Успіння Богородиці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Успіння Божої Матері
Успіння Божої Матері
Ікона Успіння Ель Греко, 16 століття (Успенський собор, Ермуполіс).
Інші назви Пе́рша пречи́ста; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе прест҃ы́ѧ влⷣчцы на́шеѧ бцⷣы и҆ прⷭ҇нод҃вы мр҃і́и; В католицизмі - вознесіння Богородиці
Засновано на честь смерті Діви Марії (І ст.)
Початок 14 (27) серпня
Закінчення 6 вересня
Дата 15 (28) серпня
Святкування 28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо він випадає на середу або п'ятницю, можна куштувати рибу. В такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає.
Успіння Богородиці.

Успі́ння Пресвятої Богородиці або Пе́рша пречи́ста[1] (грец. Κοίμησις Θεοτόκου, Koímēsis Theotokou; лат. Dormitio Mariae; церк.-слов. Ѹ҆спе́нїе прест҃ы́ѧ влⷣчцы на́шеѧ бцⷣы и҆ прⷭ҇нод҃вы мр҃і́и; ) — день закінчення земного життя святої Діви Марії, матері Ісуса Христа. За православною і католицькою[джерело?] традицією називається успінням, що означає смерть, сконання[2][3]. За святим переданням цього дня апостоли зібралися в Єрусалимі для прощання і поховання Богородиці. Відзначається як велике свято в східних християнських церквахправославних як дванадесяте свято і католицьких церквах, а також у вірменській церкві. За григоріанським календарем святкується щорічно 15 серпня, за юліанським28 серпня. У римо-католицькій церкві того ж дня святкують урочистість Внебовзяття Діви Марії, події що відбулася відразу після Успіння[4].


Опис[ред. | ред. код]

Успіння і Внебовзяння Марії (Італія, 1370)
Успіння Діви Марії (Караваджо, 1606)

Немає історичних даних, як довго Марія ще перебувала на землі після Христового Вознесіння, ані коли, де і як Вона померла, бо про це у Євангелії нічого не згадано.

Про земне життя Діви Марії відомо мало: канонічні Євангелія говорять про неї тільки коли йде мова про Ісуса Христа. Відомо, що Христос під час хресних страждань просив Її усиновити Свого улюбленого учня — св. Іоанна Богослова. Нарешті, Книга Діянь апостольських говорить про Її перебування серед апостолів в свято П'ятидесятниці. Після Пятидесятниці Діва Марія перебувала в Єрусалимі близько 10 років. Подальше життя Діви Марії описане тільки в апокрифічних джерелах, що не увійшли в канон Біблії і не мають догматичного авторитету. Зокрема "Слово святого Івана Богослова про Успіння Пресвятої Богородиці" кін. V - поч. VI ст. що зберігається в Національній бібліотеці Франції.

Одне з святих передань свідчить про участь Марії у розподілі між апостолами напрямків, куди їм належало відправитися для проповіді. За жеребом Марії випала Іверія (Грузія), з якою Вона згодом опинилася таємничо пов'язана через Іверську ікону Божої Матері. Але ангел вказав Їй інший шлях — на Афон (північний схід Греції), і ця гора стала пізніше світовим центром православного чернецтва, місцем особливого шанування Богоматері "Уділом Богородиці".

Під час гоніння Ірода на ранню Християнську церкву (Діян. 12, 1-3), Пресвята Діва Марія разом з апостолом Іоанном Богословом в 43 році пішла в Ефес (на західному узбережжі Малої Азії), в якому проповідувати Євангеліє випав жереб апостолу Івану Богослову. Молилась і займалась рукоділлям, і відвідувала місця, які стосуються земного життя її Сина. Вона була також на Кіпрі у святого Лазаря Чотириденного який був там єпископом, і на Святій Горі Афонській, про яку, як каже святий Стефан Святогорець, Матір Божа пророчо сказала: «Це місце буде Мені в жереб, даний Мені від Сина і Бога Мого. З малим піклуванням рясно буде їм все на землі даватися, і життя небесне отримають, і не збідніє милість Сина Мого від місця цього довіку. Я буду заступниця місцю цьому і Богу молитимусь за нього»[5][6].

Події останніх днів, перекликаются із найважливішими моментами Її життя. Новим Благовіщенням стає сповіщення архангела Гавриїла про близький відхід в інший світ, а прийняття Марії разом з тілом в «небесну славу» — новим Введенням в Храм. Як колись Марія тримала на руках немовля Ісуса, так тепер її син - Ісус, що спустився з небес до смертного одра, приймає на свої руки душу Марії, яка народилася в нове життя. Такою, у вигляді сповитого немовляти, зображується Її душа на православних іконах свята.

