Петро Монтигердович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Монтигердович
лит. Petras Mangirdaitis
Староста Подільський
1422 — 1426
Монарх Вітовт Великий
Попередник Юрій Гедигольд
Наступник Ян Довгірд
Маршалок надвірний литовський
1422 — 1431
Монарх Вітовт Великий
Намісник новогрудський
1431 — 1455
Наступник Мартин Гаштольд
Маршалок великий литовський
1434 — 1459
Монарх Казимир Ягелончик
Попередник Радзивілл Остікович
Наступник Радзивілл Остікович
Народився бл. 1390
Помер 1459
Країна Велике князівство Литовське
Династія Монтигердовичі
Батько Монтигерд
У шлюбі з Анна Федорівна[d]
Діти Іван

Петро (Петраш[1]) Монтигердович (Монтигірдович[2]) (пом. після грудня 1456[3]) — литовський боярин, військовий і державний діяч ВКЛ. Намісник (або воєвода) новогрудський (ймовірно: 1) 1424 року, перед 1430; 2) був до смерти), маршалок земський литовський (від 1433 року до кінця життя).

Життєпис[ред. | ред. код]

Син литовського боярина, полоцького намісника Монтигерда (бл. 1396—1409?).

У 1413 році отримав від Яна Менжика з Домброви герб Вадвич; тоді не посідав жодного вагомого уряду. В 1418 році згаданий як подільський староста великого князя Вітовта. У 1422 році згаданий у документах уже як маршалок надвірний литовський Вітовта. У 1424 році проводив за дорученням Вітовта розмежування володінь Лавришівського монастиря.

На початку правління у ВКЛ Свидригайла був його прихильником. Брав участь в укладенні перемир'я між Свидригайлом та ханом Ул-Махметом, за яким останній підтримав дії литовців проти Польської Корони. Брав участь в укладенні домовленостей у Скірстимоні з Тевтонським орденом; свідок у договорі від червня 1431 року між тевтонцями та литовцями. У вересні 1431 року підписав акт мир з Короною після закінчення Луцької війни. У травні 1432 року підписав акт відновлення перемир'я з Орденом.

Невдовзі через невдалу внутрішню та зовнішню політику Свидригайла перейшов до табору його суперника — великого князя Сигізмунда Кейстутовича. Підписав акти: гродненські (15 жовтня 1432 року, 27 лютого 1434 року), троцький (30 січня 1433), у яких Сигізмунд Кейстутович підтверджував вірність королю Ягайлу та Польщі. Влітку 1433 року командував військом Сигізмунда у війні зі Свидригайлом; був розбитий київським воєводою, князем Михайлом Івановичем Гольшанським. В 1435 став копильським старостою.

Належав до табору литовських бояр, який паралізував ворожу Польщі політику великого князя Сигізмунда, але не покидав намірів автономії ВКЛ; його голос мав значну вагу. Під час суперечок між ВКЛ та Польщею щодо Волині та Поділля був серед тих, хто відіслав до Корони прийняті в 1413 році на Городельській унії шляхетські герби. Брав участь у налагодженні стосунків з Орденом у 1453 році.

Маєтності, фундації[ред. | ред. код]

Отримав від великого князя Казимира Ягеллончика маєток Ів'є в Ошмянському повіті; від Сигізмунда — Марцинковичі та Трубецьк.

Був фундатором першого мурованого парафіяльного костелу св. Петра в Олиці.[4][5]

Сім'я[ред. | ред. код]

Був одружений двічі. З першою дружиною (походження невідоме) мав сина Івана (Яна). Друга дружина — донька князя Федора Корибутовича, Анна. З нею: дітей не мали, отримали від її матері Анастасії містечко Лоськ (Ошмянський повіт, 1444—1447 роки; тепер село Воложинського району Мінської області) з обов'язком дожиттєвого утримання, опіки, надання посагу двом її донькам.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гісторыя Беларусі IX—XVIII стагоддзяў. Першакрыніцы. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
  2. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти [Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.]. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 649, 651. — ISBN 966-8545-52-4.
  3. Krupska A. Montygierdowicz Piotr (Petrassius, Pietrasz, Petrasy), (zm. po r. 1456)… — S. 675.
  4. Боярчук П. Заступила славу Чемерина і зрівнялася з Луцьком // Про що мовчить стара Олика.
  5. Grzegorz Rąkowski. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. Wołyń. — S. 260. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]