Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого
Emblem-spbpu.png
Политехнический институт. Главное здание01.jpg
60°00′26″ пн. ш. 30°22′22″ сх. д. / 60.00733600002777735° пн. ш. 30.372961000028° сх. д. / 60.00733600002777735; 30.372961000028Координати: 60°00′26″ пн. ш. 30°22′22″ сх. д. / 60.00733600002777735° пн. ш. 30.372961000028° сх. д. / 60.00733600002777735; 30.372961000028
Міжнародна назва рос. Санкт-Петербургский государственный политехнический университет[1]
біл. Санкт-Пецярбургскі політэхнічны інстытут
рос. Санкт-Петербургский государственный технический университет[1]
рос. Ленинградский государственный технический университет
рос. Ленинградский политехнический институт имени М. И. Калинина
рос. Ленинградский индустриальный институт
рос. Ленинградский политехнический институт имени М. И. Калинина
рос. Петроградский политехнический институт имени М. И. Калинина
рос. Петроградский политехнический институт императора Петра Великого
рос. Санкт-Петербургский политехнический институт императора Петра Великого
рос. Санкт-Петербургский политехнический институт
Країна Flag of Russia.svg Росія
Розташування Санкт-Петербург
Назва на честь Петро I Олексійович
Засновано 1899
Членство у Top Industrial Managers for Europe (TIME)[d]
Випускники :Категорія:Випускники Санкт-Петербурзького політехнічного університету
Штаб-квартира
Сайт spbstu.ru
IP v4 195.209.232.0/24[2] і 195.209.230.0/23[3][4]
CMNS: Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого на Вікісховищі

Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого (рос. Санкт-Петербургский политехнический университет Петра Великого) — один із найстаріших багатофункціональних державних вищих навчальних закладів Росії. Має статус національного дослідницького університету Росії[5].

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Університет включає в себе 12 базових інститутів, факультети додаткової освіти, філії в містах Чебоксари, Сосновий Бор, комплекс науково-дослідних підрозділів, що включає об'єднаний науково-технологічний інститут, науково-освітні центри, ряд спеціалізованих науково-виробничих структур, спортивний комплекс, профілакторій та бази відпочинку. Забезпечує випуск інженерів, економістів, менеджерів за 101 спеціальністю, бакалаврів і магістрів за 51 напрямом науки і техніки, аспірантів за 90 науковими спеціальностями.

Професорсько-викладацький склад включає в себе 25 академіків і членів-кореспондентів РАН, понад 500 професорів, докторів наук.

Належить до п'ятірки найкращих технічних вишів країни[6].

У липні 2013 року університет став одним із переможців конкурсу на статус «Провідні університети Росії»[7].

На честь університету названо прилеглу Політехнічну вулицю і станцію метро «Політехнічну».

Викладачі[ред. | ред. код]

Випускники[ред. | ред. код]

Керівники[ред. | ред. код]

Ректори і директори[ред. | ред. код]

