Петар Гойнікович
| Петар Гойнікович серб. Петар Гојниковић  | |
|---|---|
.png) | |
| Жупан Рашки | |
| Правління | 892—917 |
| Попередник | Прибіслав |
| Наступник | Павло |
| Біографічні дані | |
| Релігія | православна церква |
| Народження | бл. 870 Старий Рас, Нові Пазар, Сербія |
| Смерть | після 917 |
| Поховання | Church of Saint Apostles Peter and Pauld |
| Діти | Swewlad Id і Hvalimir of Duklad |
| Династія | Властимировичі |
| Батько | Гойнік |
Петар Гойнікович (серб. Петар Гоjниковић; *бл. 870 — †після 917) — жупан (князь) Рашки (Сербії) у 892—917 роках.
Походив з династії Властимировичів. Син Гойніка, жупана Рашки. Зійшов на престол за допомогою Візантії, вигнавши свого двоюрідного брата Прибіслава. У 880 роках Гойнік після конфлікту з братом Мутімиром втік до Булгарського каганату. Втім Петар підтримав свого стрийка Мутімира, залишившись у Рашці. Але незабаром вимушений був втекти до Хорватії, під захист тамтешнього князя Бранімира.
Завдяки дипломатії Петар зумів забезпечити протягом тривалого часу утримання престолу. У 894 році переміг небожа Брана Прибіславовича, який вдерся до Рашки з Хорватії. Брана було схоплено й за наказом жупана засліплено. У 896 році було переможено двоюрідного брата Клонімира біля фортеці Дестінікон. 897 року Болгарія визнала Петра жупаном Рашки, натомість той визнав зверхність болгарських володарів. У цей же час Петар сприяв поширенню християнства серед сербів.
Змінили ситуацію амбіції спадкоємця болгарського трону — Симеона, який бажав стати царем і домігся коронації в Константинополі 913 року. Втім у 914 році стався політичний конфлікт між болгарами і візантійцями, що призвело до загострення візантійсько-болгарських відносин. Загострення це відбилося також на Рашці, з якою регентша при імператорі Зоя Карбонопсіна спробувала укласти союз з князем Петарм.
Водночас жупан Петар поширив свою владу Боснійську долину, на князівство Паганію і тим самим вступив у конфлікт з князем захумлян Михайлом Вишевичем, союзником болгар. Останній налаштував болгарського царя проти Петра, який нібито в змові з угорськими вождями готувався до походу проти Болгарії. В свою чергу жупан Петар намагався отримати підтримку від Льва Рабдуха, візантійського намісника Діррахія.
Цар Симеон I після перемоги над візантійцями у битві при Ахелої, того ж року спрямував проти Петра своє військо на чолі з сербським родичем — Павлом Брановічем, який був зведений Симеоном на сербський престол, а Петра було відправлено до Болгарії. Після цього Сербія знову опинилася під владою Болгарії. Подальша доля Петра невідома.
- Fine, John Van Antwerp (1991). The Early Medieval Balkans: A Critical Survey from the Sixth to the Late Twelfth Century. Michigan: The University of Michigan Press. ISBN 0-472-08149-7.
- Živković, Tibor (2008). Forging unity: The South Slavs between East and West 550—1150. Belgrade: The Institute of History, Čigoja štampa.