Петрушов Олександр Валентинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петрушов Олександр Валентинович
 Солдат
Загальна інформація
Народження 10 жовтня 1967(1967-10-10)
Дніпропетровськ
Смерть 12 серпня 2014(2014-08-12) (46 років)
Мандрикине
Поховання Дніпро
Громадянство Україна Україна
Alma Mater НТУ ДП
Псевдо «Шураві»
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «Захиснику Вітчизни»

Пам'ятна медаль «20 років виведення військ з Афганістану»

Пам'ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану»
Пам'ятна медаль «25 років виведення військ з Афганістану»

Олекса́ндр Валенти́нович Петрушов (нар. 10 жовтня 1967(19671010) — пом. 12 серпня 2014) — солдат Збройних сил України, боєць Добровольчого корпусу «Правого Сектору», учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1967 року в місті Дніпропетровськ. Військову службу почав 1988 року в Афганістані (Кандагар), далі служив на острові Ітуруп.

Повернувшись до м. Дніпра, в 1993 році завершив навчання в Національному гірничому університеті, здобувши спеціальність на електротехнічному факультеті. Протягом десяти років працював електриком на Нижньодніпровському заводі, в подальшому став приватним підприємцем.

З квітня 2014-го — доброволець, брав участь у багатьох боях. У травні — серпні був командиром розвідувально-штурмової групи, брав участь у штурмі та визволенні Карлівки, Авдіївки, околиць м. Донецька. В кінці літа — був поданий до нагороди.

Вдень 12 серпня 2014 року автобус групи бійців ДУК потрапив у засідку на блокпосту поблизу Донецька на об'їзній трасі поблизу селища залізничної станції Мандрикине. Врятуватися вдалося тільки трьом бійцям, які потрапили в полон. Серед них був командир групи Марлен Місіратов «Татарин» та два брати Мартинових, Олег та Андрій.

Похований на кладовищі у дніпровському районі Діївка.

Лишились дружина Ольга Олександрівна та син Олег.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • медаль «За бойові заслуги»;
  • медаль «Воїну-інтернаціоналісту від вдячного афганського народу»;
  • медаль «70 років Збройних Сил СРСР»;
  • медаль «Захиснику Вітчизни»;
  • нагрудний знак «Воїну–інтернаціоналісту»;
  • «20 років виводу військ з Афганістану»;
  • «25 років виводу військ з Афганістану»;
  • В 2021 році був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1];
  • його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 4, місце 36
  • вшановується 12 серпня на ранковому церемоніалі загиблих українських героїв, які загинули в різні роки внаслідок російської агресії.[2]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]