Петров Володимир Михайлович (чекіст)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петров Володимир Михайлович
Народився15 лютого 1907(1907-02-15)[1]
Ларіха, Ішимський повітd, Тобольська губернія, Російська імперія
Помер14 червня 1991(1991-06-14)[1] (84 роки)
Мельбурн, Австралія
Країна СРСР
 Австралія
Місце проживанняМельбурн
Діяльністьдипломат, шпигун
Знання мованглійська[2] і російська
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Петров.
Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Петров Володимир.

Володимир Михайлович Петров (справжні ім'я та прізвище Афана́сій Миха́йлович Шорохов, пізніше змінив прізвище на Пролетарський, він же Свен Еллісон[3] (15 лютого 1907(19070215) — 14 червня 1991) — радянський дипломат та розвідник.

Юні роки

[ред. | ред. код]

Справжнє ім'я — Афанасій Михайлович Шорохов. Народився в селянській сім'ї в Сибіру село Ларіха Тобольської губернії. У 1923 році вступив до комсомолу. 1929 року змінив прізвище на Володимир Пролетарський. Служив на Балтійському флоті шифрувальником. З 1933 року — співробітник ОГПУ, працював в іноземному відділі під керівництвом Гліб Бокія. У 1938—1939 рр. служив в Китаї керівником шифрувального підрозділу. Нагороджений орденом Червоної зірки.

Під час Другої світової війни працював у радянському посольстві в Стокгольмі. У 1951 був відправлений до Австралії, секретар радянського посольства в Канберрі.

Перед відправленням до Швеції змінив ім'я на Володимир Петров. У 1942 р. відправлений разом з дружиною Євдокією Петровою (Карцевою) в Швецію, де обоє працювали шифрувальниками радянського посольства в Стокгольмі під керівництвом відомої подружньої пари — Бориса Рибкіна та Зої Рибкіної-Воскресенської.

У 1951 був відправлений в Австралію резидентом радянської розвідки під прикриттям посади третього секретаря посольства СРСР. Олег Гордієвський стверджував, що Петрова в Австралію направив особисто Берія[4].

У 1954 році, пропрацювавши в Австралії три роки, Петров, вступивши в контакт з російськомовним емігрантом Майклом Бялогурським, попросив політичного притулку, не повідомивши дружину до відома. Через 10 днів притулок Петрову було надано. Пізніше притулок отримала і його дружина, Євдокія Петрова, також офіцер-шифрувальник радянської резидентури в Австралії.

Втеча до Австралії

[ред. | ред. код]
Євдокія та Володимир Петрови
Докладніше: Справа Петрова

У 1953—1954 роках після арешту і розстрілу Берії, почалася «чистка» закордонних резидентур від беріївських кадрів. Побоюючись можливості бути відкликаним в СРСР і там підданим репресіям, Петров 1954 року за власною ініціативою увійшов в контакт з австралійськими спецслужбами (ASIO) і попросив політичного притулку в Австралії. Петров попросив притулок будучи один, без своєї дружини Євдокії Петрової, яка в цей час перебувала в іншому місті. Двоє співробітників КДБ силою привезли її в аеропорт Канберри і проти її волі в присутності журналістів і фоторепортерів затягли в літак, який відправлявся в СРСР. Літак зробив проміжну посадку для дозаправки в аеропорту Дарвіна. За розпорядженням прем'єр-міністра Австралії Роберта Мензіса в справу втрутилася австралійська поліція. Поліцейські в Дарвіні піднялися на борт літака, під приводом заборони провезення вогнепальної зброї на борту літака роззброїли двох радянських «дипкур'єрів» і звільнили Євдокію Петрову. Після чого вона змогла приєднатися до чоловіка. Петров взяв з собою ряд документів, які розкривають роботу радянської розвідувальної діяльності в Австралії, які розглядалися парламентською комісією, але не були розсекречені австралійцями. Петров також передав масу даних про роботу радянських резидентів в Швеції і Фінляндії. Завдяки його свідченням британська контррозвідка змогла встановити особу третього члена «кембриджської п'ятірки» — Кіма Філбі — після втечі в СРСР в 1951 році перших двох, Берджеса і Макліна.

Подальша доля

[ред. | ред. код]

У 1956 році отримав австралійське громадянство. Вийшла книга спогадів Петрових «Імперія страху», написана офіцером ASIO Майклом Твейтесом[en] за їхніми розповідями. Петрови до кінця своїх днів жили в Австралії під охороною австралійських спецслужб під іменами подружжя Еллісон, майже не спілкуючись з журналістами. В середині 1970-х Петров переніс ряд інсультів і останні 17 років життя провів в будинку для літніх людей в інвалідному кріслі. Євдокія Петрова пережила чоловіка на 11 років і померла в 2002 році.

Радянська зовнішня контррозвідка мала плани викрадення Петрова і вивезення його в СРСР для показового суду[5].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в SNAC — 2010.
  2. ↑ Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  3. ↑ Умерла советская перебежчица
  4. ↑ Радіо Свобода: Интервью Олега Гордиевского Дмитрию Волчеку. 27.07.2002
  5. ↑ У предателей не было шанса выжить

Література

[ред. | ред. код]
  • Vladimir and Evdokia Petrov, Empire of Fear, Frederick A. Praeger, New York, 1956
  • Nicholas Whitlam and John Stubbs, Nest of Traitors: The Petrov Affair, University of Queensland Press, Brisbane, 1974
  • Robert Manne, The Petrov Affair: Politics and Espionage, Pergamon Press, Sydney, 1987

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Петров_Володимир_Михайлович_(чекіст)