Печеніжин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Печеніжин
POL Peczeniżyn COA.svg
Герб
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийський район
Громада Печеніжинська селищна громада
Код КОАТУУ: 2623255700
Облікова картка Печеніжин 
Основні дані
Засноване середина 15 ст.
Площа 40.25 км²
Населення 5352 (на 2015 рік)[1]
Густота 132.97 осіб/км²
Поштовий індекс 78274
Телефонний код +380
Географічні координати 48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 24.88917° сх. д. / 48.51000; 24.88917Координати: 48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 24.88917° сх. д. / 48.51000; 24.88917
Висота над рівнем моря 319 м
Водойма Печеніга, Лючка
Відстань
Найближча залізнична станція: Коломия
До станції: 12 км
До райцентру:
 - автошляхами: 12 км
Селищна влада
Адреса 78576, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, смт Печеніжин, Незалежності, 15
Карта
Печеніжин is located in Україна
Печеніжин
Печеніжин
Печеніжин is located in Івано-Франківська область
Печеніжин
Печеніжин

Печені́жин — селище міського типу в Україні, центр Печеніжинської селищної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області. Населення — 5352 особи (станом на 2015 рік). Статус селища міського типу з 1940 року.

Розташування[ред.ред. код]

Розташоване за 12 км від залізничної станції Коломия, в мальовничій улоговині Передкарпатського прогину над річками Печенігою і Лючкою.

Історія[ред.ред. код]

На території містечка виявлено кам'яні знаряддя праці періоду неоліту, а також бронзові речі (плоску сокиру, ніж, рибальський гачок) доби бронзи.

Назва походить від кочового і войовничого племені печенігів, яке заселяло басейн і пониззя Прута, як і усю степову частину України у 9-11 століттях. Державу печенігів (військова демократія) очолював каган (з скіфсько-сарматського клану кангар-есів — кам'яних ясів (аланів) з центром на ріці Росава (Кагарлицький район, назва від клану кангарів). Печеніжин був західним осередком Печенігії.

За даними польського дослідника Евариста Анджея Куропатніцького, адміністративно Печеніжин відносився до Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.[2] У письмових джерелах згадується, що 1443 року Печеніжин належав галицькому каштеляну[3] Яну Колі і був великим поселенням, центром волості[4]. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[5].

Під час визвольної боротьби проти польсько-шляхетського панування повстанцями було здобуто Печеніжинський замок.

З 1772 року Печеніжин, як уся Галичина, частина Волині, належав до володінь Габсбурґів (згодом, з 1804-го — Австрійська імперія, з 1867-го — Австро-Угорщина).

1883 — заходами співвласника нафтопромислів у Слободі Рунґурській Станіслава Щепановського у Печеніжині спорудили найсучасніший і найбільший на ті часи нафтоперегінний завод.

1886 — заходами того ж таки С. Щепановського Печеніжин сполучено з Коломиєю паровим вантажним «трамваєм», також було збудовано нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин. Цей промислово-логістичний комплекс діяв до 1944, коли видобуток нафти припинили через вичерпання родовища. Паротяг Коломийської локальної залізниці kkStB 98 LCJE 032 був названий на честь селища.

В другій половині в містечку знаходився повітовий окружний суд для 27923 мешканців.[2]

1913 — містечко мало 7000 мешканців, з яких 4100 русинів (українців), 600 поляків і 2300 євреїв.

З 1939 містечко у складі УРСР.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

Дідичі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
  2. а б Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — T. VII : Netrebka — Perepiat.… S. 933
  3. Kołowie (пол.)
  4. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.118, №1233
  5. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 173 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
  6. Х. Весна, Я. Мазурак. Маковський Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 431. — ISBN 966-528-199-2.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.