Пилипенко Віктор Васильович (академік)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Пилипенко Віктор Васильович
Пилипенко Віктор Васильович.jpg
Народився 15 листопада 1935(1935-11-15)
Запоріжжя
Помер 25 травня 2015(2015-05-25) (79 років)
Дніпропетровськ
Діяльність політик
Посада директор Інституту технічної механіки НАН України
Вчене звання доктор технічних наук
Науковий ступінь член-кореспондент АН УРСР
Нагороди

Державна премія СРСР Державна премія України в галузі науки і техніки

Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора

Віктор Васильович Пилипенко (нар. 15 листопада 1935(19351115), місто Запоріжжя, тепер Запорізької області — пом. 25 травня 2015, місто Дніпропетровськ) — український радянський діяч, фахівець в галузі технічної механіки, директор Інституту технічної механіки НАН України. Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання. Академік Національної академії наук України (1982), доктор технічних наук (1968), професор (1971), член-кореспондент АН УРСР (у 1979–1982).

Біографія[ред.ред. код]

У 1954 — 1959 р. — студент Дніпропетровського державного університету. У 1959 році закінчив з відзнакою фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету.

У серпні 1959 — 1961 р. — інженер, у 1961 — 1962 р. — старший інженер, у 1962 — 1964 р. — начальник групи, у 1964 — 1966 р. — начальник сектору динаміки рідинних ракетних двигунів в Конструкторському бюро «Південне» міста Дніпропетровська.

У 1961 році захистив кандидатську дисертацію.

У серпні 1966 — 1970 р. — старший науковий співробітник сектору проблем технічної механіки, з травня 1970 р. — завідувач відділу динаміки гідромеханічних систем Дніпропетровського відділення Інституту механіки Академії наук УРСР.

У 1968 році захистив докторську дисертацію. котра стала основою для майбутніх досліджень. Вона була присвячена проблемним завданням динаміки РРДУ (рідинних ракетних двигунів): теоретичним та експериментальним дослідженням запуску РРД, виконаних за схемами без допалення й із допаленням генераторного газу; експериментальним дослідженням кавітаційних коливань у системах живлення РРД; вивченню механізмів самозбудження та розробленню математичних моделей кавітаційних коливань; дослідженню впливу кавітації в насосах РРД на поздовжню стійкість ракет носіїв (РН) у польоті.

Захопленість роботою приваблює до вченого молодь. Довкола нього формується колектив зі студентів і молодих наукових співробітників, який у подальшому стане основою відомої наукової школи в галузі динаміки РРДУ, створеної Пилипенком.

Член КПРС з 1970 року.

У 1970 — 1978 р. — професор кафедри моторобудування на фізико-технічному факультеті Дніпропетровського державного університету. Віктор Васильович очолює організований ним відділ динаміки двигунних установок літальних апаратів. Цей відділ був підтриманий Міністерством загального машинобудування СРСР після успішного впровадження на одному з його підприємств результатів науково-дослідних робіт, виконаних ученим. Від часу організації й донині відділ розвиває оригінальний науковий напрям у галузі динаміки двигунів літальних апаратів.

Відділ динаміки двигунних установок під керівництвом В.В. Пилипенка, зазначає у своїй книжці Ігор Шаров, взяв активну участь у розв’язанні проблеми забезпечення поздовжньої стійкості РН «Зеніт» на всіх етапах її розроблення. Низка рекомендацій і технічних пропозицій, що були розроблені у відділі, реалізовані під час створення цієї ракети. Проведені теоретичні та експериментальні дослідження кавітаційних автоколивань у насосних системах живлення РРД дозволили вченому створити теорію кавітаційних авто-коливань у таких системах. Теорію викладено в двох монографіях, які за своїм змістом і новизною отриманих результатів, на думку багатьох фахівців, не мають аналогів у світовій спеціальній літературі. Наукову та науково-організаційну діяльність Віктор Васильович успішно поєднує з викладацькою роботою. В 1971 р. його удостоєно ученим званням професора. Майже 20 років він навчав майбутніх інженерів-механіків, які успішно працюють у наукових установах та різних галузях промисловості.

У 1970 — 1972 і у грудні 1977 — грудні 1978 р. — заступник керівника, у грудні 1978 — травні 1980 р. — керівник Дніпропетровського відділення Інституту механіки Академії наук УРСР.

У травні 1980 — 2003 р. — директор Інституту технічної механіки АН України у місті Дніпропетровську. З 2003 р. — почесний директор Інституту технічної механіки НАН України.

У 1985 — 2008 р. — голова Придніпровського наукового центру Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України.

У 1993 — 2004 р. — академік-секретар Відділення механіки НАН України, у 1985 — 2008 р. — член Президії НАН України, з 2008 р. — радник Президії НАН України.

Президент Українського товариства інженерів-механіків (з 1994), член Американського товариства інженерів-механіків (з 1995), Російської академії космонавтики імені Ціолковського (з 1996 Європейської академії наук (з 2002), Міжнародної академії астронавтики (з 2004), Міжнародної академії авторів відкриттів і винаходів.

Автор понад 300 публікацій, у тому числі 3-х монографій, 91 винаходів та 140 статей.

Нагороди[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]