  1. Гагарін Андрій Григорович (01.1900 — 02.1907) — директор
  2. Посніков Олександр Сергійович (03.1907 — 09.1907) — директор
  3. Мещерський Іван Всеволодович (09.1907 — 09.1908) — директор
  4. Посніков Олександр Сергійович (09.1908 — 09.1911) — директор
  5. Скобельцин Володимир Володимирович (09.1911 — 09.1917) — директор
  6. Радциг Олександр Олександрович (09.1917 — 12.1918) — ректор
  7. Шателен, Михайло Андрійович (12.1918 — 05.1919) — ректор
  8. Левінсон-Лессінг Франц Юлійович (05.1919 — 11.1919) — ректор
  9. Рузський Дмитро Павлович (11.1919 — 08.1921) — ректор
  10. Залуцький Леонід Васильович (08.1921 — 01.1922) — ректор
  11. Воробйов Борис Євдокимович (01.1922 — 06.1925) — ректор
  12. Байков Олександр Олександрович (06.1925 — 10.1928) — ректор
  13. Кобозєв Петро Олексійович (11.1928 — 08.1929) — ректор
  14. Шумський Олександр Якович (08.1929 — 12.1929) — ректор
  15. Давтян Яків Христофорович (02.1930 — 06.1930) — ректор
    1930—1934 — інститут поділено на кілька галузевих:
Євдокимов, Василь Григорович (08.1931 — 06.1934) Ленінградський машинобудівний інститут
Давтян Яків Христофорович (06.1930 — 01.1931) Ленінградський машинобудівний інститут
Могильницький Ісор Моїсейович (10.11.1931-01.07.1934) Ленінградський гідротехнічний інститут
Проворов Петро Миколайович (08.06.1930-10.11.1931) Ленінградський гідротехнічний інститут
Шингарєв Олександр Федорович (24.08.1931 — 30.04.1934) Ленінградський електромеханічний інститут
Тихомиров Володимир Олександрович (28.10.1933 — 06.1934) Ленінградський фізико-математичний інститут
(з 26 лютого 1932 — Ленінградська інженерна академія)
Лазуркін Михайло Семенович (09.12.1930 — 28.10.1933) Ленінградський фізико-математичний інститут
(з 26 лютого 1932 — Ленінградська інженерна академія)
Дьяконов Сергій Сергійович (03.06.1930 — 07.11.1931) Ленінградський інститут котлотурбінобудівництва
Шрейбер Георгій Якович (06.1930 — 06.1934) Ленінградський металургійний інститут
  1. Шрейбер Георгій Якович (07.1934 — 07.1935) — директор
  2. Тюркін Петро Андрійович (07.1935 — 07.1936) — директор
  3. Євдокимов Василь Григорович (08.1936 — 07.1937) — директор
  4. Новіков Кирило Васильович (09.1937 — 06.1938) — директор
  5. Смірнов Сергій Антонович (06.1938 — 11.1940) — директор
  6. Тюркін Петро Андрійович (11.1940 — 12.1941) — директор
  7. Сердюков Сергій Андрійович (03.1942 — 09.1944) — директор
  8. Калантаров Павло Лазаревич (09.1944 — 06.1946) — директор
  9. Шмаргунов Костянтин Миколайович (06.1946 — 06.1951) — директор
  10. Алабишев Олександр Філософович (06.1951 — 5.03.1956) — директор
  11. Смірнов Василь Сергійович (5.03.1956 — 5.03.1973) — ректор
  12. Селезньов Костянтин Павлович (17.05.1973 — 23.05.1983) — ректор
  13. Васильєв Юрій Сергійович (23.05.1983 — 30.09.2003) — ректор, президент (з правами ректора)
  14. Федоров Михайло Петрович (30.09.2003 — 05.2011) — ректор
  15. Рудськой Андрій Іванович (з 05.2011) — ректор

Президенти[ред. | ред. код]

  1. Васильєв Юрій Сергійович (з 10.2003) — президент, голова Опікунської ради

Назви[ред. | ред. код]

  • 1899—1910 — Санкт-Петербурзький політехнічний інститут
  • 1910—1914 — Санкт-Петербурзький політехнічний інститут імператора Петра Великого
  • 1914—1922 — Петроградський політехнічний інститут імператора Петра Великого
  • 1922—1923 — Перший Петроградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна
  • 1923—1924 — Петроградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна
  • 1924—1930 — Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна
  • 1930—1934 — розділено на самостійні інститути із підпорідкуванням відповідним галузевим міністерствам, які фінансували й контролювали підготовку кадрів для своїх підприємств
  • 1934—1940 — Ленінградський індустріальний інститут
  • 1940—1990 — Ленінградський політехнічний інститут імені М. І. Калініна
  • 1990—1991 — Ленінградський державний технічний університет
  • 1991—2002 — Санкт-Петербурзький державний технічний університет
  • 2002—2015 — Санкт-Петербурзький державний технічний університет
  • З 2015 року — Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого

Повна назва — Федеральний державний автономний освітній заклад вищої освіти «Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого» (рос. Федеральное государственное автономное образовательное учреждение высшего образования «Санкт-Петербургский политехнический университет Петра Великого»)[8].

Неофіційна назва — Політех (рос. Политех).

Історія[ред. | ред. код]

1899—1914[ред. | ред. код]

Заклад засновано 19 лютого 1899 року відповідно до доручення міністра фінансів Російської імперії С. Ю. Вітте як Санкт-Петербурзький політехнічний інститут імені Петра Великого.

Найближчими однодумцями Вітте в справі організації СПбПІ були товариш міністра фінансів В. І. Ковалевський і вчений-хімік Д. І. Менделєєв. Всі троє згодом були обрані почесними членами інституту, а їхні портрети встановлено в залі Ради.

Після затвердження в травні 1902 року Положення про Політехнічний інститут восени почалися заняття на економічному, електромеханічному, кораблебудівному і металургійному відділеннях, які представляли тоді найбільш перспективні для Росії галузі техніки.

1905 року, після розстрілу демонстрації на Двірцевій площі 9 січня, заняття в інституті припинилися й поновилися тільки восени 1906 року. Після початку занять інститут швидко розвивався. Уже 1907 року відкрилися нові відділення: інженерно-будівельне, механічне і хімічне; в грудні того ж року відбулися перші захисти випускних робіт.

