Перший тріумвірат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стародавній Рим

Roman SPQR banner.svg
Періоди

Перший тріумвірат (лат. triumvirātus) (60-53 рр. до н.е.) — це неофіційний союз часів Пізньої Римської республіки між трьома впливовими політиками: Гаєм Юлієм Цезарем, Марком Ліцинієм Крассом та Гнеєм Помпеєм Великим.

Передумови[ред. | ред. код]

Події, пов’язані із встановленням диктатури Сулли під формальним лозунгом відновлення олігархічної республіки нобілітету, відбувалися близько 20 років до утворення тріумвірату. Вони показали прецедент, завдяки якому можна було виправдати захоплення влади та можливість встановлення диктатури, опираючись на підтримку війська.

Ці процеси свідчили про те, що пункт про встановлення в Римі воєнної диктатури вже стояв у розпорядку дня. Цьому протистояла малочисельна, але заможна частина нобілітету, збереження старих порядків якій гарантувало економічні й політичні переваги. Проти неї виступали різні категорії населення, що забезпечувало нестабільну політичну обстановку, при якій ті чи інші сили робили ставку на відомих і авторитетних воєначальників, сподіваючись з їхньою допомогою отримати преференції. Виділяються серед інших і амбіційні політики, якими й були члени тріумвірату.

Помпей, який здобув блискучі воєнні перемоги, мав підтримку армії і її ветеранів, яким була обіцяна земля. Честолюбство Красса підтримувалося станом вершників, яке боялося посилення Помпея і можливості зближення його з сенатом. Однак Крассу була потрібна надійна армія. Через це вершники вели активну агітацію за початок війни з Єгиптом, римськими військами в якій мав командувати Марк Красс. Будучи прихильником Сулли він зумів сколотити собі великі статки, а його військові заслуги у подавленні повстання Спартака римляни ще пам’ятали. Гай Юлій Цезар, який зміг схилити на свою сторону плебс своєю щедрістю та турботою, активно використовував родинні зв’язки з Гаєм Марієм та став захисником плебса від засилля олігархії.

Саме у такій обстановці у 60р. 1 століття до н.е. формується союз трьох відомих полководців і політиківГнея Помпея Великого, Гая Юлія Цезаря та Марка Ліцинія Красса.

Утворення[ред. | ред. код]

Хоча існування тріумвірату не піддається сумніву, його обставини утворення повні протиріч. Загальної згоди щодо дати утворення тріумвірату також не має як у джерелах, так і в літературі: Плутарх, Аппіан, Тит Лівій і Діон Кассій кажуть, що домовленість була досягнута до виборів консулів (літо 60р. до н.е.);[1][2][3][4] Гай Веллей Патеркул відносить формування тріумвірату до 59р. до н.е..[5] На думку ж Едуарда Меєра, таємничість договору не дає змогу встановлення точної дати його утворення.[6] А С. Утченко додає до цих слів, що:[7]

«

Точне датування «заснування» першого тріумвірату не тільки неможливе, але і не потрібне, оскільки він складався поступово і в таємниці — можна визначити лише той момент, коли цей союз вперше «самознайшовся».

«

Як би не було, Цезар у 60р. до н.е. повернувся з Іспанії в Рим,[8] щоб провести свій тріумф та виставити свою кандидатуру в консули. Але так як дата виборів уже була назначена, то він не міг увійти в місто, а потім повернутися до приготувань тріумфу, оскільки це було незаконно. Він просив сенаторів заочно зареєструватися і дозволити комусь діяти від його імені, але сенатори відмовили. У такому становищі Цезар увійшов у місто та втратив право тріумфу.[8][9][10]

Щодо того, хто ж був центральною фігурою у створенні тріумвірату, то серед істориків досі не має згоди. Т. Моммзен, С. Утченко, Р. Сміт та М. Гельцер[en] вважали Цезаря ініціатором об’єднання.[11][12][13][14] Р. Сайм[en] та Т. Мітчелл[en] вважають ініціатором Помпея.[15][16]

А Г. Стентон(англ.) та Б. Маршалл доводили, що положення на момент виборів у консули були зовсім різне у членів тріумвірату. Цезар мав лише посаду верховного понтифіка, а відтак не міг отримати консульство самостійно. Дослідники говорять, що союз Помпея і Красса використовував Цезаря задля лобіювання своїх цілей в сенаті.[17]

Окрім цього Утченко С. Утченко наголошував, що на початковому етапі все ж Красс був найвпливовішим політиком.[18] Той же Плутарх подкреслює характерну особливість Красса:[19]

«

Він володів ще великою кількістю срібних рудників, багатих земель, забезпечених робітниками, але все це можна вважати нікчемний порівняно з кількістю і вартістю його рабів.

