Пильчиков Микола Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Дмитрович Пильчиков
Пильчиков Микола Дмитрович.jpg
Народився 21 травня 1857(1857-05-21)[1]
Полтава
Помер 19 травня 1908(1908-05-19) (50 років)
Харків
Громадянство
(підданство)
Російська імперія
Національність Українець
Alma mater Харківський університет
Галузь наукових інтересів оптика, геомагнетизм, радіоактивність, радіотехніка
Заклад Харківський університет, Одеський університет, Харківський технологічний інститут


CMNS: Пильчиков Микола Дмитрович на Вікісховищі

Мико́ла Дми́трович Пи́льчиков  — видатний український вчений, фізик-теоретик, експериментатор, винахідник. Був дійсним членом Тулузської академії наук та Лондонського Фарадеєвського Товариства, міжнародного товариства электриків та інших вчених товариств Австрії, Бельгії, Німеччини, Франції, Росії, США[2]. Автор біля 100 наукових праць з геофізики, електрохімії, оптики, радіотехніки т.і. Вперше в світі здійснив радіокерування об`єктами та електричний запис звуку. Першим в Україні та Росії розпочав вивчення радіоактивності, фотогальваніки, Х-променів. Микола Пильчиков — автор понад 25 оригінальних приладів та установок, конструктор фонографа, диференційного ареометра, термостата, сейсмографа, рефрактометра, спектрополяриметра т.і. В кінці позаминулого століття був відомим вченим в Україні, Європі, Росії та був забутий з невідомих причин. Грав на скрипці, знав 7 мов, писав та друкував вірші українською мовою у часописі "Складка" під псевдонімом М.П., (бо до 1905 р. українська друкована мова була заборонена Російською імперією в Україні) .

Життєпис[2][3][ред.ред. код]

Народився 9 травня (с.с.) 1857 року в м. Полтаві в сім`ї дворян. Мати померла дуже рано, вихованням та навчанням Миколи займався його батько Дмитро Павлович Пильчиков. Батько був українським патріотом, громадським та культурним діячем, викладав історію та політекономію в Полтавському кадетському корпусі. Під керівництвом батька Микола вивчив 7 мов, в тому числі українську та польську літературу, а безпосередньо перед вступом до Полтавської гімназії також російську мову і був прийнятий до 4 класу. В гімназії цікавився фізикою та хімією а по закінченню, в 1876 р. вступив до фізико-хімічного відділення Харківського університету, який закінчив в 1880 р. та працював там асистентом, доцентом, професором до 1894 р. З 1894 р. до 1902 - професор Одеського (Новоросійського) університету, а з 1902 р. до 1908 р. - професор Харківського технологічного інституту. Помер загадковою смертю в лікарні 6 травня (с.с.) 1908 р. від кульового поранення серця. Дійсна причина смерті слідством не була встановлена. Офіційна версія поліції - самогубство. Смерть забрала видатного вченого, статського радника, нагородженого[4] орденами Святого Володимира 4 ступеня, Святого Станіслава 2 ступеня, Святої Анни 2 ступеня.

Науково - педагогічна діяльність[2][4][ред.ред. код]

Пильчиков уже на II курсі винайшов електричний фонограф, призначений для електричного запису звуків, одночасно з Едісоном, який записував звук механічним способом. Після закінчення університету в 1880 р. був залишений стипендіатом на кафедрі фізики для отримання професорського звання. В 1883 р. за дорученням Російського Географічного Товариства досліджував Курський район магнітних аномалій та вперше зробив висновок про зв`язок аномалій з величезними покладами залізної руди. За проведені дослідження отримав золоту медаль Товариства, а результати були покладені в основу магістерської дисертації. В 1884-1885 р.р. працював асистентом та проводив практичні заняття на 3-4 курсах. В кінці 1885 після прочитаних пробних лекцій: " Капілярність в загальному та зокрема капілярність розчинів", "Виведення рівняння поширення теплоти в однорідному твердому середовищі", був призначений приват-доцентом. Читав лекції з експериментальної фізики, історії фізики, з розділів математичної фізики: математичної оптики, механічної теорії тепла, теорії пружності, теорії потенціалів, теорії електрики т.і., а також з метеорології, атмосферної електрики та земного магнетизму. В 1887 р. М.Пильчиков в Петербургському університеті захистив магістерську дисертацію на тему "Матеріали до питання про місцеві аномалії земного магнетизму". Після затвердження степені магістра з фізики та фізичної географії був відряджений до Франції на два роки для наукового стажування. Микола Дмитрович займався дослідженням електролізу та поляризації електродів, винайшов та виготовив рефрактометр з порожнистою сочевицею для визначення показника заломлення світла в рідинах та дзеркало із змінною фокусною відстанню. Працюючи в магнітній обсерваторії знайшов помилку в конструкції сейсмографа. В кінці 1889 р. Пильчиков повернувся в Харків та був призначений професором кафедри фізики. М. Пильчиков один з ініціаторів створення метрологічної станції у Харкові, де проводив практичні заняття та власні дослідження. У 1899–1900 рр. він уперше в Україні та Росії здійснив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки — ядерну фізику.

Радіо Пильчикова[3][4][ред.ред. код]

На публічній лекції в м.Одеса 25 березня 1898 року Микола Дмитрович пояснив роботу та продемонстрував радіокеровані на відстані досліди: ввімкнені вогні в моделі маяка, здійснений постріл з невеликої гармати, здійснений вибух міни у штучному басейні, який призвів до затоплення невеликої яхти, приведена в рух модель залізничного семафора. Для цього Пильчиков сконструював так званий радіопротектор для захисту радіопередач від перехоплення, спотворень та їх практично абсолютної ідентифікації. Ніяких матеріалів не збереглося, але з погляду на опис роботи[3] винайдених радіопротекторів, що найбільш ймовірно - це системи радіокерування з кодовою маніпуляцією сигналів керування (швидше всього амплітудною та/або частотною), тобто на досить сучасному рівні. Основна задача яку вирішив Пильчиков - відсутність хибного спрацювання його радіопротектора через надто високу ціну помилки. Тобто міна ніяк не зможе вибухнути поки не надійде команда з радіопротектора. Матеріали лекції та опис дослідів були опубліковані в № 425 газети "Одесское обозрение". Відомий американський вчений Нікола Тесла тільки в липні 1898 р. подав матеріали (8 листопада 1898 р. отримав патент 613809), а в вересні 1898 р. на електричній виставці в Медісон -Сквер -Гарден, м. Нью- Йорк, продемонстрував радіокерований електричний човен, який назвав телеавтоматом. Задача керування човном Тесли набагато простіша через низьку ціну помилки та наявність візуального зворотнього в`язку. Тобто, якщо команда керування не спрацює, це побачить оператор і повторить команду. Через схожість в методах досліджень та досягнення визнаних успіхів у науці, Пильчикова М.Д. в Україні та Росії називали Теслою, Едісоном.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • а б в Е.А.Роговскій (1913). Профессор Н.Д.Пильчиков и его труды (Староросійська). Харьков: Ізданіе Общества Физико-Химических Наук при Харьковском Университете. Тіпографія "Печатное дело". с. 1–29. 
  • а б в Н.Л.Полякова, Е.А. Попова-Кьяндская (Травень 1954, т.53). Николай Дмитриевич Пильчиков (російська). м.Москва: Успехи физических наук, науковий журнал. с. 121–136. 
  • а б в [www.univer.kharkov.ua/images/redactor/news/2017-05-18/pilchikov.pdf Пильчиков] Перевірте схему |url= (довідка).