Петро Михайлович Забіла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Михайлович Забіла
Народився 1580
Борзна, Україна
Помер 10 квітня 1689(1689-04-10)
Діти Іван Петрович Забіла Молодший[1]

Петро́ Миха́йлович Забі́ла (1580(1580), Борзна — 1689) — український державний діяч.

Життєпис[ред. | ред. код]

Остоя — герб роду Забіл (Наталя Забіла)

Народився в місті Борзні (тепер Чернігівська область). Був адміністратором королівського майна в Борзні. В 1648 році підтримав Богдана Хмельницького. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648—1657 років. В 1649 і 16541655 роках — полковник Борзнянський.

У червні 1654 року очолював козацьку делегацію від наказного гетьмана Івана Золотаренка до московського царя. Прихильник політики гетьмана Івана Виговського. В 1656 р. Петро Забіла отримує царську грамоту на п'ять сіл біля Кролевця: Обтове, Реутинці, Лушники, Клишки й Погорілівку, які належали при поляках Вішлі, а потім А. П. Цурковському, ніжинським війтам, останній володів і Борзною. Крім цих сіл, Петру Забілі, як говорять сімейні перекази, були віддані також «будинок королівський в замку, в Борзні й інші за містом, в замку», напевно в маєтку, який звався «Зелений двір». Пізніше, в 1835 р., цей маєток був подарований Оленою Миколаївною Белозерською (Забіла) Борзенському земству для використання її як лікарні.

В 16631669 роках — генеральний суддя в адміністрації гетьмана Івана Брюховецького, з яким в 1665 році їздив до Москви. В 16691685 роках — генеральний обозний. В 1672 році Забіла, прагнучи захопити гетьманську булаву, очолив старшинську змову проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. Позбавлення влади і висилка останнього не проклали, проте, Забілі дороги до гетьманства; через декілька років він, за дряхлістю, залишив посаду генерального обозного і переселився з Борзни в Обтов, село Коропської сотні, де скуповував млини і тим збільшував свій обтовський маєток, володів значними маєтками в Ніжинському і Чернігівському полках.

Петро пережив другу дружину і, згідно з листом Василя Борковського своєму зятю Івану Забілі, помер 1689 року. За іншими даними, які збереглись в збірнику Забілинських паперів, Петро Забіла помер 10 квітня 1691 року, «маючи 109 років». Він похований в Рихловському монастирі поблизу села Обтове. Власниками Обтова стали його молодший син від другої дружини Іван (помер бл. 1703 р.) та син останнього, також Іван.

Шлюби, діти[ред. | ред. код]

Петро Забіла був одружений двічі: від першої дружини Параски Станіславівни (1610—1650 рр.) мав дітей: Іван-старший, Тарас, Степан, Василь, ……Петрівна, ……Петрівна.

Будучи генеральним суддею, у 85 років він одружився вдруге, «взяв за себе Герцичку» (Гафія Семенівна Герцик (1624—1686 рр.) — вдова вихрещеного єврея, була настільки бідною, що її син Павло Герцик, по розповіді Василя Кочубея, сучасника і родича Забіли «…торгував на Полтавському базарі голками»). Друга жінка народила Забілі ще двоє дітей: Івана-молодшого, Феодору. Їх він встиг «прилаштувати» ще до своєї смерті, одруживши сина з дочкою генерального обозного Василя Дунин-Борковського, видавши заміж дочку за сина Ніжинського полковника Василя Яковича Жураковського, Ямпільського сотника, в наступному генерального осавула в 1710—1724 рр.

Заповіт[ред. | ред. код]

Більшу частину своїх володінь Петро Михайлович заповів 2-й дружині й дітям, народженим від неї. Дітям від першої дружини були назначені:

  • села Погорілівку з Клишками він залишив по заповіту 1681 р. своєму сину, Івану-старшому, який залишив одну дочку, дружину Костянтина Голуба, генерального бунчукового товариша;
  • село Лушники] (Лучники) відійшло Степану;
  • село Реутинці (Ревутинці) — Василю;
  • водяний млин і гроші — Тарасу.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іван Петрович Забіла Молодший

Джерела та література[ред. | ред. код]