Петров Юрій Анатолійович (футболіст)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Юрій Петров
Особові дані
Повне ім'я Юрій Анатолійович Петров
Народження 18 липня 1974(1974-07-18) (45 років)
  Кривий Ріг, СРСР
Зріст 175 см
Вага 74 кг
Громадянство Україна Україна
Росія Росія
Позиція нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив виступи
Юнацькі клуби
ШІСП (Дніпропетровськ)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1991 СРСР «Дніпро» (Дніпропетровськ) 14 (1)
1992 Росія «Спартак» (Москва) 5 (1)
1992–1994 Росія «Локомотив» (Москва) 20 (2)
1994 Україна СК «Миколаїв» 2 (0)
1994-1995 Нідерланди «Валвейк» 12 (7)
1995–1997 Нідерланди «Твенте» 74 (15)
1998–2003 Нідерланди «Валвейк» 73 (10)
2001-2002   Нідерланди «АДО Ден Гаг» 32 (5)
2003 Росія «Спартак-Аланія» (Владикавказ) 4 (2)
2003-2004 Україна «Волинь» 9 (1)
2004 Росія «СКА-Енергія» 12 (0)
2005-2006 Україна «Металіст» (Харків) 12 (0)
2006–2008 Нідерланди «Волендам» 40 (5)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1993-1994 Росія Росія (мол.) 5 (1)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Юрій Анатолійович Петров, нар. 18 липня 1974, Кривий Ріг) — колишній радянський, російський та український[1][2] футболіст (зі слів футболіста, має також паспорт Нідерландів[3]), що виступав на позиції нападника. Відомий насамперед виступами за дніпропетровський «Дніпро», московські «Спартак» (у складі якого став чемпіоном Росії з футболу та володарем Кубка СНД) та «Локомотив» та низку нідерландських клубів.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Юрій Петров народився у Кривому Розі. Розпочав займатися футболом у Дніпропетровському спортінтернаті. Уже в 14 років почав викликатися до юнацьких збірних СРСР, і був запрошений до основної команди дніпропетровського «Дніпра». У 16-річному віці дебютував у основному складі команди у вищій лізі СРСР у матчі з донецьким «Шахтарем» у 1991 році, і забив у цьому поєдинку м'яч у ворота донеччан.[3][4] До кінця останнього чемпіонату СРСР провів за «Дніпро» 14 матчів. Але молодий футболіст посварився із тодішнім наставником дніпрян Євгеном Кучеревським, і вирішив покинути дніпропетровський клуб.[3] Після розпаду Радянського Союзу на запрошення тодішнього старшого тренера московського «Спартака» Олега Романцева перейшов до стану «біло-червоних». У складі «Спартака» Петров відзначився 1 забитим м'ячем у ворота іншого московського клубу — «Асмарала», та став одним із наймолодших авторів забитих м'ячів у чемпіонаті Росії, став чемпіоном Росії, хоча й зіграв у чемпіонаті лише 5 матчів[4][3], та переможцем останнього розіграшу Кубка СРСР (хоча й зіграв лише у чвертьфіналі турніру).[5][6][7] Але футболіст не підійшов головному тренеру команди, і перейшов у середині сезону в інший московський клуб — «Локомотив».[3][4] Але й і у складі «залізничників», якими на той час керував Юрій Сьомін, Юрій Петров надовго не затримався. У середині сезону 1994 року футболіст виїхав до Західної Європи у пошуках нового клубу. Юрій Петров пробував сили у німецьких «Гамбургу», «Карлсруе», дортмундській «Боруссії» та «Шальке-04», голландському «Аяксі», але у останньому клубі Луї ван Гал віддав перевагу нігерійцю Джорджу Фініді, і Юрій Петров вимушений був повернутися до України, де нетривалий час виступав у клубі вищої ліги СК «Миколаїв» на запрошення Євгена Кучеревського.[3][4] Але за півроку після невдалої спроби закріпитись у європейському клубі Петров отримує пропозицію від середняка нідерландської ередивізі «Валвейк», і вирішує прийняти цю пропозицію. Виходець з України не зразу зумів закріпитись у складі голландського клубу, але поступово став одним із провідних гравців клубу, і отримав запрошення від сильнішого нідерландського клубу «Твенте», у складі якого став бронзовим призером нідерландської першості.[3][4] Але, на жаль, Юрій Петров, хоч і отримав пропозицію подальшої співпраці з клубом із Енсхеде, не зумів домовитись із клубом про новий контракт. Керівництво клубу звинуватило Юрія (на жаль, не безпідставно) у зловживанні алкогольними напоями, і, хоча й футболіст мав запрошення від стамбульського «Галатасарая», він був вимушений повернутися до «Валвейка». У цьому клубі футболіст також не зразу повернув собі місце в основі[3], деякий час провів у оренді за клуб з Гааги «АДО Ден Гаг».[4] У 2003 року Юрій Петров нетривалий час грав у владикавказькій команді «Спартак-Аланія»[3], а далі повернувся до України, де став гравцем луцької «Волині».[4][3] У Луцьку футболіст зіграв лише 9 матчів у вищому українському дивізіоні[8]. але не спрацювався із головним тренером лучан Віталієм Кварцяним, і покинув клуб.[3] Наступною командою Юрія Петрова стала хабаровська «СКА-Енергія»[4], за яку футболіст виступав лише півроку. Пізніше півроку футболіст був без клубу, а наступною командою Петрова став харківський «Металіст». У харківському клубі футболіст зіграв лише 12 матчів[1], і покинув команду. Юрій Петров повернувся до Нідерландів, і збирався продовжити кар'єру в місцевому нижчоліговому клубі, але отримав пропозицію продовжити кар'єру в одному з китайських клубів. Але перегляд у Китаї пройшов невдало, і Юрій Петров повернувся до Нідерландів. Протягом двох років Петров грав за місцевий клуб «Волендам», але у зв'язку із частими травмами завершив професійну кар'єру. Після завершення професійної кар'єри футболіст грав за аматорський клуб АСВХ, а також за аматорську команду ПСВ. Після завершення кар'єри футболіста Юрій Петров проживає із сім'єю в Нідерландах. Нетривалий час був футбольним агентом. Юрій Петров також виступає за ветеранську команду ПСВ, а також команду колишніх футболістів та зірок естради «World Masters Team».[3]

Виступи за збірні[ред. | ред. код]

У 1993 році під час виступів у московському «Локомотиві» Юрій Петров отримав запрошення виступити у складі Молодіжної збірної Росії на молодіжному чемпіонаті світу 1993 року. На чемпіонаті світу Юрій Петров зіграв 3 матчі.[9] У 1994 році Юрій Петров зіграв 2 матчі за молодіжну збірну Росії у відбірковому турнірі до молодіжного чемпіонату Європи 1996 року (який одночасно слугував відбірковим турніром до Олімпійських ігор 1996 року) із збірними Сан-Марино та Шотландії, у яких забив 1 м'яч збірній Сан-Марино.[10]

Досягнення[ред. | ред. код]

«Спартак» (Москва): 1992
«Спартак» (Москва): 1991–1992
«Локомотив» (Москва): 1994
«Твенте»: 1996–1997

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]