«

Все ж Цезар у випадку обрання його консулом мав змогу суттєво посприяти прийняттю всіх постанов Помпея на сході, наділення його ветеранів землею і перегляду положення азіатських відкупників-публіканів. Самостійно провести ці закони Помпею заважав Луцій Ліциній Лукулл, якому допомагав Красс.[20] Після того як Цезара обрали консулом, він почав політику примирення Помпея і Красса.[1][2][21][22]

Щодо мотивів Красса, то причини для незадоволення сенатом були і у нього. Він захищав інтереси публіканів, які безрезультатно намагалися знизити суму відкупу для провінції Азія.[23]

Діяльність[ред. | ред. код]

Протистояння із сенатом[ред. | ред. код]

Цезар, вже обіймаючи посаду консула, почав просувати аграрний закон. Вочевидь, варто розділяти два аграрні закони. Е. Меєр наполягає на цьому та наголошує, що ці закони об’єднали основи законопроектів Сервілія Рулла з вимогами, які невдало висував трибун Флавій на користь Помпея.[24]

Цезар намагався зберегти лояльність по відношенню до сенату та окремих впливових його членів, а тому проводив помірний характер першого аграрного закону. Не дивлячись на це, сенат зустрів його дуже негативно. Сенаторів обурив сам факт того, що консул вносить аграрні закони всупереч давнім традиціям, тобто займається справами, якими, як каже Плутарх, пасувало б займатися «якомусь зухвалому народному трибуну, але аж ніяк не консулу».[25]

Перший аграрний закон мав на увазі розділ державних земель (за виключенням земель в Кампанії[en] та деяких інших районах). Також планувалася купівля земельних ділянок за рахунок податків з нових провінцій та військової здобичі Помпея, але у осіб, які згодні продавати їх за ціною, встановленою під час укладання цензових списків. Отриману землю не можна було відчужувати протягом 20 років. Проведення закону передбачало створення аграрної комісії, у складі якої мало бути 20 чоловік, а управління нею доручалося колегії із 5 чоловік.[26]

Цезар всіляко старався пом’якшити прийняття закону. Він заявив, що закон буде прийнятий лише за згодою сенату і що він згоден піти на деякі зміни і доповнення до проекту. Окрім цього Цезар поставив сенат у положення підконтрольне суспільній думці і вперше ввів регулярну публікацію звітів з народних зборів та засідань сенату. Але Марк Порцій Катон провів цілий день у промовах і настільки затягнув засідання сенату, що воно так і не відбулося.[27] Тріумвіри змінили тактику і виставили закон на розгляд народних зборів без обговорення в сенаті.[28]

Розділ провінцій між тріумвірами після наради в м. Лукка в 56 році до н. е.:
   Гней Помпей Магн: Близька і Далека Іспанії.
   Гай Юлій Цезарь: Цизальпійська Галлія, Нарбонська Галлія, Іллірик.
   Марк Ліциній Красс: Сирія.
   Інші провінції Римської республіки.

Однак ці міри не допомогли. Марк Кальпурній Бібул, який у минулому виступав проти законопроектів Помпея, і троє його сподвижників відтягували день виборів, а потім і зовсім оголосили, що всі дні цього року являються feriae, а значить не підходять для скликання народних зборів.[29][30] Цезар оголосив день голосування всупереч цим заборонам. Бібул, який із сенаторами вирішив протидіяти цьому, був побитий на формі, його консульські фасції зламані, а Авла Габінія Катона, який намагався говорити з трибуни, двічі виносили на руках. Помпей же привів своїх ветеранів та пояснив всю суть аграрного закону і те, що він приймається саме на їхню користь.[31] Закон був прийнятий, а наступні спроби протистояти Цезарю і добитися senatus consultum були провалені. Окрім цього, Цезар зобов’язав сенаторів поклястися в тому, що вони буду дотримуватися прийнятих положень.[32][33] Після цього були проведені вибори комісії двадцяти, куди ввійшли Помпей і Красс.[34][35]

У квітні цього ж року був проведений другий аграрний закон, за яким землі, про які говорилося у першому законі, теж підпадали під розділ. Пріорітет надавався батькам сімей, у яких було три і більше дитини. Сенатори йому вже не протистояли як у випадку із першим законом, хоча Цицерон і писав про те, що, дізнавшись про нього, він не міг спокійно спати після обіду.[36] Цезар посилив своє становище: Помпей і його ветерани були задоволені, а Цезар, за словами Аппіана, отримав таким чином 20 тисяч прихильників, оскільки у Римі було стільки ж сімей, які мали трьох дітей.[37]