1909 року при кораблебудівному відділенні створено курси повітроплавання для студентів технічних відділень і офіцерів, які стали першою в Росії авіаційною школою. 1911 року на кораблебудівному відділенні відкрилася перша в Росії вища автомобільна школа. До 1914 року на відділеннях Політехнічного інституту навчалося понад 6000 чоловік.

Головна будівля[ред. | ред. код]

Головна будівля, світлина 1902 р.

Комплекс будівель Санкт-Петербурзького політехнічного інституту зводився під керівництвом Особливої будівельної комісії, створеної 23 лютого 1899 року. Для будівництва було обрано віддалену ділянку Петербурга поблизу села Сосновка.

Проектування і будівництво вела архітектурна майстерня під керівництвом Е. Ф. Вірріха. Проект включав в себе комплекс будівель, що утворюють автономне університетське містечко, схоже на ті, що існували в Кембриджі і Оксфорді. До складу комплексу увійшли головний будинок, хімічний павільйон, два гуртожитки та механічний корпус. При проектуванні головної будівлі Вірріх використовував проект вищої технічної школи Берліна. Центральна частина і загальний план будівлі майже повністю повторюють берлінську споруду.

Урочиста закладка будівель була здійснена 18 червня 1900 року. Будівництво велося з 1900 до 1905 року; головний корпус був закінчений 1902 року. Будинок побудований в стилі неокласицизму, характерного для петербурзької архітектури кінця XIX століття. Монументальна будівля білого кольору, з Н-подібною конфігурацією. Внутрішнє планування, за якого всі лекційні аудиторії виходять на південний захід, дозволяє максимально використовувати природне освітлення.

1914—1941[ред. | ред. код]

Перша світова війна[ред. | ред. код]

З початком Першої світової війни багато студентів і викладачів пішли на фронт. В одній з будівель інституту було розгорнуто шпиталь. До 1917 року в інституті залишалося не більше 3000 студентів. На основі інституту працювали курси з підготовки льотчиків і мотористів, а також суднових радіотелеграфістів. Лабораторії та кафедри інституту брали участь у розробці озброєнь для діючої армії.

Громадянська війна в Росії[ред. | ред. код]

У 1918 році робота інституту була припинена. Після Жовтневого перевороту багато викладачів покинули Санкт-Петербург і Росію. У період громадянської війни в Росії інститут майже не фінансувався, не мав палива. До 1919 року в інституті залишилося не більше 500 студентів. Утім, життя в інституті не завмирало. У березні 1919 року було створено перший у світовій історії фізико-механічний факультет для підготовки інженерів-фізиків-дослідників. Незабаром було прийнято рішення про заснування хімічного факультету. У грудні 1919 року, у зв'язку з мобілізацією студентів, інститут практично спорожнів, хоча наукова робота тривала.

1921 року фізико-технічний відділ був перетворений в інститут, а 1923 року отримав власне приміщення навпроти парку інституту. Незважаючи на таке відділення, студенти фізичних факультетів практикувалися в лабораторіях ФТІ, а більшість його співробітників були викладачами Політеху.

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Після закінчення війни діяльність інституту почала відновлюватися. У 1922 число студентів досягло 2000. А восени в інституті з'явився ще один факультет — індустріального землеробства, створений замість закритих сільськогосподарських інститутів.

До кінця 20-х років чисельність студентів досягла 8000 чоловік. У 1929 році з'являються два нових факультети: водного господарства та авіабудівний.

У 1930 році рішенням Комісії Раднаркому СРСР щодо реформи вищої та середньої освіти на основі Політеху були утворені вузькопрофільні інститути, які були передані у відання відповідних міністерств. На основі ЛПІ були утворені: гідротехнічний інститут, Інститут інженерів промислового будівництва (зараз Військовий інженерно-технічний університет), Кораблебудівний, Авіаційний, Електротехнічний, Хіміко-технологічний, Металургійний, Машинобудівний, Індустріального сільського господарства, Фізико-механічний, Ленінградський фінансово-економічний і Всесоюзний котлотурбінний інститути. Формально Політехнічний інститут припинив існування 30 червня 1930. Навчальний процес був порушений, оскільки лабораторії і майстерні належали різним інститутам, а ті у свою чергу — різним відомствам.

