Печери Бельгії
Початок дослідженню печер у Бельгії поклав в 1771 р. абат де Феле, що описав печеру Ан-сюр-Лес. У 1910 р. Е. Мартель і Ван ден Брук опублікували роботу про підземні річки Бельгії — об'ємом 1842 сторінки. У кінці XX ст. спелеологи країни через відсутність нових об'єктів для вивчення спеціалізуються в організації рятувальної спелеослужби, першим керівником якої став син емігранта з Росії Олексій Мартинов. Знайомство з ним на IV Міжнародному спелеологічному конгресі (1965) немало сприяло вступу спелеологів СРСР у це міжнародне співтовариство. Бельгійські спелеологи часто виїжджають в інші райони світу – Алжир, Індонезію, Мексику.
У Бельгії відомі 16 печер довші за 1 км (найбільша – Ан-сюр-Лес, 5720 м) і дві шахти глибиною понад 100 м (Бернар, -140 м, Верон, -110 м).
Література[ред. | ред. код]
- Бублейников Ф. Д. Пещеры. — М.: Гос. изд-во культпросвет. лит-ры, 1953. – 111 с.
- Гвоздецкий Н. А. Карст. — М.: Мысль, 1981. — 214 с.
- Максимович Г. А. Основы карстоведения. — Пермь, 1963. — 440 с.
- Chabert Cl. Les grands cavites mondiales en roches noncalcaires. — Paris, 1989. — 84 p.
- Courbon P., Chabert Cl. Atlas des grandes cavites mondiales. — Paris: La Garde, 1986. — 225 p.
- Trimmel H. Hohlenkunde. — Braunschweig: Vieweg, 1968. — 300 s.