Пильчиков Микола Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Дмитрович Пильчиков
Пильчиков Микола Дмитрович.jpg
Народився 21 травня 1857(1857-05-21)[1]
Полтава
Помер 19 травня 1908(1908-05-19) (50 років)
Харків
Громадянство
(підданство)
Російська імперія
Національність Українець
Alma mater Харківський університет
Галузь наукових інтересів оптика, геомагнетизм, радіоактивність, радіотехніка
Заклад Харківський університет, Одеський університет, Харківський технологічний інститут


CMNS: Пильчиков Микола Дмитрович на Вікісховищі

Мико́ла Дми́трович Пи́льчиков  — видатний український вчений, фізик-теоретик, експериментатор, винахідник. Був дійсним членом Тулузської академії наук та Лондонського Фарадеєвського Товариства, міжнародного Товариства Електриків та інших вчених товариств Австрії, Бельгії, Німеччини, Франції, Росії, США[2]. Автор біля 100 наукових праць з геофізики, електрохімії, оптики, радіотехніки т.і. [2][3]Вперше в світі здійснив радіокерування об`єктами та електричний запис звуку. Першим в Україні та Росії розпочав вивчення радіоактивності, фотогальваніки, Х-променів. Микола Пильчиков — автор понад 25 оригінальних приладів та установок, конструктор фонографа, диференційного ареометра, термостата, сейсмографа, рефрактометра, спектрополяриметра т.і. В кінці позаминулого століття був відомим вченим в Україні, Європі, Росії та був забутий з невідомих причин. Грав на скрипці, займався живописом, знав 7 мов, писав та друкував вірші українською мовою у часописі "Складка" під псевдонімом М.П., бо до 1905 р. українська друкована мова була заборонена Російською імперією в Україні .

Життєпис[2][4][ред.ред. код]

Народився 9 травня (с.с.) 1857 року в м. Полтаві в сім`ї дворян. Мати померла дуже рано, вихованням та навчанням Миколи займався його батько Дмитро Павлович Пильчиков. Батько був українським патріотом, громадським та культурним діячем, викладав історію та політекономію в Полтавському кадетському корпусі. Під керівництвом батька Микола вивчив 7 мов, в тому числі українську та польську літературу, а безпосередньо перед вступом до Полтавської гімназії також російську мову і був прийнятий до 4 класу. В гімназії цікавився фізикою та хімією а по закінченню, в 1876 р. вступив до фізико-хімічного відділення Харківського університету, який закінчив в 1880 р. та працював там асистентом, доцентом, професором до 1894 р. З 1894 р. до 1902 - професор Одеського (Новоросійського) університету, а з 1902 р. до 1908 р. - професор Харківського технологічного інституту. Помер загадковою смертю в лікарні 6 травня (с.с.) 1908 р. від кульового поранення серця. Дійсна причина смерті слідством не була встановлена. Офіційна версія поліції - самогубство. Смерть забрала видатного вченого, талановитого педагога, статського радника, нагородженого[3] орденами Святого Володимира 4 ступеня, Святого Станіслава 2 ступеня, Святої Анни 2 ступеня.

Науково - педагогічна діяльність[2][3][ред.ред. код]

