Першопричина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Першопричина — основна, найперша причина чого-небудь.

У філософії[ред. | ред. код]

Найперша нестворена або самостворена причина, до якої повинен врешті-решт приводити будь-який причинно-наслідковий ряд.

У релігійній філософії[ред. | ред. код]

Першопричина — це поняття, що поширює причинну обумовленість всіх кінцевих природних процесів на світ в цілому: раз ці процеси мають свої причини, то повинна бути причина появи всього світу. Така першопричина називається Творцем.

Власне поняття «першопричина» ввів Аристотель, але широкий вжиток воно отримало лише в XVII—XVIII ст. Деїзм обмежує Творця функцією першопричини — першопоштовху, теїзм же наділяє його і властивістю втручання в подальший розвиток створеного ним світу (Провидіння). Поняття першопричини перейшло також в християнську традицію і стало підставою однією з версій космологічного аргументу про існування Творця. Відповідно до цього аргументу, всяка подія є результатом причинно-наслідкового ряду, що зводиться до першопричини, яка і є Творцем. Класичне формулювання цього аргументу дав Св. Фома Аквінський. Космологічний аргумент відкидали багато пізніших мислителів, в тому числі Девід Юм та Іммануїл Кант.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]