Пилипенко-Крижанівська Надія
| Надія Пилипенко-Крижанівська | |
|---|---|
| Надія Пилипенко | |
| Псевдо | Н. О. Крижанівська |
| Країна |
 Україна |
| Діяльність | акторка |
| Відома завдяки | акторка Нового львівського театру |
| Родичі | сестра Катря Пилипенко |
| У шлюбі з | Богдан Крижанівський, композитор |
| Діти | син Ігор |
Наді́я Пилипе́нко (у шлюбі Крижанівська, сценічний псевдонім — Дісілермова[1]) — українська театральна акторка і співачка, відома за виступами в Новому львівському театрі, Театрі-студії ім. І. Франка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Сестра акторки Катрі Пилипенко-Гринішак.
Виступала в Стрілецькому театрі при Леґіоні УСС.
1919 — акторка Нового львівського театру.
1919 разом з УГА Новий львівський театр перейшов Збруч, виступав у Кам'янці-Подільському, Проскурові, Вінниці. Після розпаду Галицької армії у травні 1920 частина членів акторської трупи повернулась до Львова, де почали виступати за Український незалежний театр. Гнат Юра заснував у Вінниці новий Драматичний театр імені І. Франка, де спочатку працювала і Надія Пилипенко. А в червні 1920 Надія з Богданом Крижанівським, сестрою Катрею, її чоловіком Лесем Гринішаком, Олімпією Добровольською та іншими відомими акторами і театральними діячами переїхали до Черкас, де почала працювати в Театрі-студії імені І. Франка.
1920 року Надія Пилипенко одружилася з композитором Богданом Крижанівським, з яким була до його смерті. Зі «Споминів» Й. Гірняка дізнаємось про вірність Надії та її сестри Катрі своїм чоловікам: «Богдан Крижанівський знайшов Надю Пилипенко, яка розділила з ним тяжкі житейські митарства, а її сестра Катерина Пилипенко із подивугідною самопосвятою боролась за життя хворіючого тяжкою туберкульозою, талановитого Леся Гринішака».[2]
Є згадки Й. Гірняка про те, що в 1921 році у подружжя Крижанівських була мала дитина (син Ігор), а в Черкасах тоді було голодно. Щоб прогодувати сім'ї, трупа студії імені Франка протягом кількох місяців за участі Крижанівських працювала в більш «ситому» Херсоні, але зустріли їх там не зовсім привітно. То ж довелось повернутись до Черкас. По дорозі з Херсону їх пограбували знам'янські грабіжники, викравши у мам маленьких дітей — Надії Пилипенко і її сестри Катрі — навіть клунки з пелюшками. Це було у грудні 1921 року.
Голодно було і в 1922, коли вони були змушені поїхати на гастролі в село Білозір'я, де з харчуванням на той час було краще, ніж у місті, але і там до акторів поставились не зовсім гостинно. Все ж після повернення до Черкас актори почали за організацію шкільних гуртків отримувати плату частково натурою: кожний інструктор діставав три пуди (48 кілограмів) борошна.[2][3]
1923—1925 — разом з сім'єю проживала в Чернігові. 1926—1930 — у Харкові, де чоловік працював диригентом, завідувачем музичної частини театру «Березіль», а 1930 організував 1-й Український театр музичної комедії.
1931—1932 — з чоловіком в Хабаровську, Ташкенті, Владивостоці.
1934—1945 — знову у Харкові. Важким ударом для родини Крижанівських була загибель єдиного сина Ігоря в роки війни. Він пропав безвісти під час другого захоплення Харкова німцями, а збудований перед війною будиночок був зруйнований дотла.[1]
З 1945 — у Чернівцях. У цьому ж році чоловік помер. Коли ж наближалося 40-річчя творчої праці і 60-річчя від дня народження, в нього забрали почесне звання заслуженого артиста України, зароблене в роки війни.[1]
Більш пізня інформація про долю Надії Пилипенко невідома.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Золотої нитки не згубіть / Василь Селезінка. — Буковина, 2000. — С. 77-78
- ↑ а б Спомини / Йосип Гірняк, Богдан Бойчук. — В-во Сучасність, 1982. — С. 133
- ↑ Театр-студія імені Франка / Йосип Гірняк // Сучасність, № 5, Мюнхен, 1981. — С.19-38 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 3 серпня 2016. Процитовано 3 липня 2016.
Посилання[ред. | ред. код]
- Галицькі театри на Великій Україні в 1919-1920 / Теофіл Демчук // Театральне мистецтво: місячник театру і сцени. Випуск IX. – Львів. Грудень, 1922
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |