Петропавлівська церква (Поділ)
| Петропавлівська церква | |
|---|---|
 | |
| розташовувалася на вулиці Притисько-Микільській, навпроти дзвіниці Флорівського монастиря | |
| Тип споруди | собор і церква |
| Розташування |
 Україна, Київ |
| Архітектор | Іван Григорович-Барський (дзвіниця) |
| Засновник | Кшиштоф Казімірський |
| Початок будівництва | 1600-і — 1640 рр. |
| Кінець будівництва | 1744–1750 рр. |
| Зруйновано | 1935 р. |
| Відбудовано | не відбудовували |
| Стиль | готика, українське бароко, єлизаветинське бароко (дзвіниця) |
| Належність | РКЦ, РПЦ |
| Епонім | День апостолів Петра і Павла |
  Петропавлівська церква (Поділ) (Київ) | |
 | |
 Петропавлівська церква у Вікісховищі | |
Це́рква святих Петра і Павла — колишній православний храм у Києві на Подолі, збудований як домініканський костел святого Миколая близько 1610 року та зруйнований більшовиками у 1930-ті роки.
Історія храму[ред. | ред. код]
Католицький період[ред. | ред. код]
Монастир домініканів на Подолі був заснований наприкінці XVI ст. Мурований костел св. Миколая при цьому кляшторі був збудований у 1600-і роки єпископом РКЦ Кшиштофом Казімірським (пол. Krzysztof Kazimirski), прах якого спочив у храмі.[1] На побудову величного тринавного храму пішли будівельні матеріали з руїн вишгородського собору Бориса і Гліба. Близько 1610 р. костел був освячений, але прибудови та перебудови тривали до 1640 р.
Польське панування добігало свого кінця, і коли в 1648 р. домініканів прогнали з міста, їхній монастир був ліквідований, а костел — пограбований та занедбаний.
Руйнація[ред. | ред. код]
У 1650-і рр. московський воєвода використовував будівлі колишнього кляштора як караульні приміщення. Поступово монастирські споруди розібрали, але сам костел уцілів. Наприкінці XVII ст. в ньому навіть влаштували шинок.
Православний період[ред. | ред. код]
1691 р. митрополит Варлаам Ясинський освятив храм як православну Петропавлівську церкву. Спочатку вона не мала свого причту, і була приписною до Софійського собору. В 1786 року храм став грецькою церквою і був такою до пожежі 1811 року.
К. Шероцький про архітектуру храму писав: «Фронтони Петро-Павлівського храму нам знайомі: вони типові для часу Мазепи та Ясинського — прикрашені ліпниною — волютами, канелрованими пілястрами та живописом. Стіна західного фасаду також розділена пілястрами та характерними для українського бароко круглими та хрестоподібними вікнами.» .
Архітектура[ред. | ред. код]
Первісний костел був тринавною шестистовпною базилікою з гранчастим вівтарем. Нервюрні склепіння перекривали нави. Вікна були стрільчастими. Бічні нави закінчувались невеликими каплицями, що мали самостійні півкулясті апсиди. Південну каплицю збудували водночас із самим костелом, а північну — пізніше, але до 1640 р. Первісний храм мав високі стрільчаті трикутні готичні фронтони на західному та східному фасадах, і відповідно — високий двоскатний дах. Над трансептом височів 8-гранний бабинець, що первісно увінчувався шпилем (хоча за іншими даними бабинець відноситься вже до барокової перебудови, бо автентичний малюнок Абрагама ван Вестерфельда XVII ст. такої деталі не показує). Бабинець мав 8 вузьких вікон. У 1744–1750 рр. церкву перебудували. Був зроблений новий західний фасад із тьохчастним фронтоном у бароковому стилі. Замість високого шпиля бабинець був увінчаний бароковою грушеподібною банею. Був зроблений також новий чотирьох'ярусний іконостас (перероблений після пожежі 1811 р.). У 1810-і рр. із західної сторони церкви звели невелику одноповерхову галерею.
У 1744–1750 Іван Григорович-Барський збудував окремо розташовану триярусну дзвіницю в стилі єлизаветинського бароко. Після пожежі 1811 р. її верхній ярус розібрали.
1832 року на подвір'ї храму спорудили приміщення Києво-Подільського духовного училища (збереглося дотепер).
Знищення храму[ред. | ред. код]
Храм закрили в 1920-х роках. Його планували використати як сховище Центрального архіву України, однак невдовзі його було знищено разом із дзвіницею — близько 1935 року.
Див. також[ред. | ред. код]
Галерея[ред. | ред. код]
Загальний вигляд Притисько-Микільської вулиці і Петропавлівського храму.
Церква на малюнку 1819 р.
План храму.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Urban W. Kazimirski (Kazimierski) Krzysztof h. Bibersztein (zm. 1618) // Polski Słownik Biograficzny. — 1966–1967. — T. XII. — S. 292. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Ернст Ф. Л. Київ. Провідник. — Київ, 1930.
- Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. — К. : НДІТІАМ, 2002. — 592 с., — С. 82—85.
- Шероцкий К. В. Киев. Путеводитель. — К. : типография С. Кульженко, 1917. (рос.)