана Лиходума в картині 1999 року «Як коваль щастя шукав».

Володів незвичним хрипуватим тембром голосу, який запам'ятовувався глядачам. Працював над дубляжем фільмів, а також — над озвучуванням мультфільму «Дуже давня казка» (1982).

Був музикальний, співав, мав добре почуттям гумору. За спогадами Володимира Конкіна, з колегами актор був дуже принциповий і прямолінійний.

Брав участь у роботі журі першого Київського кінофестивалю «Стожари» (1995). Займався громадською діяльністю.

Під час перебудови і в період розпаду СРСР чимало українських кіноакторів залишилися без роботи, деякі з них жили за межею бідності, оскільки кіностудія ім. О. Довженка на довгий час припинила випуск кінопродукції. Щоб привернути увагу влади до проблем своїх колег, Лев Олексійович на телебаченні веде авторську програму. Але влада сприйняла передачу як докір. Програма була закрита під тим приводом, що ведеться російською мовою[3]. Лев Олексійович переживав це дуже болісно, беручи близько до серця.

На додачу до життєвих стресів та негараздів, останні роки Лев Олексійович тяжко хворів. Проблеми з легенями почалися ще в молодості. Недуга постійно давалася взнаки. У 1998 році актор ліг на операцію, яка пройшла вдало. Але тоді йому в кров випадково занесли інфекцію. Проблеми зі здоров'ям тільки наростали. Перфілова поклали в звичайну лікарню, де йому не могли надати необхідної допомоги. Друзі Перфілова, розуміючи, що актор згасає, почали клопотати про присвоєння йому звання Народного артиста України. Але начальство затягувало справу, очікуючи якихось підписів. Звання «Народного» Лев Олексійович так і не дочекався. У ніч на понеділок 24 січня 2000 року Лев Перфілов помер від емфіземи легень.[4].

Похований на Лісовому кладовищі (Київ).

Пам'ять[ред.ред. код]

  • 11 червня 2004 року у місті Коломна, на будинку № 231–233 по вулиці Жовтневої Революції[ru], де жив актор, була встановлена і урочисто відкрита меморіальна дошка, на якій Лев Олексійович зображений у ролі фотографа Гриші Ушівіна з фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Свої вітання надіслали московські кінематографісти. Були зачитані телеграми від Гільдії акторів кіно Росії, від Комітету з культури Державної Думи і від відомого кінорежисера Станіслава Говорухіна.[1]
  • На російському телебаченні в документальному циклі «Як йшли кумири» («Как уходили кумиры») у 2006 році про Льва Перфілова була знята передача.

Фільмографія[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Спілка кінематографістів України. — К., 1985. — С. 122.
  • Добжанська Б. Світ розколовся, і тріщина пройшла крізь серце його… // Хрещатик. — 2000. — 27 січ.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]