Припинення опору сенату[ред. | ред. код]

Після цього опір сенату зменшився, а Бібул зачинився у свому домі і продовжив повідомляти про погані небесні знамення та сварити Цезаря у своїх едиктах.[30][38][39][40] Згодом було прийнято й інші законопроекти, які проходили безпосередньо через коміції, а не сенат. Один із них був проведений, безумовно, на користь Красса, він покращив становище публіканів, з яких знімалася третина відкупної суми.[41][42] Завдяки цьому Цезар заручився підтримкою вже не тільки народу, а й вершників - більш надійної сили.[42] Цезар виконав всі свої зобов’язання по відношенню до членів тріумвірату після того, як через народні збори був проведений ще один закон, який затверджував розпорядження Помпея на Сході.[42][43]

Тепер ставало питання не тільки як зберегти вже завойоване положення, а й забезпечити політичну силу кожного із тріумвірату на майбутніх консульських виборах. Найлегше це було зробити за допомогою династичних шлюбів. Дочка Цезаря Юлія вийшла заміж за Помпея, хоча й була до цього заручена з Сервілієм Цепіоном. Сервілію ж обіцяли дочку Помпея, а сам Цезар одружився з Кальпурнією, дочкою Пізона.[9][44][45] [46] Завдяки цьому були намічені кандидатури для виборів: тесть Цезара Кальпурній Пізон і Авл Габіній — фаворит Помпея.

Цезар задовільнив усі вимоги колег і тепер міг розраховувати на їхню підтримку у новому законі Ватінія. За його проектом, Цезару передавалась в управління Цизальпійська Галлія разом з Ілліриком. Термін управління встановлювався в 5 років, Цезару дозволявся набір трьох легіонів і назначення командирів за власним бажанням, без згоди сенату. Під тиском Помпея і Красса сенат надав Цезару в управління ще й Нарбонську Галлію з правом набору ще одного легіону.[40][42][47][48][49]

Побачення у Луккі та кінець тріумвірату[ред. | ред. код]

Весною 56р. до н.е. у місті Лукка відбулася зустріч тріумвірув. До фактичних правителів Риму приїхали й близько 200 сенаторів. На зустрічі було прийнято важливі рішення, які закріплювали владу тріумвірату. Повноваження Цезара в Галлії продовжувались ще на 5 років, і йому гарантувалося консульство. Помпей і Красс намічувалися консулами на 55р., після чого їм в управління віддавалися провінції: Помпею - Іспанія, Крассу - Сирія.[50][51]

До кінця консулату Цезара тріумвіри покращили й закріпили своє становище, але суспільна думка щодо них змінилася. Поки “союз трьох” сприймався як опозиція сенату, який тримає всю владу, він використовував загальну до себе довіру, але, коли сам тріумвірат перетворився на фактично уряд, кредит довіри до нього суттєво знизився. Цьому сприяли і постійні едикти Бібула, памфлети Варрона. Цицерон пише про те, як Цезар був обсвистаний народом, а виступ Куріона проти тріумвірів народ зустрів рукоплесканням. Те ж відбулося із прихильником Цезара, Фуфієм Каленом. Характерним є й те, що, коли Бібул переніс своїм едиктом день консульських виборів, не допомогли ні виступи Помпея, ні намагання Цезара створити демонстрацію перед домом Бібула з вимогою відмінити едикт.[52]

У такому положенні Помпей, який управляв Іспанією через своїх легатів і залишився один у Римі (Цезар вів воєнні дії в Галлії, а Красс вирушив у Сирію, де почалася Парфянська війна), став шукати опори у сенату, котрий знову набував міці.[53]

Події весни 56р. у м. Лукка прискорили розпад тріумвірату. Цезар вів воєнні дії у Галлії та не міг ефективно контролювати події у Римі. Помпей же, залишившись один, починає загравати до сенату, який набирає силу, та народу, що вже не підтримує тріумвірат. А Парфянський похід, в якому загинув Красс, являє собою припинення дії першого тріумвірату та закладає початок громадянської війни.[54][55]

Література[ред. | ред. код]

