Перша Українська дивізія Української національної армії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Перша Українська дивізія Української національної армії (I УД УНА) — формування у складі Української національної армії, сформованої на німецькому боці наприкінці німецько-радянської війни.

Історія[ред. | ред. код]

Наприкінці 1944 р. німці запропонували українцям створити Український національний комітет як представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського «Комітету Визволення Народів Росії», який очолювався генералом Власовим, від чого українці відмовилися.

12 березня 1945 р. німецький уряд визнав Український національний комітет (УНК) на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командувачем УНА 15 березня був призначений Павло Шандрук, начальником штабу — генерал О. Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА.

До складу регулярних частин УНА повинні були увійти:

  • дивізія «Галичина», котра з 19 квітня 1945 р. отримала назву «1-ша Українська Дивізія УНА» (1 УД УНА);
  • всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і носили з 1943 р. назву «Українське Визвольне Військо» (УВВ);
  • добровольці із числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині;
  • батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді.

7 квітня 1945, коли Радянська Армія вже захопила східні передмістя Берліна, генерал Шандрук виїхав у 1-шу УД, яка знаходилася на фронті в районі Фельдбаху і прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки — начальника штабу, генерала Михайла Крата.

25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі 9 травня, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту не пізніше 8 травня, форсованим маршем перейти за р. Мур в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й відступаючі німецькі та угорські частини. Радянські війська в районі Юденбургу танковим ударом розсікли дивізію на дві частини. Попри це, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвега, а командування УНА і менша частина 1-ї УД були інтерновані американцями в Радштадті.

Близько 12 тис. осіб зі складу дивізії «Галичина» були переміщені англійцями в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти — до Італії, де вони знаходилися в таборах у Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 — в Ріміні. У травні-червні 1947 всі українці, за винятком 1052 осіб, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де задіяли до сільськогосподарських робіт до повного звільнення наприкінці 1948. Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу — у США, Канаду, Австралію, Аргентину.

На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці «Галичини» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану.

1950 року у Мюнхені було засноване Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії, при якому діяло видавництво.[1]

Після здобуття Україною незалежності на Західній Україні було засноване Галицьке Братство колишніх вояків 1-ї Дивізії Української національної армії. Братство, зокрема, відкрило Цвинтар вояків СС Галичина в селі Ляцьке-Червоне.[2] Євген Куцик був головою Львівського крайового братства Першої Української дивізії Української національної армії та написав книгу спогадів «Від Мальти до Магадану». Чтиво. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. К. Є. Науменко. «Галичина», дивізія СС — Енциклопедія історії України.
  2. Не буде забутих українських воєнних могилВісті комбатанта, 05.11.2010.

Див. також[ред. | ред. код]