Незабаром настає кульмінація: розлучена з тілом душа Богоматері знову чудесно з ним возз'єднується, і потім воскресле тіло йде в потойбічний світ. Апостоли, які зібралися в Єрусалимі для Її поховання з усіх кінців Всесвіту, розкрили на третій день гробницю для запізненого апостола Фоми. І цей апостол, що колись засумнівався в Воскресінні Христа, тепер сам сповістив товаришам про воскресіння Його Матері: бажаючи поклонитися тілу Марії, він знайшов у печері самі лише похоронні пелени.

Час Успіння Діви Марії невідомий. Вірогідно, що це було до перших гонінь на християн, розв'язаних імператором Нероном в 64 році. Ранньохристиянська традиція вказує на гробниці Діви Марії, Її батьків Іоакима та Анни, а також Йосипа Обручника в Гефсиманському саду, в східній частині Єрусалиму.

Святе передання про тілесне піднесення Богоматері на Небо поділяють християни і Православної[яких?], і Католицької Церков (Внебовзяття). Відсутній у Православ'ї урочистий момент увінчання (коронування) Діви Марії як «Цариці Небесної» Ісусом Христом — улюблений сюжет західного релігійного мистецтва живопису. Успінню Пресвятої Богородиці посвячено багато храмів в Україні, починаючи з ХІ ст. і аж до наших днів, зокрема: Успенський собор Києво-Печерської Лаври, собор Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському, Успенський собор в Галичі, Успенський собор Єлецького монастиря в Чернігові, храм Успіння Пресвятої Богородиці в Крилосі, Успенська церква на Руській, Латинський кафедральний собор у Львові, та Успенський собор Почаївської лаври, церква Успіння Пресвятої Богородиці в селі Кам'янобрід.

Символічно, що Успіння — останнє дванадцяте свято православного церковного року (завершується 28 серпня за новим стилем). А першим загальнохристиянським святом Нового церковного року є Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня н. ст.).

Основу свята Успіння творять священна традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та одностайна думка Святих Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства але в Євангелії про цю подію немає свідчень.

Свято Успіння належить до найстарших Богородичних свят. Святкування його почалося в Єрусалимі невдовзі після Собору в Ефесі (431 р.). Первісне святкування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося «Свято Марії-Богоматері». В одній з похвальних бесід на честь преподобного Теодосія Великого (†529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня «Пам'ять Богородиці», тобто пам'ять її Успіння. У Сирії в п'ятому столітті це свято мало назву «Пам'ять Блаженної».

Аж у шостому столітті свято отримує свою теперішню назву: «Успіння Пресвятої Богородиці». У перших віках не всі Церкви Сходу святкували Успіння одночасно. Олександрійський патріарх Теодосій (†567) приписав святкувати Успіння 6 січня, а свято її Внебовзяття 9 серпня. Ефіопська Церква і сьогодні 6 січня святкує «Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії», а 9 серпня «Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо». Вірменська церква святкує Успіння в неділю між 12 і 18 серпня. Інші Церкви святкували його 18 серпня.

Історія свята[ред. | ред. код]

Достовірні відомості про історію свята Успіння починаються лише з кінця VI століття. Більшість церковних істориків вважають, що свято встановили при візантійському імператорі Маврикії, який правив в 592-602 роки. Він наказав святкувати його 15 серпня, бо того дня він здобув перемогу над персами. Швидше за все, до цього часу Успіння було в Константинополі помісним, тобто не загальноцерковним святом.[3]

Святкування[ред. | ред. код]

Православна традиція[ред. | ред. код]

28 серпня, на свято Успіння Божої Матері, якщо він випадає на середу або п'ятницю, можна куштувати рибу. В такому випадку розговіння переноситься на наступний день. А ось якщо Успіння випадає на інші дні тижня, то посту немає. У свята Успіння є один день передсвята і 9 днів післясвята. Передсвято - один або кілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитви, присвячені святу яке ще наступить. Відповідно, післясвято - такі ж дні після свята. Існує особлива Служба поховання Богоматері. Її здійснюють як службу Ранньої Великої Суботи; під час неї читають 17-у кафізму - «Блаженні непорочні». В даний час Чин поховання Богоматері можна побачити в багатьох кафедральних і парафіяльних храмах на другий або третій день свята. Богослужіння починається зі всеношної. На великому хвалу духовенство храму виходить до лежачої посеред храму плащаниці із зображенням Богоматері; кадять її, а потім обносять її навколо храму. Після цього всіх, хто молився помазують єлеєм. І нарешті читаються ектенії (ряд молитовних прохань) і відпуст (благословення молільників на вихід з храму після закінчення богослужіння).

