Петиція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Пети́ція (лат. petitio) — індивідуальна або колективна вимога, звернення, пропозиція, скарга, прохання, клопотання, яка подається у органи державної влади у письмовій формі.

У деяких країнах петиція може подаватися не лише громадянином, але і будь-якою особою (як особисто, так і спільно з іншими людьми). На право подавати петицію також можуть бути встановлені обмеження для деяких категорій громадян (наприклад, для військовослужбовців в Іспанії).

Франція та Німеччина[ред. | ред. код]

У наші дні прийняті різні способи роботи з петиціями громадян: у Бундестазі ФРН розглядом та ухваленням рішення по петиції займається спеціальна комісія; у Франції петиції розподіляє по компетентних комітетах голова Національних зборів (нижньої палати парламенту), яка вже приймає рішення (відправляє в іншу комісію, відповідному міністрові для ухвалення рішення, не робить жодних дій або представляє на розгляд Національних зборів).

Європейський Союз[ред. | ред. код]

Кожен громадянин або мешканець Європейського Союзу, а також будь-яка компанія, організація чи асоціація з головним офісом в одній з держав-членів, має право індивідуально або разом з іншими, звертатися до Європейського Парламенту зі скаргою щодо будь-якого питання в межах повноважень Спільноти (статті 21 та 194 Договору про заснування Європейської Спільноти), яке стосується скаржника безпосередньо.

Усі запити надходять у парламентський комітет з петицій, який вирішує, чи є вони прийнятними для подальшого розгляду. За потреби комітет може звернутися з запитанням до омбудсмена. Для формування свого висновку за петицією, яку прийняли до розгляду, комітет може просити Європейську Комісію надати йому необхідні документи або інформацію.

Згідно з новим положенням статті 21, внесеним Амстердамським договором, кожен громадянин Союзу має право звертатися з письмовими запитами в усі установи Союзу, зокрема, і в Комітет регіонів, Соціально-економічний комітет і до омбудсмена будь-якою з офіційних мов Союзу (а також ірландською) та отримати письмову відповідь цією ж мовою.

Україна[ред. | ред. код]

Відповідно до чинного законодавства України особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 Закону України "Про звернення громадян". З електронними петиціями громадяни можуть звернутися до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування через офіційний веб-сайт органу, якому вона адресована, або веб-сайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції. Електронна петиція, адресована відповідно Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, розглядається у особливому порядку за умови збору на її підтримку не менш як 25000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня оприлюднення петиції. Вимоги до кількості підписів громадян на підтримку електронної петиції до органу місцевого самоврядування та строку збору підписів визначаються статутом територіальної громади. Особливий порядок розгляду петицій, які набрали належну кількість підписів, визначається актами адресатів петиції. Якщо петиція не набрала необхідної кількості підписів, її розглядають в порядку, встановленому законом для звичайних звернень громадян[1].

Підстави для відхилення електронної петиції[ред. | ред. код]

Електронна петиція не може містити заклики до:

  • повалення конституційного ладу;
  • порушення територіальної цілісності України;
  • пропаганду війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі;
  • заклики до вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.

В Україні про петицію вперше заговорили учасники протестів, які виникли в Києві на Майдані Незалежності з 21 листопада 2013 року. Перші петиції були адресовані до США з проханням втрутитися у ситуацію в Україні і були розміщені на сайті Білого дому[2].

Першим в Україні запровадити інструмент петиції запропонував координатор громадської кампанії «За відповідальну владу» Ігор Курус [3] у законопроекті «Про вотум недовіри посадовим особам», який дозволяє людям через інструмент петиції — збором підписів, вирішувати долю чиновників і можновладців, які перейшли межі законів і суспільної моралі, як механізм реального застосування п'ятої статті Конституції України [4][5]. Законопроект про онлайн-петиції був презентований[6], а пізніше зареєстрований у Верховній Раді[7]. Пізніше цей законопроект було відкликано на користь аналогічного законопроекту, поданого Президентом України і прийнятого у липні 2015 року[8].

На виконання цього закону 28 серпня 2015 року Президент України видав Указ "Про Порядок розгляду електронної петиції, адресованої Президентові України", згідно з яким вже наступного дня на офіційному сайті президента було запущено сервер петицій. Згідно з положенням Петиція розглядається у разі залучення на її підтримку не менш як 25 000 підписів громадян протягом не більше трьох місяців з дня її оприлюднення. Першою петицією, що досягла необхідної кількості голосів, стала петиція від Української асоціації власників зброї, в якій вимагається законодавчо затвердити право громадян України на захист.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]