Перший Християнський цвинтар (Одеса)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перший Християнський цвинтар
Вхід до парку з боку вулиці Мечникова
Вхід до парку з боку вулиці Мечникова
Інформація про цвинтар
46°27′57″ пн. ш. 30°43′46″ сх. д. / 46.465972° пн. ш. 30.72944° сх. д. / 46.465972; 30.72944Координати: 46°27′57″ пн. ш. 30°43′46″ сх. д. / 46.465972° пн. ш. 30.72944° сх. д. / 46.465972; 30.72944
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Одеса
Відкрито 1790-ті
Статус парк
Стан зруйновано у період 19291934 років
Площа 34 га (на початок ХХ століття)
Кількість поховань понад 200 тис.
Адреса:
вул. Преображенська

Перший Християнський цвинтар is located in Україна
Перший Християнський цвинтар
Перший Християнський цвинтар
Перший Християнський цвинтар (Україна)
Old cemetery Odessa.JPG
CMNS: Перший Християнський цвинтар на Вікісховищі

Перший Християнський цвинтар (Старий Християнський цвинтар) — комплекс кладовищ у місті Одесі. Виник у перші роки заснування міста. На території кладовища був розбитий парк культури і відпочинку — «Парк Ілліча» (згодом «Парк Преображенський») і зоопарк. Поховання на кладовищі проводилися до другої половини 1880-х років, потім були заборонені через відсутність місця; видатних особистостей, і найближчих родичів вже похованих хоронили за спеціальним дозволом аж до знищення цвинтаря в період з 1929 до 1934 року. На кладовищі було поховано близько 200 тисяч осіб, включаючи засновників і перших жителів Одеси[1].

Архітектура[ред.ред. код]

Близькість Греції та Італії і переважання в перші роки існування Одеси в населенні міста представників цих народів, послужили тому, що одеські кладовища стали прикрашатися мармуровими пам'ятниками. Кладовище являло собою ліс найрізноманітніших пам'ятників з бронзи, граніту, білого, сірого, каррарського та чорного мармуру, в числі яких було дуже багато дорогих і оригінальних робіт. Можна було зустріти навіть цілі каплиці білого мармуру. Крім мармуру широко використовувався граніт[2]. Входи на кладовищі з боку вулиць Мечникова та Новощепний ряд були обладнані воротами з арками та хвіртками.

Особливою витонченістю відрізнялися надгробки над склепами члена комерційного ради та португальського консула в Одесі графа Жака Порро, старшини міщанського стану в Одеському міському громадському управлінні, купця ІІ гільдії, міського голови А. Н. Пашкова, сімей Анатра[3], Бірюкова, Потоцьких, Завадського, Кешку (батька сербської королеви Наталії), Родоконакі, Маврокордато, Драгутина, Ралі. Навіть в переліку прізвищ цих помітна явна багатонаціональність Одеси. З лівого боку за церквою розташовувана могила Фонвізіна, надгробок якої було виконано у вигляді гігантського розміру чавунного хреста з бронзовим розп'яттям. На 12-му кварталі розташовувався великий кам'яний пам'ятник, що носить назву «Софія». Належність пам'ятника до кінця XIX вже була забута, але пам'ятник придбав зловісну популярність — по його кутах були розставлені порожні пляшки, які у вітряну погоду видавали «цілий оркестр» звуків, які лякали відвідувачів[2].

Історія[ред.ред. код]

Часи Російської Імперії[ред.ред. код]

Всіхсвятський храм. Літографія другої половини XIX століття

Старі міські кладовища, розділені за віросповіданням покійного — християнське, юдейське (перші поховання на єврейському комплексі кладовища датувалися 1792 роком[1]), караїмський, магометанське і окремі ділянки поховання самогубців, загиблих від чуми і військові — з'явилися в Одесі в період її зародження в самому кінці Преображенської вулиці. З часом територія цих кладовищ злилася воєдино і це кладовище стали називати Старим або Першим цвинтарем Одеси[1]. Вважається, що перше захоронення на цвинтарі було зроблено у 1790 році, коли помер І. С. Рібоп'єр.

