Петрушевич Омелян Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Омелян Михайлович Петрушевич
Народився 1830(1830)
Помер 8 вересня 1901(1901-09-08)
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Діяльність археолог[d]
Сфера роботи археологія
священик

Отець Петрушевич Омелян (Емільян) Михайлович (*1830 — † 8 вересня 1901) — греко-католицький священик, український громадський діяч на Галичині, археолог-аматор, колекціонер. Батько Президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Небіж (племінник) Антона Петрушевича.

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина батька, теж священика, о. Михайла, має шляхетське білоруське походження. Предок о. Омеляна — о. Микола Петрушевич поселився в Галичині в 1-й половині XVIII ст. і був парохом села Цитулі Яворівського повіту (про це й нині свідчить кириличний напис над дверима старої дерев'яної церкви).

У 1860 р. — о. Омелян Петрушевич був призначений парохом церкви св. Миколая в Буську, оселився зі сім'єю у парохіяльному будинку на Довгій Стороні.

1863 — став деканом Буського деканату УГКЦ. З того часу був обраний віце-маршалом повітової ради в Кам'янці Струмиловій[1] і очолив місцеву Шкільну Раду, яка охоплювала 6 громад і 7 шкіл.

З ініціативи отця Петрушевича на Довгій Стороні була організована українська двокласова школа.

До його уподобань належали історія, археологія, література, нумізматика. Рідкісними виданнями з його домашньої бібліотеки користувався віце-президент австрійського парламенту Юліан Романчук, інші тодішні діячі. Отець Омелян провадив археологічні дослідження на Волянах, де колись була фабрика заліза, а також на Ліпибоках, на місці папірні.

Деякі джерела стверджують, що о. Омелян помер 1906 року. Проте у шематизмах церкви в Ракобовтах отцем-парохом Іваном Дорошем, сватом о. Омеляна, зроблено запис про те, що 8 вересня 1901 помер о. Емільян Петрушевич. Саме ця дата має документальне підтвердження.

Після смерті о. О.Петрушевича родина передала частину його колекції (археологічні знахідки, нумізматика, ікони) до НТШ і до Українського Національного музею у Львові.

Похований на старому кладовищі у Буську поруч із дружиною.

Родина[ред. | ред. код]

Разом із дружиною Сабиною (дівоче прізвище — Коцюба) виховав 6 дітей, в тому числі 3 синів (Степан, Євген і Роман). Дружина померла 7 квітня 1877 р. у 41-річному віці від післяпологових ускладнень. 14 липня 1877 р. у тримісячному віці померла і донька Леонтія.

Старший син Степан (*1855 р.) був одружений з найстаршою донькою ракобовтівського пароха о. Івана Дороша; вони мали двох дітей — сина Леона та доньку Ігнатію. Ім'я о. Степана, пароха села Польового, згадане під час візиту до с. Купче Галицького Митрополита і Львівського Архієрея Сильвестра (Сембратовича) 18 травня 1890. Помер 1920 року в Бірзулі від тифу, будучи духівником УГА.

Наймолодший син — Роман (*1872 р.) пройшов військовий вишкіл і закінчив правничі студії. Був повітовим комісаром ЗУНР в Кам'янці-Струмиловій, ініціював створення різноманітних українських товариств, долучився до побудови у місті Народного Дому. Навесні 1940 р. заарештований енкаведистами; подальша доля невідома. Дружину та двох синів Юрія та Степана вивезено до Казахстану (Юрій вижив і 1941 року емігрував на Захід)[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів: Тріада плюс, 2010. 228 c.; іл. — с. 172
  2. Сайт Geni

Посилання[ред. | ред. код]