Пильчиков уже на II курсі винайшов електричний "фоноавтограф", призначений для електричного запису звуків, одночасно з Едісоном, який записував звук механічним способом. Після закінчення університету в 1880 р. був залишений стипендіатом на кафедрі фізики для отримання професорського звання. В 1883 р. за дорученням Російського Географічного Товариства досліджував Курський район магнітних аномалій та вперше зробив висновок про зв`язок аномалій з величезними покладами залізної руди. За проведені дослідження отримав золоту[2] медаль Товариства, а результати були покладені в основу магістерської дисертації. В 1884-1885 р.р. працював асистентом та проводив практичні заняття на 3-4 курсах. В кінці 1885 після прочитаних пробних лекцій: " Капілярність в загальному та зокрема капілярність розчинів", "Виведення рівняння поширення теплоти в однорідному твердому середовищі", був призначений приват-доцентом. Читав лекції з експериментальної фізики, історії фізики, з розділів математичної фізики: математичної оптики, механічної теорії тепла, теорії пружності, теорії потенціалів, теорії електрики т.і., а також з метеорології, атмосферної електрики та земного магнетизму. В 1887 р. М.Пильчиков в Петербургському університеті захистив магістерську дисертацію на тему "Матеріали до питання про місцеві аномалії земного магнетизму". Після затвердження степені магістра з фізики та фізичної географії був відряджений до Франції на два роки для наукового стажування. Там Микола Дмитрович займався дослідженням електролізу та поляризації електродів, винайшов та виготовив рефрактометр з порожнистою сочевицею для визначення показника заломлення світла в рідинах та дзеркало із змінною фокусною відстанню. Працюючи в магнітній обсерваторії знайшов помилку в конструкції сейсмографа. В кінці 1889 р. Пильчиков повернувся в Харків та був призначений професором кафедри фізики. М. Пильчиков один з ініціаторів створення метрологічної станції у Харкові, де проводив практичні заняття та власні дослідження. У 1899–1900 рр. він уперше в Україні та Росії здійснив експериментальні дослідження з радіоактивності, чим започаткував нову галузь науки — ядерну фізику.    У 1890 був співзасновником наукового журналу "Метеорологічний вісник ". У 1891 році за ініціативи Пильчикова були створені магнітно-метеорологічне відділення та метеорологічна станція. У 1893 вчений запропонував конструкцію та описав роботу прообраза сучасного скафандру для дослідження верхніх шарів атмосфери, якого він назвав портаеронавтом.. В 1896 вперше в Україні та Росії Пильчиков вивчав Х-промені та застосував на практиці в медицині. Для цього він створив фокус- трубку Пильчикова, для якої використав лампу Пулюя, яка відрізнялась наявністю вігнутого антикатоду за допомогою якого здійснювалось фокусування Х- променів, що зменшувало час експозиції з 40 хв. до 30 сек. Одночасно, вперше в світі ним був розроблений оптогальванічний метод фіксування зображення предметів шляхом нарощування рельєфу на металевих пластинах, названий автором фотогальванографією або електрофотографією. Вперше в Російській імперії здійснив радіозв`язок з рухомим об`єктом . Для цього на території Харківського технологічного інституту була змонтована радіостанція з антеною висотою 25 метрів а друга радіостанція була змонтована на автомобілі. Читав публічні лекції в Харкові, Одесі, Кишиневі, Миколайові, Херсоні. В 1903 р. добився відкриття друкованого видання " Известия Харьковского института" та був його незмінним редактором на протязі 5 років.

Піонери радіокерування[3][4][ред.ред. код]

23 березня 1898 року в Одеській газеті "Южное обозрение" з`явилась стаття, про лекцію та демонстрацію приладів з "Бездротової телеграфії" професором М.Д.Пильчиковим, що мала відбутися в Біржовій залі міста. На публічній лекції 25 березня 1898 року Микола Дмитрович пояснив роботу та продемонстрував радіокеровані на відстані досліди ("через стіни"): ввімкнені вогні в моделі маяка, здійснений постріл з невеликої гармати, здійснений вибух міни у штучному басейні, який призвів до затоплення невеликої яхти, приведена в рух модель залізничного семафора. Для цього Пильчиков сконструював так званий радіопротектор для захисту радіопередач від перехоплення, спотворень та їх практично абсолютної ідентифікації. Ніяких матеріалів не збереглося, але з сучасного погляду на опис роботи винайдених радіопротекторів, що найбільш ймовірно - це системи радіокерування з кодовою маніпуляцією сигналів керування (швидше всього амплітудною та/або частотною), тобто на досить сучасному рівні. Основна задача яку вирішив Пильчиков - відсутність хибного спрацювання його радіопротектора через надто високу ціну помилки. Тобто не відбудеться дистанційного спрацювання механізмів (наприклад, міна ніяк не зможе вибухнути) при дії будь якого радіосигналу, доки не надійде дозвіл з радіопротектора (демодулятора-декодера). Для передавання сигналів керування Пильчиков також сконструював передавач кодо-маніпульованих сигналів. Матеріали лекції та опис дослідів були опубліковані в № 425 газети "Одесское обозрение". Відомий американський вчений Нікола Тесла тільки в липні 1898 р. подав матеріали (8 листопада 1898 р. отримав патент США № 613809), а в вересні 1898 р. на електричній виставці в Медісон -Сквер -Гарден, м. Нью- Йорк, продемонстрував радіокерований електричний човен, який назвав телеавтоматом. Задача керування човном Тесли була значно простіша, через низьку ціну помилки та наявність візуального зворотнього в`язку. Тобто, якщо команда керування не спрацює або спрацює помилково, це не призведе до фатальних наслідків, бо це побачить оператор і повторить або виправить команду. Через схожість в методах досліджень та досягнення визнаних успіхів у науці, Пильчикова М.Д. в Україні та Росії називали Теслою, Едісоном.