За роки свого існування кладовищі постійно розширювалося, досягнувши до початку ХХ століття площі в 34 гектари, стало займати територію між вулицями Мечникова та Ново-щепним рядом, провулками Високим і Трамвайним, а також утворилася уздовж вулиці Водопровідній «Чумну гору». Спочатку кладовище було обкопане ровом, а згодом обнесено кам'яною стіною. 25 серпня 1820 відбулося освячення цвинтарного православного храму в імені Всіх Святих, будівництво якого було розпочато в 1816 році. У 1829 році була споруджена богадільня, заснування якої було покладено внеском вдови одного з перших міських голів і багатого купця Олени Кленової, в 6 тисяч рублів. На її честь одне з відділень іменувалося Єленінським. Богадільня була побудована недалеко від храму. Пізніше, вже на засоби Григорій Маразлі і за проектом архітектора Олександр Бернардацці, було споруджено нову будівлю богадільні (за адресою вулиця Мечникова, будинок 53), а в 1888 році за проектом архітектора Ю. М. Дмитренко за адресою вулиця Новощепний ряд будинок 23 було споруджено будинок дитячого притулку[4].

Монумент Федіру Радецькому. Стара листівка.

У березні 1840 відбулися торги на віддачу в поспіль копання могил на кладовищі. З 5 червня 1840 року була встановлена ​​наступна плата: для дворян, чиновників, купців та іноземців — влітку 1 рубль 20 копійок сріблом; взимку — 1 рубль 70 копійок; для дітей зазначених станів — 60 і 80 копійок відповідно; міщани та інші звання — 50 і 75 копійок, а їхні діти — 40 і 50 копійок відповідно. З бідних плата не стягувалася. У наступний період існування кладовища ця плата кілька разів підвищувалася.

До 1841 роки за порядком на кладовищі стежило кілька організацій — міський наказ громадського презирства, духовний притулок православної церкви в ім'я Всіх Святих і рада Євангелічної церкви. З 1841 року всі кладовища (за винятком ділянки Євангелічної церкви) було віддано в розпорядження міського наказу громадського презирства. Міська дума кілька разів виносила на свої засідання питання пов'язані з наведенням порядку на кладовищі — в 1840 році розглядалося питання «Про помічені заворушеннях на Одеському міському кладовищі», в 1862 році — «Про злодійство і пошкодженнях на одеських міських кладовищах», випадки великого злодійства розбиралися в 1862, 1866, 1868, 1869 роках — Одеський градоначальник вжив заходів «щодо усунення безчинств, вироблених на міських кладовищах».

У 1845 році за наказом одеського Градоначальника Дмитра Ахлестишева кладовище було розбито на правильні квадрати і був складений план цвинтаря. Алеї кладовища були вимощені щебенем і великим піском, обсаджені деревами, причому 500 саджанців надійшли безоплатно з розплідника Жака-Луї Десцемета, який очолював Одеський ботанічний сад і вирощував на своєму хуторі рослинність для озеленення міста. Могили стали рити поквартально за заздалегідь складеним планом. У 1857 році містом був затверджений штат на управління міським кладовищем, а в 1865 році — затверджені правила відвідування кладовища приватними особами.

У 1865 році відбулися зміни в міському управлінні. Наказ громадського презирства був скасований і замінений Міським громадським управлінням. Кладовище перейшло до його відання. У 1873 році міські кладовища перейшли у відання Господарсько-будівельного відомства міської управи.

Радянський період[ред.ред. код]

Руїни церкви Всіх Святих
В траві часто можна знайти людські залишки

У 1920-х роках у зв'язку з приходом радянської влади цвинтар став приходити в запустіння через відсутність догляду, грабежі та цілеспрямоване руйнування. Кладовище знищувалося з 1929 по 1934 роки[1]. За рішенням більшовицьких властей надгробки кладовища стали розбирати з метою утилізації та звільнення території для інших потреб, доступні поховання піддалися організованому пограбуванню. Цвинтарний храм Всіх Святих був закритий в 1934 році, а в 1935 році розібраний. У 1937 році на частині території кладовища було відкрито «Парк культури і відпочинку ім. Ілліча», з танцмайданчиком, тиром, кімнатою сміху та іншими атракціонами, а потім його територію зайняв зоопарк. В умовах життя радянського суспільства 1930-х років[5] одесити не могли займатися перенесенням останків своїх родичів на інші кладовища; достовірно відомо лише перенесення останків двох художників. Необхідно відзначити, що паралельно з руйнуванням кладовища на ньому вироблялися нові поховання[6][7].

