Полейовський Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро Полейовський
Народження 1734(1734)
Смерть 26 квітня 1776(1776-04-26)
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль рококо
Найважливіші споруди Латинська катедра, Львів

Петро́ Полейо́вський (пол. Piotr Polejowski, 1734 — 26 квітня 1776) — львівський архітектор та скульптор доби рококо. Настарший з братів Матвія та Івана Полейовських. Ймовірно, його портрет роботи Станіслава Строїнського був у презбітерії Латинської катедри Львова[1].

Біографія[ред.ред. код]

Народився 1734 року. Був сином Яна і Катерини. Походив з львівської міщанської родини, члени якої часто згадані в метричних книгах костелу Марії Сніжної на Краківському передмісті.[2]

Де проходив навчання — невідомо. Дмитро Крвавич припускав, що Полейовський міг бути українцем за походженням.[3] За припущеннями Володимира Вуйцика, міг бути учнем Бернарда Меретина.[4] На думку Збіґнєва Горнунґа, був учнем Меретина.[2] На думку Пйотра Красного і Якуба Сіта, найправдоподібніше, був учнем Пінзеля, здатним найшвидше сприймати матеріал та вчитись,[5] а після смерті майстра став головним «спадкоємцем» мистецтва вчителя та, ймовірно, найкращим поряд з Антонієм Осінським львівським різьбярем.[6] Також міг вивчати архітектуру у Львівській єзуїтській колегії.[джерело?] Можливо, наприкінці 1750-х років отримав певну самостійність у рамках майстерні Пінзеля в Бучачі.[7]

23 жовтня 1765[8] року за сприяння Вацлава Сераковського[9] отримав титул королівського архітектора, що звільняло його від цехової залежності. Проживав у Львові на вулиці Вірменській. Спочатку в будинку № 14 разом зі скульптором Антоном Осинським — шваґром, чоловіком сестри Розалії[2] — потім у власноруч збудованому під № 13. 1769 року взяв у монастиря кармеліток босих земельну ділянку у спадкову оренду на 150 років (на розі нинішніх вулиць Винниченка і Лисенка).[10]

Був одружений з Маріанною з Пелчинських (померла 1781). Мав двох братів скульпторів (Яна і Матвія), двох сестер. Сестра Розалія була дружиною скульптора Антона Осинського, а Магдалина — художника Матвія Міллера. Мав доньку Вероніку Теклю, народжену 1764, сина Руперта Вінцента Войцеха (трьох імен), народився 27 березня 1776, хрещені батьки — Матвій Міллер і Розалія Осинська (вдова Антона Осинського).

Помер, за даними Анджея Бетлея, 26 квітня 1776 року.[11][a] За іншими — між 27 березня і 21 травня 1776 року. Похований у Латинському кафедральному соборі Львова.

Праці[ред.ред. код]

Проекти[ред.ред. код]

Його діяльність тісно пов'язана з особою протектора — львівського римо-католицького архиєпископа (з 1759 року) Вацлава Героніма Сєраковського.[2] На відміну від Меретина, спрощував тонкі деталі камінних різьб у своїх проектах, застосовував схематичні, пласкі адаптації форм.[12]

  • Костел францисканського монастиря в Перемишлі за власним проектом, виконаним 1753 року. Розробив також проект головного вівтаря (реалізований його братом Матвієм}[джерело?]), можливо також був автором проектів решти внутрішнього оздоблення.
  • Керівництво перебудовою Латинського кафедрального собору у Львові у 17651771 роках. Готичний купол вежі замінено на бароковий, до презбітеря зроблено дві двоповерхові прибудови: одна використовувалась як захристія і бібліотека, друга — як особисті покої архієпископа. До західного фасаду прибудовано вівтар. Полейовський також повністю керував новим мистецьким оздобленням — виконав проекти вівтарів, лав для райців і лавників міста.
  • Проект 1776 року на перебудову Низького замку на ряд приміщень для австрійських губерніяльних установ. У комплексі була передбачена вежа з годинником, увінчана алегоричними статуями Галичини і Володимирії. Посеред утвореної будівлями площі мала стояти колона зі статуєю Йосифа II. Не реалізовано.[13]
  • Проект парафіяльного костелу, Малехів, закінчений 1771 року.[8]

Житлові будинки[ред.ред. код]

Перебудова[ред.ред. код]