  • Коваль А. Перший тріумвірат: процес утворення та початковий етап діяльності / А. Коваль // Проблеми гуманітарних наук. Історія. - 2016. - Вип. 38. - С. 166–179
  • Ковалёв С.И. История Рима: курс лекций. — Л.: Изд-во Ленинградского государственного ордена Ленина университета, 1948
  • Моммзен, Т. История Рима: в 4 т. / Теодор Моммзен. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – Т. 2 (кн. III продолжение, кн. VI). – 640 с. – Т. 3 (кн. IV продолжение, кн. V). – 640 с.
  • Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С.Л. Утченко. – М.: Наука, 1969. – 322 с
  • Billows R.A. Julius Caesar: The Colossus of Rome / Richard A. Billows. – London & New York : Routledge, 2009. – 312 p
  • Ed. Meyer. Caesars Monarchie und das Prinzipat des Pompeius. Stuttgart — Berlin, 1922
  • Gelzer M. Caesar: Politician and Statesman / M. Gelzer. – Oxford: Blackwell, 1968. – 359 p.
  • Mitchell T.N. Cicero, Pompey, and the Rise of the First Triumvirate / Thomas N. Mitchell // Traditio. – 1973. – Vol. 29. – P. 1 – 26
  • Sanders H.A. The So-Called First Triumvirate / Henry A. Sanders // MAAR. – 1932. – Vol. 10. – P. 55 – 68.
  • Smith R.E. The Significance of Caesar’s Consulship in 59 B.C. / R.E. Smith // Phoenix. – 1964. – Vol. 18. No. 4. – P. 303 – 313.
  • Stanton G.R., Marshall B.A. The Coalition between Pompeius and Crassus in 60 – 59 B.C. / G.R. Stanton, B.A. Marshall // ZAG. – 1975. – Bd. 24, H. 2. – P. 205 – 219.
  • Syme R. Roman Revolution / Ronald Syme. – Oxford: Oxford University Press, 2002. – 598 p

Джерела[ред. | ред. код]

  • Аппиан. Римская история. / Пер. С. П. Кондратьева (кн. 1-12 [1939-1950]), С. А. Жебелева (кн. 13), С. И. Ковалева (кн. 14, гл. 1-48), М. С. Альтмана (кн. 14, гл. 49-139), О. О. Крюгера (кн. 14, гл. 140 — кн. 15, гл. 78), Е. Г. Кагарова (кн. 15, гл. 79 — кн. 16, гл. 90), Т. Н. Книпович (кн. 16, гл. 91 — кн. 17, гл. 52), А. И. Тюменева (кн. 17, гл. 53-145), под ред. (кн. 13-17 [1935]) С. А. Жебелева и О. О. Крюгера, сверенный [в 1998 г.] Е. С. Голубцовой и Л. Л. Кофановым. Статья И. Л. Маяк. Комм. Е. М. Штаерман, Т. Д. Златковской, А. С. Балахванцева. (Серия «Памятники исторической мысли»). Москва.: Наука. 1998. ISBN 5-02-010146-X
  • Гай Светоний Транквилл. Жизнь двенадцати цезарей. О знаменитых людях (фрагменты). / Пер. и прим. М. Л. Гаспарова, статья Е. М. Штаерман. Отв. ред. С. Л. Утченко. (Серия «Литературные памятники»). — М.: Наука, 1993. — 368 с.
  • Немировский А. И., Дашкова М. Ф. «Римская история» Веллея Патеркула. Воронеж, 1985. 212 с.
  • Плутарх. Сравнительные жизнеописания: В 3 тт. / Изд. подготовили С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. Отв. ред. С. С. Аверинцев. — М.-Л.: Издательство АН СССР, 1961—1964. — (Литературные памятники). (2-е изд., испр. и доп. — Сравнительные жизнеописания: В 2 тт. — М.: Наука, 1994. — Т. 1. 704 с. — Т. 2. 672 с.
  • Тит Ливий. История Рима от основания города. В 3 т. / Переводы под ред. М. Л. Гаспарова, Г. С. Кнабе, В. М. Смирина. Отв. ред. Е. С. Голубцова. (Серия «Памятники исторической мысли»). М.: Наука. 1989—1993.
  • Roman History by Cassius Dio published in Vol. VI of the Loeb Classical Library edition, 1917