Уже влітку 1933 року Комісія з вищої школи змушена була усувати господарські суперечки між окремими галузевими інститутами, а в квітні 1934 року вони були об'єднані на правах факультетів у складі новоствореного Ленінградського індустріального інституту (ЛІІ). До початку 1935 року ЛІІ був найбільшим в країні технічним вишем, у якому навчалися понад 10 тисяч студентів і аспірантів, працювали 940 професорів і викладачів, 2600 робітників і службовців.

1941—1991[ред. | ред. код]

У роки Другої світової війни на фронт пішли понад 3500 студентів і співробітників Політеху. У лютому 1942 року проводилася евакуація Політеху — спершу до П'ятигорська, а потім до Ташкента. У 1943 році в Ташкенті було розпочато наукову й навчальну роботу.

Відновлення інституту було розпочато відразу ж після зняття блокади міста в 1944 році. З жовтня 1946 року Політехнічний інститут перейшов у підпорядкування Мінвишу СРСР, який надав інституту право працювати за власними навчальними планами і програмами. Число студентів в ЛПІ наблизилася до трьох тисяч.

У 1948 році перший в СРСР загін студентів в кількості 340 чоловік виїхав на будівництво Алакуської ГЕС.

Починаючи з 1950 року, велика увага приділялася підготовці фахівців для всесоюзних будівництв. На інженерно-будівельному факультеті розпочалася підготовка інженерів-гідробудівників, а при металевому заводі було організовано вечірнє відділення ЛПІ для підготовки інженерів-трубобудівників.

До 1960 року в ЛПІ були створені лабораторії енергетичних систем, автоматики, телемеханіки, металургії, турбінобудування і компресоробудування. Одночасно з цим в інституті було введено система «безперервної виробничої практики». Першокурсники, які не мали виробничого досвіду, поперемінно вчилися і працювали на заводі ім. К. Маркса, металевому заводі, ВО «Світлана», заводі «Червоний Жовтень», в Головленінградбуді.

У 1961 році, відповідно до нового положення про вищі навчальні заклади, було відновлено ​​виборність ректорів і деканів.

Починаючи з 1960 року йде швидке спорудження нових будівель інституту. До 1962 року були побудовані спорткомплекс, високовольтний корпус (ТВН), два нових навчальних корпуси, будівля поліклініки, профілакторій, архів та гуртожиток на проспекті Нескорених.

У 1962 році створено заочний факультет та факультет удосконалення дипломованих інженерів, 1968 року — підвищення кваліфікації керівних працівників, а рік по тому, 1969 року, підготовче відділення для робітничої та сільської молоді. Тоді ж факультет (вечірній) був розділений на два: електротехнічний та інженерно-технічний.

1972 року в Пскові було відкрито філію Політехнічного інституту[9] (нині Псковський державний політехнічний інститут). Пізніше організовуються філії в Орську, Чебоксарах, Сосновому Бору.

Спорудження нових будинків було продовжено в кінці 70-х — на початку 80-х років. Побудовано два гуртожитки за Громадянським проспектом і проспекті Нескорених, новий навчальний корпус, корпус для підготовчого факультету на Полюстровському, а також будівля Інституту міжнародних освітніх програм на Громадянському проспекті.

Нагрудний знак випускника (до 1990)

Створюються нові конструкторські бюро: ОКБ «Імпульс» та особливе конструкторське бюро технічної кібернетики (нині — ЦНДІ РТК).

З 1982 року в ЛПІ починається цільова підготовка фахівців у співпраці з великими підприємствами, зацікавленими в припливі молодих фахівців: ОКБ «Імпульс», ЦНДІ ім. акад. А. Н. Крилова, НВО «Ленінець», Ленполіграфмаш, ВО «Супутник», ВО ім. К. Маркса та ін. У 1987 році при ЛПІ були створені Інженерний центр і Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації (МІПК) з нових напрямків розвитку техніки і технології.

У 1989 році в Політехнічний інститут на 11 факультетів було прийнято 2100 першокурсників, а загальна кількість поданих абітурієнтами заяв перевищила 5000. Найбільшу кількість абітурієнтів було прийнято на факультет технічної кібернетики (310 осіб), а найбільший конкурс був на факультеті економіки і управління (590 заяв на 120 місць).

У вересні 1989 року Рада ЛПІ прийняла рішення про перейменування Політехнічного інституту в Державний технічний університет. Рада Міністрів РРФСР затвердила нову назву 3 квітня 1990 року.

З 1991 до наших днів[ред. | ред. код]

У грудні 2006 року підписано угоду про відкриття Центру інновацій на базі факультету технічної кібернетики з компанією «Майкрософт Рус». Це перший Центр інновацій Microsoft на північному заході Росії[10].

