Писаренко Георгій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Писаренко Георгій Степанович
Pysarenko georgy stepanovych.jpg
Народився 30 жовтня (12 листопада) 1910(1910-11-12)
хутір Скрильники Кобеляцький повіт Полтавська губернія
Помер 9 січня 2001(2001-01-09) (90 років)
Київ
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність механік
Відомий завдяки міцність матеріалів та елементів конструкцій
Alma mater Горьківський індустріальний інститут
Науковий ступінь доктор технічних наук
Заклад КПІ, Інститут проблем міцності НАН України
Членство НАН України і Академія наук СРСР
Партія КПРС
Нагороди

СРСР:

Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Державна премія СРСР
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Жовтневої Революції

Україна:

Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Звання професор

Писаренко Георгій Степанович (30 жовтня (12 листопада) 1910(19101112), Скрильники — 9 січня 2001, Київ) — український учений-механік, доктор технічних наук1949 року), професор1950 року), фундатор наукової школи з механічних коливань, міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах експлуатації. Академік Національної академії наук України1964 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 жовтня (12 листопада) 1910 року на хуторі Скрильниках (тепер у межах села Дрижина Гребля)[1] Кобеляцького повіту Полтавської губернії в сім'ї Степана Петровича Писаренка та Єфросинії Петрівни Скрильник. Його діди Петро Петрович Скрильник та Петро Юхимович Писаренко належали до українського козацького стану та займались землеробством.

Трудову діяльність розпочав у 17 років, працюючи спочатку робітником-ремонтником в місті Полтаві, а потім слюсарем Нижньогородського автомобільного заводу. В 1936 році з відзнакою закінчив суднобудівний факультет Горьковського індустріального інституту і працював конструктором на заводі «Красное Сормово». Через рік був прийнятий до аспірантури Київського політехнічного інституту і за сумісництвом працював в Інституті будівельної механіки (нині — Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України). Під час роботи над кандидатською дисертацією консультувався з відомими вченими — академіком Б.Г. Гальоркіним, членом-кореспондентом АН СРСР П.Ф. Папковичем, А.І. Лур’є та ін. Він глибоко опанував теорію згину пластин і на основі методу Б.Г. Гальоркіна, вирішивши задачу поперечного згину пластини напівкільцевої форми з опиранням по зовнішньому круговому контурі при вільних інших краях.

У лютому 1941 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Визначення прогинів і напружень у рознімних діафрагмах парових турбін». Під час німецько-радянської війни працював над розв'язанням проблеми підвищення міцності авіаційних двигунів — спочатку на Уфімському моторобудівному заводі, потім — у Центральному інституті авіаційного моторобудування. З 1944 року він, як учений секретар Інституту будівельної механіки, займався відновленням роботи лабораторій установи. Водночас викладав у Київському політехнічному інституті та продовжував фундаментальні дослідження нелінійних коливань механічних систем з урахуванням розсіювання енергії в матеріалі, результати яких стали основою успішно захищеної ним у 1948 році докторської дисертації, а потім були удостоєні премії імені М. М. Крилова АН УРСР.

З 1950 року працював в Інституті металокераміки та спеціальних сплавів (нині Інститут проблем матеріалознавства імені І. М. Францевича НАН України). Очолював відділ, згодом — сектор, а ще через якийсь час став заступником директора з наукової роботи. Відтоді вся наукова діяльність Георгія Степановича присвячена формуванню нового напряму в механіці — дослідженню міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах. У 1957 році вченого обрали членом-кореспондентом, а в 1964 році — дійсним членом АН УРСР.

У 1966 році за його ініціативи створено Інститут проблем міцності АН УРСР. Незмінним директором цієї установи він був понад двадцять років, а в 1988 році став його почесним директором. Під керівництвом вченого тут знайшли розв'язання актуальні проблеми, які відбивали запити атомної енергетики, газотурбобудування, авіаційної, ракетно-космічної техніки та інших найважливіших галузей машинобудування.

