Петро Павло Сапіга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Павло Сапіга
Piotr Paweł Sapieha
Anonymous Conclusion of Piotr Sapieha.jpg
Народився 25 січня 1701(17010125)
Дрезден
Помер 24 січня 1771
Жиліна
Підданство Річ Посполита
Національність литвин
Діяльність камергер
Титул граф
Посада воєвода Смоленський
Термін 1744—1771 роки
Попередник Станіслав Потоцький
Наступник Юзеф Сильвестр Сосновський
Конфесія православ'я
католицтво
Рід Сапіги
Батько Ян Казимир Сапіга
Мати Людовика Марія Опалінська
Брати, сестри  • Katarzyna Agnieszka Ludwika Sapieha[d]
У шлюбі з Софія Скавронська
Яна Сулковська
Діти 1 син
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Олександра Невського орден Білого Орла
Герб

Петро Павло Сапіга (25 січня 1701 — 24 січня 1771) — державний діяч, урядник Речі Посполитої.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив з литовсько-білоруського магнатського роду Сапіг гербу Лис. Син Яна Казимира Сапіги, великого гетьмана литовського, та Людовики Марії Опалінської. Народився у 1701 році в Дрездені. Здобув освіту в Саксонії. Завдяки знайомству батька з впливовим російським сановником Олександром Меншиковим 1721 року відправлений до двору імператора Петра I. деякий час розглядався як претендент на трон герцогства Курляндії і Семігалії.

10 березня 1726 року отримано звання камергера і нагороджено орденом Св. Олександра Невського. 12 березня того ж року відбулося його заручення з княжною Марією Меншиковою в присутності всього двору. При цьому імператриця Катерина I особисто переміняли зарученим кільця. Церемонію вів архієпископ Феофан Прокопович. Батько його був нагороджений чином генерал-фельдмаршала. В останній момент весілля з було відкладена. Наречений, який відрізнявся, по відкликанню сучасників, красою, звернув на себе увагу імператриці, яка зробила його своїм фаворитом. Вона наблизила молодого Сапігу до себе, подарувала йому мебльований будинок, а «про людське око» вирішила одружити його на одній зі своїх небог — графині Софії Скавронській. Згодом призначає його капітаном гвардії.

Втім цей шлюб відбувся вже після смерті Катерини I 19 листопада 1727 року. Як придане за дружиною він отримав величезні маєтки, які швидко розпродав, тому що не вважав свого становища в Російській імперії досить міцним. За маєтності виручив 2 млн срібних карбованців. Після цього виїхав до Речі Посполитої. Тут в 1729 році отримав староство всховське, а 1730 року — Здитовське. 1730 року після смерті батька успадкував значні статки, ставши наймогутнішим магнатом Литви. Невдовзі перейшов в католицтво.

Політична діяльність[ред. | ред. код]

1732 року стає стольником великим литовським. У 1733 році виступив на стороні партії, яка підтримувала обрання королем Станіслава Лещинського, тоді як ставлеником Росії був Август Веттін, курфюрст Саксонії. У 1734 році стає делегатом Познанського воєводства до Дзіковської конфедерації. Невдовзі стає одним з її очільників. Під час війни за польську спадщину намагався залучити до антиросійської коаліції Швецію обіцянкою поступитися їм польською Лівонією, але без успіху. 1736 році вимушений був залишити країну. У 1739 році помирає його дружина.

У 1740 році зумів повернутися до Речі Посполитої. 1741 року вступив у таємні перемовини зі Швецією, намагаючись підірвати вплив короля Августа III і саксонської партії (в цей час точилася російсько-шведська війна). Планувалося, що Сапіга отримає 10 тис. шведських солдатів, з якими виступить проти короля, але змову було викрито.

У 1744 році отримав Смоленське воєводство (було суто номінальним, оскільки його територія перебувала у складі Російської імперії). Разом з тим стає сенатором Речі Посполитої. Крі того, отримав орденом Білого орла. Невдовзі на деякий час відійшов від політики.

У 1748 році вів таємні перемовини з Османською імперією. 1750 року оженився на представниці князівського роду Сулковських. У 1751—1754 роках отримав гроші від двору французького короля Людовика XV з метою організувати підтримку антрипрусської коаліції (в цей час готувалася Семирічна війна). Намагався домогтися для сина посади мстиславського воєводи, але марно. У 1753—1754 роках обіймав посаду маршалка Коронного Трибуналу. У 1754 році опинився під захистом російської влади (зберігав до 1758 року). Водночас перейшов на бік роду Чорторийських, які обіцяли Петру Павлу Сапіги частину володінь при поділі Острозької ординації. 1757 році отримує російський орден Андрія Первозванного.

З 1763 року після смерті короля Августа III (в часи безкоролів'я) виступав проти реформ, запропонованих так званою Фамілією (родом Чорторийських). У 1764 році підтримав обрання королем Речі Посполитої Станіслава Понятовського. Того ж року стає полковником посполитого рушення Смоленського воєводства. 1766 року переселяється до Великої Польщі.

У 1768 році приєднався до Барської конфедерації, передавши їй свою надвірну хоругву. Однією з причин виступу проти короля стало те, що дружина Сапіги стала коханкою Станіслава II Августа. 1770 року підтримував дії конфедерації у Великій Польщі. був серед ініціаторів позбавлення трону Станіслава II Августа. У выдповыдь выйська Фрідріха II, король Пруссії, увійшли до Великої Польщі, невдовзі зайнявши володіння Сапіги. Останній був змушений шукати порятунку в Дрездені, звідси перебрався до австрійських володінь. Помер у 1771 році в Жиліні на території Австрійської держави (тепер Словаччина).

Родина[ред. | ред. код]

1. Дружина — Софія, донька графа Карла Скавронського

Діти:

  • Ян Юзеф (1734—1761)

2. Дружина — Яна, донька князя Олександра Юзефа Сулковського

Джерела[ред. | ред. код]

  • Antoni Gąsiorowski, Jerzy Topolski [red.]: Wielkopolski Słownik Biograficzny. Warszawa-Poznań: Państwowe Wydawnictwo Naukowe, 1981, s. 645—646. ISBN 83-01-02722-3.
  • Грыцкевіч А. Сапегі // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн.: БелЭн, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С. 549—550. — 788 с. — ISBN 985-11-0378-0.
  • Кавалеры императорского ордена Святого Александра Невского, 1725—1917. Биобиблиографический словарь в трех томах. Т.1. — М., 2009. — С.84-85.