У липні 2007 року ректор університету Михайло Федоров заявив інформагентству «Прайм-тасс» про те, що в рамках національного проекту «Освіта» на основі інституту буде створено НДІ нових матеріалів і технологій. На будівництво НДІ з федерального бюджету виділять 520 млн рублів[10].

У 2012 році СПбПУ увійшов в число 15 вузів Росії, які стали переможцями конкурсного відбору на право отримання субсидії Міністерства освіти та науки Росії з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності — Програма «5-100-2020»[11].

Фундаментальна бібліотека[ред. | ред. код]

Фундаментальна бібліотека Санкт-Петербурзького політехнічного університету
рос. Фундаментальная библиотека Санкт-Петербургского политехнического университета
Emblem-spbpu.png
Политехнический институт. Главное здание01.jpg
60°00′26″ пн. ш. 30°22′22″ сх. д. / 60.00733600002777735° пн. ш. 30.372961000028° сх. д. / 60.00733600002777735; 30.372961000028Координати: 60°00′26″ пн. ш. 30°22′22″ сх. д. / 60.00733600002777735° пн. ш. 30.372961000028° сх. д. / 60.00733600002777735; 30.372961000028{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний теґ на сторінку
Країна Flag of Russia.svg Росія
Тип університетська
Назва на честь Петро I Олексійович
Розташування Санкт-Петербург
Адреса Росія, м. Санкт-Петербург, Політехнічна вулиця, 29
Засновано 1902
Зібрання
Обсяг фондів 2 600 000 одиниць
Доступ і користування
Річний обіг 800 000 примірників (2008)
Кількість читачів 40 000
Веб-сайт library.spbstu.ru

CMNS: Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого на Вікісховищі

Відкрилася одночасно з Санкт-Петербурзьким політехнічним інститутом 1902 року й зараз є однією з найбільших в місті.

У створенні бібліотеки і формуванні її фондів брали участь провідні вчені Санкт-Петербурзького політехнічного інституту, члени бібліотечної комісії Ф. Ю. Левінсон-Лессінг, М. А. Павлов, А. С. Посніков, І. В. Мещерський, І. М. Гревс та інші. У різний час в бібліотеку влилися колекції книг С. Ю. Вітте, професорів інституту П. Б. Струве, Ю. С. Гамбарова, А. П. Фан-дер-Фліта, Б. Е. Нольде, К. П. Боклевського та інших.

З реорганізацією в 1930 році Політехнічного інституту й створенням галузевих вишів навчальний фонд бібліотеки був розділений між ними. У період 1932—1934 рр. бібліотека функціонує як Ленінградська наукова бібліотека сектору кадрів Наркомату важкої промисловості.

Зараз Фундаментальна бібліотека, що є структурним підрозділом СПбДПУ, вирішує завдання забезпечення підготовки фахівців вищої ланки, наукових досліджень, гуманітарної освіти і виховання.

Видавництво Політехнічного університету[ред. | ред. код]

Лого видавництва

Російське книжкове видавництво, створене 1996 році при університеті. У 1994 році в результаті об'єднання ряду структур, що відносяться до видавничо-поліграфічної діяльності, в Санкт-Петербурзькому політехнічному університеті (тоді — Технічному університеті) було створено Видавничо-поліграфічний центр. Двома роками пізніше Вчена рада університету ухвалила рішення про перетворення Центру у Видавництво Політехнічного університету. Так вперше в історії Санкт-Петербурзького політехнічного університету було організовано видавництво, що володіє потужною поліграфічною базою і працює на основі державних ліцензій на видавничу і поліграфічну діяльність.

Видавництво спеціалізується на випуску навчальної та професійної літератури. Щорічно випускає більше 500 найменувань навчально-методичної літератури. Економіка та фінанси, комп'ютерні технології, історія, психологія, медицина, навчальна література — книги «Видавництва Політехнічного університету» представляють найрізноманітніші сфери професійних інтересів сучасного читача. Видавництво має налагоджені контакти з органами управління освітою, підтримує зв'язки з усією поліграфічною галуззю.

Видавництво СПбГПУ є найактивнішим учасником Видавничо-поліграфічної асоціації університетів Росії. За даними Російської книжкової палати, видавництво СПбДПУ з 2003 року стійко займає перше місце в Російській Федерації за кількістю найменувань книг, що випускаються для забезпечення навчального та наукового процесів вищої школи Санкт-Петербурга. Директор Видавництва і його засновник — Іванов Олександр Васильович.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Санкт-Петербурзький державний політехнічний університет[ред. | ред. код]

Фундаментальна бібліотека[ред. | ред. код]

Видавництво Політехнічного університету[ред. | ред. код]