За спогадами свідка, в один із днів на початку 1930-х років, всі входи на кладовищі були перекрили співробітниками НКВС. На самому кладовищі спеціальні працівники витягували труни з фамільних склепів, розкривали їх (багато з них були частково заскленими), витягували зброю, нагороди, коштовності. Всі вилучені цінності реєстрували і вкладали в мішки. Якщо труни були металеві, то вони теж вивозився, як металобрухт, а останки з нього висипали на землю. Таким чином прах багатьох похованих був просто розсипаний на поверхні землі[8].

Незалежна Україна[ред.ред. код]

Відновлений пам'ятник Радецькому
Відновлений пам'ятник Чорноморським козакам

Протягом останніх десятиліть цвинтар став об'єктом пильної уваги істориків-професіоналів, громадських організацій, журналістів і краєзнавців-аматорів. У дослідженнях взяв участь Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського АН України, Одеська обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, були випущені спеціальні видання, опубліковано безліч статей. В результаті цих робіт в основному вивчена історія кладовища, стали відомі імена сотень найбільш чудових людей, похованих на ньому.

На території колишнього Старого кладовища на початку XXI століття розташовувалися Одеський зоопарк, хоздвор Одеського трамвайного депо і «історико-меморіальний парк „Преображенський“» — колишній «парк культури і відпочинку імені Ілліча» — перейменований так рішенням Одеського міськвиконкому в 1995 році[9], але залишився з усіма атрибутами «парку культури та відпочинку» — атракціонами, «дитячими майданчиками», закладами громадського харчування, кімнатою сміху та іншими подібними закладами. Громадськість Одеси називала подібне використання території колишнього цвинтаря «… актом вандалізму, наруги пам'яті про предків». Зазначалося, що це суперечить повазі «…до історії взагалі, до рідного міста, до своєї держави…» і суперечить законодавству України, прямо забороняє будь-яке будівництво на території кладовищ, нехай і колишніх, і приватизацію їх територій, а територія колишнього Старого кладовища ще в 1998 році була включена в список історичних пам'яток Одеси, на цій території не можна нічого розміщувати, крім меморіалів і парків[10][11].

Цілями створення «історико-меморіального парку» були названі організація релігійної, культурно-просвітницької та музейної діяльності «для недопущення в подальшому актів вандалізму, шанування пам'яті похованих на Старому цвинтарі засновників і перших жителів Одеси, героїв Вітчизни та історичних подій, пов'язаних з ними, популяризації знань про видатних жителів нашого міста і держави, історії Одеси». Пропонувалося оформити територію парку(планування, благоустрій, озеленення), відтворити деякі зруйновані споруди (ворота, алеї, храм Всіх Святих), створити меморіальні споруди, проводити на території парку краєзнавчі дослідження та історико-меморіальні заходи, створити музей «Стара Одеса», в експозицію якого б увійшли експонати, що розповідають про історію міста та про долі його жителів, похованих на кладовищі[12].

Поховані[ред.ред. код]

На кладовищі було поховано багато історичних особистостей, серед них:

Військові[ред.ред. код]

Федір Радецький — генерал, чий надмогильний монумент міг би послужити прикрасою будь-якої їх міських площ;
Рібопьер — капітан англійського пароплава «Тигр»[2], сподвижник Суворова;
Микола Каменський — російський генерал від інфантерії;
Іван Сабанєєв — російський генерал від інфантерії

Громадські діячі[ред.ред. код]

Фелікс де Рібас — брат Йосипа де Рібаса, подарував місту міський сад.

Микола Іванович Савич - громадський діяч і журналіст, член Кирило-Мефодієвського товариства, одеського археологічного товариства "Історії і старожитностей", радник Одеської міської ради та мировий суддя.

Науковці[ред.ред. код]

Митці[ред.ред. код]

Микола Бодаревський — український живописець;
Франц Боффо — італійський архітектор(більшість одеських пам'яток збудовані саме Францом Карловичем);
Віра Холодна — українська акторка німого кіно;
Віра Желіховська — російська письменниця.

Дослідник одеської історії А. В. Дорошенко так описував коло осіб, похованих на кладовищі[1]:

рос. 

