Перша Македонська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша Македонська війна
Македонські війни
218BCMAPMEDITERRANEAN.jpg
Середземномор'я в 218 році до РХ
Дата: 214 до н.е. - 205 до н.е.
Місце: Македонія та Іллірія
Результат: статус кво
Сторони
Vexilloid of the Roman Empire.svg Римська республіка
Пергамське царство
Етолійський союз
Vergiasun.svgДавня Македонія
Командувачі
Марк Валерій Левін,
Аттал I
Філіпп V Македонський

Перша Македонська війна 214р. до н. е. — 205р. до н. е. − перша з серії воєн, що точилися між Римом і Македонським царством у 3-2 віках до н. е. за панування над Балканським регіоном.

Філіпп V Македонський під впливом перемог Ганнібала на початку Другої Пунічної війни почав підтримувати його. Діючи в союзі з Карфагеном проти Риму, Філіпп намагався оволодіти Іллірією і розширити свої володіння в Малій Азії. Римляни головними силами вели боротьбу з Ганнібалом в Італії, а для дій на Балканах виділили незначні сили. Проте македонські війська діяли нерішуче, а римляни всіляко підтримували антимакедонський рух серед елліністичних держав. Ще до поразки Карфагена Філіпп V уклав з римлянами мир. Перша Македонська війна не привела до значних територіальних змін на Балканах, хоча Риму вдалося розширити свій вплив в Греції. Філіпп V, уклавши в 205р. мир з Римом, продовжував військові дії проти Родоса, Пергама, Карії і інших.

Вступ[ред.ред. код]

Під час Пунічних війн з Карфагеном Римська республіка була змушена звернути увагу на схід — на Грецію й елліністичні держави. Великі монархії, що постали по розкладі держави Олександра Македонського, непокоїли Рим своїми імперіалістичними тенденціями. Римляни тривожилися, що якась із елліністичних держав, Македонія, Єгипет, чи Сирія, можуть спробувати здійснити намір завоювати Італію, з яким виступив відносно недавно цар елліністичного Епіра Пірр, і то з далеко більшими силами. Якби котрась із тих держав втрутилася в італійські справи, Рим міг підпасти під владу східного деспотизму. Буйний розвиток грецької культури, що заливала Рим своїми продуктами й впливами, наказував також обережність: римляни могли втратити національну самобутність. Отже, різні причини нахиляли римську політику зайнятися Сходом.

Балкани наприкінці III століття до н. е.[ред.ред. код]

Політична обстановка на Балканському півострові в останні десятиліття III ст до н. е. надзвичайно ускладнилася. На загальному фоні подальшого розвитку рабовласницьких стосунків, крайнього загострення соціальних суперечностей і зростання піратства військові зіткнення між державами Балканського півострова набувають ще ширших масштабів і спустошливого характеру.

Саме тут сталося перше зіткнення Риму з державами-спадкоємицями імперії Олександра. На Балканському півострові найбільшу силу мала Македонія під династією Антигонідів, що мала деякі землі над Дунаєм і намагалася утримати провід в Елладі. З давніх грецьких держав Афіни цілком втратили значення, Спарта деколи ще доходила до голосу. Більші політичні впливи мали два союзи — Етолійський у Середній Греції та Ахайський на Пелопоннесі. На сході ще існував Епір, що перемінився на республіку, та постала нова держава в Іллірії зі столицею у Скодрі.

Підкорення Іллірії[ред.ред. код]

Римляни спершу вступили в конфлікт з іллірійцями, що розвинули в себе морське піратство, непокоїли всі побережжя Адріатичного моря і дошкуляли також римським купцям. Коли іллірійська королева Тевта не хотіла дати Римові сатисфакції й боронилася тим, що піратство — це природне право її підданих, римські посли заявили, що навчать іллірійців кращих прав. І справді, римський флот у 229 р. зайняв острів Коркиру, місто Епідамн та інші побережні оселі, а сенат проголосив їх вільними державами під опікою Риму.

Ця пацифікація Іллірії здобула римлянам велику славу в Греції: афіняни допустили навіть римських громадян до Елевсинських містерій, а Корінф — до Істмійських ігр. Але проти Риму виступила Македонія, що скоро зрозуміла, що римляни не вдовольняться частиною побережжя, але схочуть зайняти всю Елладу.

Союзницька війна[ред.ред. код]

У 220г. македонський цар Філіпп V (221–178) разом з Ахайським союзом і іншими грецькими полісами оголосив війну Етолійському союзу. Приводом до війни був захист Мессенії від набігів етолійців, насправді ж Філіпп переслідував мету — ослабити вплив Етолійського союзу, що підтримував антимакедонські настрої в Греції. Ця війна, що отримала назву Союзницької, супроводилася страшними спустошеннями, захопленням великого числа рабів, пограбуванням храмів.

До етолийців на допомогу прийшли лише Спарта і Родос. Одночасно Родос в союзі з царем Віфінії Прусієм вів війну з містом Візантієм. Приводом для цієї війни була спроба Візантія стягати мита з кораблів, що проходили через Боспорську протоку. Це завдавало збитків широким торговельним зв'язкам Родоса з припонтийскими (причорноморськими) містами.