Стихири Успіння в V столітті написав Константинопольський патріарх Анатолій. А в VIII столітті Косьма Маюмський і Іоанн Дамаскін написали два канони цього свята.

Іконографія[ред. | ред. код]

Традиційно іконописці зображують Богородицю в центрі образу - вона лежить на смертному одрі, по боках від неї - ті, апостоли які оплакують її. Трохи позаду ложа варто Спаситель з душею Богоматері, зображуваної в вигляді сповитого немовляти.[3]

Ікона Феофана Грека

Існує певна аналогія між іконою «Успіння Богородиці» та іконою «Anastasis» — «Воскресіння Христове». Західні іконописці виділяють у житті Христа два моменти. Спершу смерть та зшестя в Пекло, а потім — Воскресіння. На Сході, навпаки, — зшестя в Пекло вже є воскресінням, адже смерть вже подолана смертю. Та ж сама концепція виражена також на Богородичних іконах: тут «успіння» є пробудженням у Царстві Божому.

У них насамперед спостерігаємо явище смерті: душа виходить з тіла. Але вона не сходить у Шеол, до пекла, що відповідало б єврейським уявленням. Не піднімається вона й до неба, як би цього хотіла грецька платонічна теорія. Її беруть руки Христа: «Душі праведних у руці Божій» (Муд. 3, 1). Христос тримає в руці душу своєї Матері з такою ж ніжністю, з якою Вона тримала на руках воплоченого Бога у подобі Дитяти. Лице Богородиці у хвилину смерті виражає спокій, її очі закриті, руки складені на грудях.

Дивною може здаватися сцена, яку на деяких іконах «Успіння» зображають перед труною: єрусалимський першосвященик Афоніуш хоче перекинути труну, де лежить Богородиця руками, але архангел Михаїл без вагань відрубує їх мечем. Таким буквальним способом легенда виражає сувору настанову: забороняється наближатися до тайн потойбічного життя з тою ж цікавістю і з тими ж методами пізнання, які застосовуються до світових явищ.

Але найбільш дивовижним і догматично найбільш глибоким іконографічним мотивом є не вознесіння Богоматері у центральній сцені, а сходження на землю Христа серед херувимів, у славі, яка належить Йому в кінці віків. Таким чином, перехід від цього життя до іншого здійснюється через Христа, через Його присутність. Для Його Матері останній прихід Христа настав раніше, адже вона є есхатон — остаточна досконалість створіння.

Тут знаходить своє найкраще вираження есхатологізм східних Церков: другий прихід Христа на землю — це факт майбутнього, яке нас очікує. Але для святих воно вже певним чином відбулося. Тому на Сході з такою побожністю поклоняються чудотворним мощам, тілам святих, які збереглися нетлінними після смерті. Вони є невеликою частиною Небесного Єрусалима посеред цього світу. Успіння Богородиці є свідченням цієї надії і запорукою певності у цьому.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словник українсько-російський 1927р. (А. Ніковський)
  2. Словарь росийсько-український 1893–1898рр. (М.Уманець, А.Спілка.)
  3. а б в 28 августа 2018: Успение Богородицы. Православный журнал "Фома" (en). 2018-08-25. Процитовано 2019-06-17. 
  4. Назви свят літургійного року
  5. П. Ю. Малков, «Житие Пресвятой Богородицы» (Порфирий (Успенский), еп. История Афона. СПб., 1892. Ч. 2. С. 129—131)
  6. «Успение Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии». «Православный календарь 2007» со ссылкой на «Журнал Московской Патриархии», 1979, №3. pravoslavie.ru. Архів оригіналу за 2012-02-20. Процитовано 27.09.2007. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Бурій В. М. Народно-православний календар / Валерій Бурій. — Черкаси: Вертикаль, 2009.
  • Скабалланович М. Успение Пресвятой Богородицы. — К., 2004.
  • Рашковский Е. Б. С высоты Востока… — М., 1993. — С. 71—77. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Успіння Богородиці