Здесь похоронена вся одесская знать, первостроители Города и Порта. Здесь… никому неведомо где, лежит брат Пушкина Лев Сергеевич. Лежат, лишённые надгробий и эпитафий, суворовские генералы и герои двенадцатого года, герои Шипки и Первой мировой войны…всех российских орденов кавалер от Св. Анны 4 ст. до Св. Андрея Первозванного (с бантами, бриллиантами, короной и без); рядовые, корнеты (фендрики) и штык-юнкера, унтер-лейтенанты, прапорщики и поручики, есаулы и сотники, ротмистры и капитаны, полковники и генерал-майоры, погибшие в бою, а также умершие в госпиталях от ран воины всех этих бесчисленных сражений России. И цивильные горожане… видные учёные России — профессора и академики, доктора богословия и физики, математики и психологии, права и зоологии, медицины и механики, филологии искусств, а также чистой математики; ректоры Новороссийского университета (семь) и директоры Ришельевского лицея; друзья и враги А. С. Пушкина…; негоцианты и купцы; бароны, графы и князья; тайные советники и патологоанатомы; археологи и нумизматы; консулы и владельцы корабельных контор; градоначальники (четверо) и городские головы; российские дипломаты; архитекторы, строившие Город; артисты и директора театров; литературы и художники; и композиторы… и многие среди них … потомственные и почётные граждане Города…

Дорошенко А . В. Переправа через Стікс

Усіхсвятский храм[ред.ред. код]

Храм було закладено ще у 1916 році і освячено 25 серпня 1820 року.

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Дорошенко А. В. Переправа через Стикс. — 1-е. — Одесса : Optimum, 2007. — 484 с. — (Вся). — 1000 прим. — ISBN 966-344-169-0.
  2. а б в В. Коханський Одесса и ея окрестности. Полный иллюстрированный путеводитель и справочная книга.. — 3-е. — Одеса : Л. Нітче, 1892. — С. 71.
  3. він знаходився на головній алеї праворуч від входу і являв собою велику каплицю рожевого і чорного шліфованого граніту, дуже витончено оброблену
  4. Головань В. (2012-02-27). Старое кладбище в Одессе: здесь нашли пристанище многие из лучших сынов и дочерей Отечества. Статья (ru). Сайт «Таймер». Архів оригіналу за 2012-05-26. Процитовано 2012-05-04. 
  5. через Сталінські репресії, Голодомор та інших обставини
  6. Калугин Г. (2011-10-08). Одесское Первое (Старое) кладбище (ru). Сайт «Рупор Одессы». Архів оригіналу за 2012-09-15. Процитовано 2012-05-04. 
  7. Шевчук А., Калугин Г. Спасти мемориал — защитить честь города // Вечерняя Одесса : газета. — 14 августа 2010. — № 118—119 (9249—9250).
  8. Калугин Г. Раскрываются тайны Старого кладбища. — Вечерняя Одесса, 8 червня 2006. — № 83 (8425).
  9. Рішення № 205 від 02.06.1995 року, підписане Едуардом Гурвіцом, наголошувало: «Враховуючи, що в 30-ті роки було по-варварськи знищено Перше Християнське кладовище у м. Одесі, де покоївся прах багатьох (понад 250 осіб) видатних громадсько-політичних діячів, негоціантів, підприємців, архітекторів, художників, письменників, людей мистецтва і просто громадян м. Одеси, в спокутування провини перед ними, реконструювати розбитий на цьому місці парк ім. Ілліча з переобладнанням його в історико-меморіальний парк з виносом звідти всіх розважальних об'єктів і споруд»(Шевчук О., Калугін Г. Спасти мемориал — защитить честь города. — Вечерняя Одесса, 14 серпня 2010. — № 118—119 (9249—9250).)
  10. Калугін Г. Проблемы старого кладбища решать сообща! // Вечерняя Одесса : газета. — 22 грудня 2011. — № 193 (9521).
  11. Онькова В. Быть или не быть торговому комплексу в Новощепном ряду?. — Вечерняя Одесса, 3 лютого 2011. — № 16 (9344).
  12. Калугін Г. Старое кладбище хранит самое драгоценное. — Вечерняя Одесса, 21 травня 2011. — № 73—74 (9401—9402).

Посилання[ред.ред. код]

Статті[ред.ред. код]