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Plut. Pomp. 47; Caes. 13; Crass. 14
  2. а б App. BC. 2.9
  3. Liv. Per. 103
  4. Dio Cass. 37. 54.3
  5. Vell. 2. 44.1
  6. Ed. Meyer. Caesars Monarchie und das Prinzipat des Pompeius. Stuttgart — Berlin, 1922, S. 59—60
  7. Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С.Л. Утченко. – М.: Наука, 1969. – с. 103
  8. а б Plut. Caes. 13
  9. а б Plut. Cat. Min. 31
  10. App. BC. 2.8
  11. Моммзен, Т. История Рима : в 4 т. / Теодор Моммзен. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – Т. 2 (кн. III продолжение, кн. VI). – 640 с. – Т. 3 (кн. IV продолжение, кн. V). – с. 198–201
  12. Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С.Л. Утченко. – М.: Наука, 1969. – с. 101
  13. Smith R.E. The Significance of Caesar’s Consulship in 59 B.C. / R.E. Smith // Phoenix. – 1964. – Vol. 18. No. 4. – P. 305 – 313.
  14. Gelzer M. Caesar: Politician and Statesman / M. Gelzer. – Oxford: Blackwell, 1968. – P. 68 – 69
  15. Mitchell T.N. Cicero, Pompey, and the Rise of the First Triumvirate / Thomas N. Mitchell // Traditio. – 1973. – Vol. 29. – P. 21 – 22
  16. Syme R. Roman Revolution / Ronald Syme. – Oxford: Oxford University Press, 2002. – P. 35 – 38
  17. Stanton G.R., Marshall B.A. The Coalition between Pompeius and Crassus in 60 – 59 B.C. / G.R. Stanton, B.A. Marshall // ZAG. – 1975. – Bd. 24, H. 2. – P. 205 – 219.
  18. Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С.Л. Утченко. – М.: Наука, 1969. – с. 102
  19. Plut. Crass. 2
  20. Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С.Л. Утченко. – М. : Наука, 1969. – с. 96
  21. Dio Cass. 37. 55.1
  22. Suet. 19.2
  23. Billows R.A. Julius Caesar: The Colossus of Rome / Richard A.Billows. – London & New York : Routledge, 2009. – P. 110
  24. Ed. Meyer. Caesars Monarchie und das Prinzipat des Pompeius. Stuttgart — Berlin, 1922, S. 62—63
  25. Plut. Caes. 14; Pomp. 47; Cato. Min. 52
  26. Dio Cass. 38. 1.1–5
  27. Plut. Cat. Min. 31
  28. Коваль А. Перший тріумвірат: процес утворення та початковий етап діяльності / А. Коваль // Проблеми гуманітарних наук. Історія. - 2016. - Вип. 38. - С. 166–179
  29. Dio Cass. 38. 6.1
  30. а б Suet. 20. 1
  31. Dio Cass. 38. 5.1 – 2
  32. App. BC. 2. 12
  33. Plut. Cat. Min. 32
  34. Billows R.A. Julius Caesar: The Colossus of Rome / Richard A. Billows. – London & New York: Routledge, 2009. – P. 117
  35. Ковалёв С.И. История Рима: курс лекций. — Л.: Изд-во Ленинградского государственного ордена Ленина университета, 1948 - с. 425
  36. Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С.Л. Утченко. – М. : Наука, 1969. – с. 109
  37. App. BC. 2.10
  38. Plut. Pomp. 48
  39. Dio Cass. 38. 6.4 – 5
  40. а б Vell. 2. 44.5
  41. Suet. 20. 3
  42. а б в г App. BC. 2. 13
  43. Dio Cass. 38. 7.5
  44. Plut. Pomp. 47; Caes. 5, 14
  45. Dio Cass. 38. 9.1
  46. App. BC. 2. 14
  47. Dio Cass. 38. 8.5
  48. Suet. lul. 22. 1
  49. Plut. Pomp. 48; Caes. 14
  50. Моммзен, Т. История Рима: в 4 т. / Теодор Моммзен. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – Т. 2 (кн. III продолжение, кн. VI). – 640 с. – Т. 3 (кн. IV продолжение, кн. V). – с. 259-262
  51. Ковалёв С.И. История Рима: курс лекций. — Л.: Изд-во Ленинградского государственного ордена Ленина университета, 1948 - с. 431-432
  52. Утченко С.Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи / С.Л. Утченко. – М.: Наука, 1969. – с. 112
  53. Моммзен, Т. История Рима: в 4 т. / Теодор Моммзен. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – Т. 2 (кн. III продолжение, кн. VI). – 640 с. – Т. 3 (кн. IV продолжение, кн. V). – с. 277
  54. Моммзен, Т. История Рима: в 4 т. / Теодор Моммзен. – Ростов н/Д.: Феникс, 1997. – Т. 2 (кн. III продолжение, кн. VI). – 640 с. – Т. 3 (кн. IV продолжение, кн. V). – с. 288
  55. Ковалёв С.И. История Рима: курс лекций. — Л.: Изд-во Ленинградского государственного ордена Ленина университета, 1948 - с. 431-432