Результати наукової діяльності творчого колективу Г. Писаренка викладені у двотомній монографії «Міцність матеріалів і елементів конструкцій в екстремальних умовах», яка у 1982 р. була визнана гідною Державної премії СРСР у галузі науки і техніки. Велику увагу Писаренко приділяв редакційно-видавничій справі. Він був головним редактором журналів «Проблеми міцності», «Доповіді АН УРСР» та ін. Як вдячний учень, постійно піклувався про перевидання робіт своїх учителів: академіків АН УРСР АД. Коваленка, М.М. Давиденкова, С.В. Серенсена. Крім того, Г.С. Писаренко працював над створенням вузівських підручників і довідкових посібників. У 1963 р. в співавторстві з В.А. Агаревим, О.Л. Квіткою, В.Г Попковим, Е.С. Уманським Г. Писаренко, враховуючи досвід багаторічних досліджень, створив оригінальний підручник з опору матеріалів. Про наукову і навчальну цінність підручника говорить той факт, що він витримав п’ять перевидань.

Виняткову увагу Г. С. Писаренко приділяв вихованню молодих учених і висококваліфікованих інженерів. Він підготував 45 докторів і 180 кандидатів наук, понад три десятиліття очолював кафедру опору матеріалів Київського політехнічного інституту, був головою спеціалізованої вченої ради при Інституті проблем міцності НАН України.

Могила Георгія Писаренка

Жив у Києві в будинку на вулиці Панфіловців, 16, квартира 1. Помер 9 січня 2001 року. Похований в Києві на Звіринецькому кладовищі.

Праці[ред. | ред. код]

Автор понад 800 наукових публікацій, серед яких 50 монографій, підручників та довідників, чимало з них перекладено іноземними мовами. Серед них:

  • Писаренко Г. С., Яковлев А. П., Матвеев В. В. Справочник по сопротивлению материалов — 3-е изд., перераб. и доп. — К. : Вид-во Дельта, 2008. — 816 с.
  • Опір матеріалів: підручник для студ. механіч. спец. вищ. навч. закл. / Г. С. Писаренко, О. Л. Квітка, Є. С. Уманський. — К. : Вища шк., 2004. — 655 с. — ISBN 966-642-056-2
  • Писаренко Г. С., Лебедев А. А. Деформирование и прочность материалов при сложном напряженном состоянии. — К.: Наукова думка, 1976. — 416 с.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

У 1969 році заснував міжнародний науково-технічний журнал «Проблемы прочности», який під назвою «Strength of Materials» видається у США.

Був головним ученим секретарем, віце-президентом, членом, а останнім часом — радником Президії НАН України, дійсним членом Міжнародної академії астронавтики, Американського товариства випробувань і матеріалів, Російського національного комітету з теоретичної та прикладної механіки, Президії Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки, головним редактором журналу «Проблемы прочности» та членом редакційних колегій багатьох науково-технічних журналів.

Цікавився питаннями аномальних явищ, НЛО, створив Секцію вивчення аномальних явищ при Науково-технічному товаристві радіотехніки, електроніки і зв'язку.[2]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Почесний Соросівський професор. Заслужений діяч науки УРСР1973 року). Лауреат Державної премії СРСР за 1982 рік; двічі лауреат Державних премій УРСР в галузі науки і техніки:

  • 1969 — за цикл робіт з питань міцності матеріалів при високих температурах[3];
  • 1980 — за підручник «Сопротивление материалов», опублікований у 1979 році (4-е видання)[4].

Нагороджений радянськими орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, українським орденом «За заслуги» ІІ ступеня, численними медалями СРСР; золотими медалями Словацької академії наук та науково-технічного товариства Польщі.

На честь науковця названо астероїд 20963 Писаренко.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іванова В. Туди злітаються з усіх країв нащадки Скрильників і Писаренків на сайті НТУУ «КПІ»
  2. И.С.Кузнецова К истории изучения НЛО на Украине: академик Г.С.Писаренко в изучении аномальных явлений в окружающей среде. УРП НТО РЭС им.А.С.Попова
  3. Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки
  4. Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]