Печеніжин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Печеніжин
Церква св.Михайла,с.Печеніжин.jpg
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Коломийський район
Громада Печеніжинська селищна громада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка Печеніжин 
Основні дані
Засноване середина 15 ст.
Площа 40.25 км²
Населення 5313 (01.01.2017)[1]
Густота 132.97 осіб/км²
Поштовий індекс 78274
Телефонний код +380
Географічні координати 48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 24.88917° сх. д. / 48.51000; 24.88917Координати: 48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 24.88917° сх. д. / 48.51000; 24.88917
Висота над рівнем моря 319 м
Водойма Печеніга, Лючка
Відстань
Найближча залізнична станція: Коломия
До станції: 12 км
До райцентру:
 - автошляхами: 12 км
Селищна влада
Адреса 78576, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, смт Печеніжин, Незалежності, 15
Карта
Печеніжин. Карта розташування: Україна
Печеніжин
Печеніжин
Печеніжин. Карта розташування: Івано-Франківська область
Печеніжин
Печеніжин

Commons-logo.svg Печеніжин у Вікісховищі

Печені́жин — селище міського типу в Україні, центр Печеніжинської селищної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області. Населення — 5352 особи (станом на 2015 рік). Статус селища міського типу з 1940 року.

Розташування[ред. | ред. код]

Розташоване за 12 км від залізничної станції Коломия, у мальовничій улоговині Передкарпатського прогину над річками Печенігою і Лючкою.

Історія[ред. | ред. код]

На території містечка виявлено кам'яні знаряддя праці періоду неоліту, а також бронзові речі (плоску сокиру, ніж, рибальський гачок) доби бронзи.

Припускають що назва, нібито, походить від кочового союзу племен печенігів, яке заселяло пониззя Прута та степову частину України у 9-11 століттях.[2].

За даними польського дослідника Евариста Анджея Куропатніцького, адміністративно Печеніжин відносився до Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.[3] У галицьких судових книгах Печеніжин згадується 1 липня 1443 року серед спадщини галицькому каштеляну[4] Яна Коли і був великим поселенням, центром волості[5]. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[6].

Під час визвольної боротьби проти польсько-шляхетського панування повстанцями було здобуто Печеніжинський замок.

З 1772 року Печеніжин, як уся Галичина, частина Волині, належав до володінь Габсбурґів (згодом, з 1804-го — Австрійська імперія, з 1867-го — Австро-Угорщина).

1883 — заходами співвласника нафтопромислів у Слободі Рунґурській Станіслава Щепановського у Печеніжині спорудили найсучасніший і найбільший на ті часи нафтоперегінний завод.

1886 — заходами того ж таки С. Щепановського Печеніжин сполучено з Коломиєю паровим вантажним «трамваєм», також було збудовано нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин. Цей промислово-логістичний комплекс діяв до 1944, коли видобуток нафти припинили через вичерпання родовища. Паротяг Коломийської локальної залізниці kkStB 98 LCJE 032 був названий на честь селища.

В другій половині XIX ст. в містечку знаходився повітовий окружний суд для 27923 мешканців.[3]

У 1898 році утворений Печеніжинський повіт з центром у Печеніжині, який охоплював також 20 сіл і містечко Яблунів[7].

1913 — містечко мало 7000 мешканців, з яких 4100 русинів (українців), 600 поляків і 2300 євреїв.

1 квітня 1929 року польська адміністрація ліквідувала Печеніжинський повіт (територію приєднана до Коломийського повіту)[8].

З 1939 містечко у складі УРСР, з 17 січня 1940 року — райцентр.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Працювали[ред. | ред. код]

Дідичі[ред. | ред. код]

Сьогодення[ред. | ред. код]

Школа-інтернат[11]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. стор. 2042—2043, том 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
  3. а б Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 932. (пол.)… S. 933
  4. Kołowie Архівовано 5 листопад 2013 у Wayback Machine. (пол.)
  5. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.118, № 1233
  6. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 173 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  7. Повна збірка законів Галичини і Володимирії з Освенцімським, Заторським і Краківським князівствами, 1898, ч. VII, № 42
  8. Розпорядження Ради Міністрів 16 березня 1929
  9. Х. Весна, Я. Мазурак. Маковський Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 431. — ISBN 966-528-199-2.
  10. Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 633. — ISBN 5-88500-042-5.
  11. Печеніжинська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]