Радіопротектори Пильчикова[4][ред.ред. код]

12 грудня 1898 р. Пильчиков звернувся до військового міністра Російської імперії з пропозицією запровадити радіокерування у військово- морській сфері. В зверненні було запропоновано наступне: "...1. Влаштовувати бездротовий телеграфний зв`язок, який не зможе читати противник чи завадити цьому. 2.Влаштовувати бездротовий вибух міни на значній відстані, чому ніяк не зможе завадити противник.  3.Створити такі мінні човни, які без екіпажу зможуть рухатися, керуватися, досягати ворожих броненосців та топити їх. 4.Побудувати такі сухопутні міноносці без екіпажу, які рухаються попереду атакуючих військ та знищують укріплення". 26 січня 1899 р. на запит керівника інженерів Військово-Морського міністерства М.Д. Пильчиков відповів, що "... в той час коли Марконі та Попов прагнули збільшення відстані передачі повідомлень а Тесла займався передаванням енергії, я розробив питання про те, яким чином бездротове повідомлення відокремити від претубацій, заподіяних дією сторонніх електричних хвиль." І далі: "...Після досить тривалих наукових та дослідних пошуків я зупинився на думці, що прилад, який  сприймає дію електричних хвиль повинний бути неодмінно обладнаний особливим охоронним снарядом-протектором який фільтрує електричні хвилі та дає доступ до діючих механізмів тільки хвилям посланих нами. Таких протекторів створено мною декілька, в залежності від їх призначення." Після довготривалих роз`яснень та переписки, міністерство в кінці літа 1902 р. виділило 5000 р., акумулятори та військовий корабель "Днестр" для проведення морських випробувань розроблених радіопротекторів. Для цього Пильчиков в 1903 р. на Херсонеському маяку облаштував радіопередавач а радіоприймач з досліжуваними радіопротекторами на кораблі. Надійна робота забезпечувалась на відстані 60 миль. Подальше застосування радіопротекторів не висвітлювалось в друкованих виданнях. Відомо тільки[3], що в розпал російсько-японської війни "...За роботи з бездротової телеграфії та протимінного захисту суден, командуючий Тихоокеанським флотом виголосив подяку професору М.Д.Пильчикову, від 1 вересня 1904 р. за №18."

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  • а б в г д Е.А.Роговскій (1913). Профессор Н.Д.Пильчиков и его труды (Староросійська). Харьков: Ізданіе Общества Физико-Химических Наук при Харьковском Университете. Тіпографія "Печатное дело". с. 1–29. 
  • а б в г д [www.univer.kharkov.ua/images/redactor/news/2017-05-18/pilchikov.pdf Пильчиков] Перевірте схему |url= (довідка). 
  • а б в Н.Л.Полякова, Е.А. Попова-Кьяндская (Травень 1954, т.53). Николай Дмитриевич Пильчиков (російська). м.Москва: Успехи физических наук, науковий журнал. с. 121–136.