Перейти до вмісту

Пилконоса акула довгоноса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
?Пилконоса акула довгоноса

Охоронний статус

Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:Тварини (Animalia)
Підцарство:Справжні багатоклітинні (Eumetazoa)
Тип:Хордові (Chordata)
Підтип:Черепні (Craniata)
Надклас:Щелепні (Gnathostomata)
Клас:Хрящові риби (Chondrichthyes)
Підклас:Пластинозяброві (Elasmobranchii)
Надряд:Акули (Selachimorpha)
Ряд:Пилконосоподібні (Pristiophoriformes)
Родина:Пилконосі акули (Pristiophoridae)
Рід:П'ятизяброва пилконоса акула (Pristiophorus)
Вид:Пилконоса акула довгоноса
Біноміальна назва
Pristiophorus cirratus
(Latham, 1794)

Посилання
Вікісховище:Pristiophorus cirratus
Віківиди:Pristiophorus cirratus
ITIS:551505
МСОП:39327
NCBI:170823
Fossilworks:305751

Пилконоса акула довгоноса (Pristiophorus cirratus) — акула з роду П'ятизяброва пилконоса акула родини Пилконосі акули. Інша назва «південний пилконіс».

Загальна довжина досягає 1,37 м. Рило довге (1/3 тіла), характерною для пилконосів форми, з 19-21 бічними зубами. Воно більше, ніж у інших пилконосих акул. Вусики середньої довжини розташовані ближчі до нижньої частини морди. Тулуб кремезний. Має 2 великих спинних плавця. Анальний плавець відсутній. Тіло на верхній стороні сіро-коричневе з темними плямами і смугами. Черево білувате.

Спосіб життя

[ред. | ред. код]

Зустрічається зграями в прибережній зоні на глибинах від 40 до 300 м. Для виявлення здобич в піщаному ґрунті використовує дотикові вусики, іноді розорює ґрунт «пилкою». Живиться дрібною донною рибою та безхребетними, іноді кальмарами.

Статева зрілість настає при розмірі у 97 см. Це яйцеживородна акула. Самиця народжує від 3 до 22 завдовжки 30-35 см. Народження відбувається взимку.

Важливий об'єкт рибальського промислу. М'ясо має високі смакові якості.

Тривалість життя сягає 15 років.

Розповсюдження

[ред. | ред. код]

Мешкає біля південного узбережжя Австралії.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Leonard Compagno, Marc Dando, Sarah Fowler: Sharks of the World. Princeton Field Guides, Princeton University Press, Princeton und Oxford 2005; S. 132, ISBN 978-0-691-12072-0.