  • Костел Благовіщення, Більшівці; працював архітектором-декоратором, видозмінивши характер інтер'єрів костелу шляхом впровадження однорідних вітарів та нових деталей.[16]

Дрібні роботи[ред.ред. код]

Роботи що приписуються[ред.ред. код]

Анджей Бетлей вважає, що не варто приписувати П. Полейовському роботи при костелах у Берездівцях, Кукільниках, Ходорові, Тарногруді, при фасаді костелу бернардинців у Дуклі, при дзвіницях катедри в Перемишлі і парафіяльного костелу у Володимирі на Волині. Також — що заслуговує уваги атрибуція Пйотра Красного щодо робіт при костелі домініканців у Більшівцях (нині смт Галицького району Івано-Франківської області).[19]

Різьби[ред.ред. код]

Його різьби — високого класу, схожі на твори Пінзеля, іноді наближаються до його рівня.[20] Також відрізняються досконалим знанням анатомії, перебільшеною експресією, виразними «хижуватими» рисами на обличчях.[19] Драперії шат в різьбах у костелі францисканців у Перемишлі, зокрема, нагадують мокру тканину, справляють враження, що вони виконані радше шпателем стукатора, ніж різьбярем.[21] На думку Єжи Ковальчика, весь його різьбярський доробок помилково приписували братові Матвієві.[22]

  • Статуя Мойсея в головному вівтарі, статуї проповідальниці парафіяльному костелу в Наварії[23]
  • Статуї головного вівтаря костелу францисканців у Перемишлі.

Зауваги[ред.ред. код]

  1. свого часу Горнунг датував смерть перед 8 липня 1780 року → Hornung Z. Polejowski Piotr (zm. przed r. 1780)… — S. 292.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 232.
  2. а б в г Hornung Z. Polejowski Piotr (zm. przed r. 1780)… — S. 291.
  3. Пишучи про його рідного брата Матвія, Крвавич називає його українцем за походженням, який «мабуть вважав себе визнавцем латинського обряду». Див. Крвавич Д. П. Українська скульптура періоду рококо // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. 236 (CCXXXVI). — С. 149.
  4. Гуменний В. Творець та майстер львівського рококо: Петро Полейовський.
  5. в оригіналі — najpojętniejszym uczniem; pojętność — це здатність легкого розуміння, до швидкого навчання; дотепність → pojętność
  6. Krasny P., Sito J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu… — S. 187.
  7. Krasny P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780) // Rocznik Historii Sztuki. — Warszawa, 2005. — № 30. — S. 170. (пол.)
  8. а б в г д Hornung Z. Polejowski Piotr (zm. przed r. 1780)… — S. 292.
  9. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 179. (пол.)
  10. Вуйцик В. С. До історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація»  — Вип. 14, 2004. — С. 166. — ISBN 966-95066-4-13.
  11. Betlej A. Polejowski Piotr… — S. 376.
  12. Krasny P. O problemach atrybucji architektury nowożytnej: Kościoły w Kołomyi, Busku, Brzozdowcach i Łopatynie a twórczość Bernarda Meretyna // Folia Historiae Artium. — 1994. — № 30. — S. 124. (пол.)
  13. Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Т. 241 (CCXLI), 2001. — С. 124.
  14. а б Krasny P. Lwowskie środowisko artystyczne wobec idei symbiozy sztuk w wystroju i wyposażeniu wnętrz sakralnych (1730—1780)… — S. 172.
  15. Вуйцик В. З історії львівських кам'яниць. Площа Ринок, 20 // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2004. — № 14. — С. 127.
  16. Береговська Р. Барочний кармелітський Благовіщенський костел у Більшівцях // Пам'ятки України. — 2013. — № 6 (червень). — С. 43.
  17. Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць. Вулиця Театральна, 10. / Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 14, Львів, 2004. — С. 147. — ISBN 966-95066-4-13.
  18. Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — T. 1. — 126 s., 364 il. — S. 25. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I.). — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)
  19. а б Betlej A. Polejowski Piotr — S. 377.
  20. Krasny P., Sito J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu… — S. 179.
  21. Там само. — S. 180.
  22. Krasny P., Sito J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu… — S. 182.
  23. Krasny P., Sito J. «Pan Piotr Polejowski snycyrz lwowski» i jego dzieła w kościele Franciszkanów w Przemyślu… — S. 184.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]