На початку Союзницької війни положення Ахайського союзу було украй скрутним: він одночасно опинився під загрозою ворожих вторгнень з півночі, з боку етолійців, і з півдня, з боку Спарти. Філіпп поспішив на допомогу ахайцям. Зимою 219/18 р. він з'явився в Пелопоннесі й швидко досяг значних успіхів. Еліда й південна Спарта були нещадно спустошені. Після цього македонці завдали сильного удару Етолії: головний центр союзу місто Ферм, «повне хліба і багатств», було розграбоване і розорене, святилища зруйновані. У 217 р. Філіпп захопив Фіви у Фессалії. Місто було вщент зруйноване, все його населення продане в рабство.

У ході військових дій воюючі сторони значно виснажили свої сили. Тим часом саме в цей час почалася вирішальна боротьба між Римом і Карфагеном за панування над Західним Середземномор'ям. Македонія не могла залишитися в стороні від цієї боротьби, оскільки її безпосередні сусіди — іллірійці — опинилися після втручання Риму в іллірійські справи (229 р.) залежні від нього. Звістка про поразку римських військ при Тразіменському озері прискорило закінчення війни в Греції. У 217 р. між Македонією і грецькими державами, з одного боку, і Етолійським союзом — з іншою, було укладено в Навпакті мирну угоду на умовах status quo.

Початок війни[ред.ред. код]

Після перемоги карфагенян при Каннах Філіпп вступив в союз з Ганнібалом: обидві сторони повинні були допомагати один одному в боротьбі з Римом. Головною метою Філіппа, якою він керувався при укладенні цього союзу, було вигнання з Іллірії римлян і встановлення там влади Македонії, яка завдяки цьому повинна була отримати вихід до Адріатичного моря. Для безпосереднішої участі у війні Македонія не мала в своєму розпорядженні достатньо сильного флоту. Спроба вийти в море на легких кораблях (215 р.) виявилася невдалою.

Хід війни[ред.ред. код]

Тим часом в Греції все більше і більше розгоралася класова боротьба: у Ахайї, Мессенії та інших областях робилися спроби політичних переворотів, в одних випадках демократичних, в інших − олігархічних. Ворожі партії зверталися за підтримкою до зовнішніх сил. При цьому Македонія, що проводила зазвичай політику підтримки олігархії, тепер, залежно від плинної політичної ситуації, іноді підтримувала й демократичні угрупування.

У першій Македонській війні римляни протягом декількох років займали вичікувальну позицію. Тільки після узяття Сиракуз (212 р.) і Капуї (211 р.) вони активізували свою політику на Сході і уклали в 211 р. союз з етолійцями. Згідно з цією угодою етолійці повинні були отримати на території, що будуть відняті у ворога, а римляни — рухоме майно і людей. Римляни вже в цей час виступають в Елладі під гаслом захисту грецької свободи і незалежності, хоча на ділі поводили себе як завойовники, жадібні до грошей, до захоплення рабів і здобичі. Грецькі держави нерідко служили для них просто об'єктом торгівлі; так, наприклад, острів Егіна, захоплений римлянами й етолійцями, був проданий ними пергамському цареві Атталу I за 30 талантів.

Круг держав, що брали участь у війні, поступово розширився і вийшов за межі Еллади. Спарта, Еліда, Мессенія, Пергам прилучилися до Риму; Ахайя і Віфінія були на боці Македонії. Як завжди в Греції, в ході великої війни, що ставала все більш і більш обтяжливою для населення, виявлялися застаріла ворожнеча між окремими містами і гострі соціальні суперечності. Вимоги переділу землі і відміни боргових зобов'язань ставали все більш наполегливими. У багатьох полісах демос піднімався проти багатих, виганяв їх, конфісковував їх землю і майно.

Закінчення війни[ред.ред. код]

Рим, таким чином, почав своє проникнення на Балканський півострів в умовах, що не сприяли об'єднанню сил грецьких держав. Війна продовжувалася до 205/04 р. і закінчилася миром, який не вирішив основних питань, не врегулював скільки-небудь міцно стосунків між Філіппом і Римом, Македонією і Етолійським союзом і надавав воюючим сторонам лише тимчасовий передих. До того ж римляни не дарували цареві Македонії того, що він виступив проти них у найтяжчу хвилину, під час Ганнібалового наїзду.

Посилання[ред.ред. код]

  • Hansen, Esther V., The Attalids of Pergamon, Ithaca, New York: Cornell University Press; London: Cornell University Press Ltd (1971). ISBN 0-8014-0615-3.
  • Лівій, History of Rome, Rev. Canon Roberts (translator), Ernest Rhys (Ed.); (1905) London: J. M. Dent & Sons, Ltd.
  • Полібій, Histories, Evelyn S. Shuckburgh (translator); London, New York. Macmillan (1889); Reprint Bloomington (1962).
  • Walbank, F. W. (1940) Philip V of Macedon.
  • Wilkes, John, The Illyrians, Blackwell Publishers (December 1, 1995). ISBN 0-631-19807-5.