Писаренко Георгій Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Писаренко Георгій Степанович
Pysarenko georgy stepanovych.jpg
Народився 30 жовтня (12 листопада) 1910(1910-11-12)
хутір Скрильники Кобеляцький повіт Полтавська губернія
Помер 9 січня 2001(2001-01-09) (90 років)
Київ
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність механік
Відомий завдяки міцність матеріалів та елементів конструкцій
Alma mater Горьківський індустріальний інститут[en]
Науковий ступінь доктор технічних наук
Заклад КПІ, Інститут проблем міцності НАН України
Членство НАН України і Академія наук СРСР
Партія КПРС
Нагороди

СРСР:

Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Державна премія УРСР у галузі науки і техніки Державна премія СРСР
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Жовтневої Революції

Україна:

Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Звання професор

Писаренко Георгій Степанович (30 жовтня (12 листопада) 1910(19101112), Скрильники — 9 січня 2001, Київ) — український учений-механік, доктор технічних наук1949 року), професор1950 року), фундатор наукової школи з механічних коливань, міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах експлуатації. Академік Національної академії наук України1964 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 жовтня (12 листопада) 1910 року на хуторі Скрильниках (тепер у межах села Дрижина Гребля)[1] Кобеляцького повіту Полтавської губернії в сім'ї Степана Петровича Писаренка та Єфросинії Петрівни Скрильник. Його діди Петро Петрович Скрильник та Петро Юхимович Писаренко належали до українського козацького стану та займались землеробством.

Трудову діяльність розпочав у 17 років, працюючи спочатку робітником-ремонтником в місті Полтаві, а потім слюсарем Нижньогородського автомобільного заводу. В 1936 році з відзнакою закінчив суднобудівний факультет Горьковського індустріального інституту[en] і працював конструктором на заводі «Красное Сормово». Через рік був прийнятий до аспірантури Київського політехнічного інституту і за сумісництвом працював в Інституті будівельної механіки (нині — Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАН України). Під час роботи над кандидатською дисертацією консультувався з відомими вченими — академіком Б.Г. Гальоркіним, членом-кореспондентом АН СРСР П.Ф. Папковичем, А.І. Лур’є та ін. Він глибоко опанував теорію згину пластин і на основі методу Б.Г. Гальоркіна, вирішивши задачу поперечного згину пластини напівкільцевої форми з опиранням по зовнішньому круговому контурі при вільних інших краях.

У лютому 1941 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Визначення прогинів і напружень у рознімних діафрагмах парових турбін». Під час німецько-радянської війни працював над розв'язанням проблеми підвищення міцності авіаційних двигунів — спочатку на Уфімському моторобудівному заводі, потім — у Центральному інституті авіаційного моторобудування. З 1944 року він, як учений секретар Інституту будівельної механіки, займався відновленням роботи лабораторій установи. Водночас викладав у Київському політехнічному інституті та продовжував фундаментальні дослідження нелінійних коливань механічних систем з урахуванням розсіювання енергії в матеріалі, результати яких стали основою успішно захищеної ним у 1948 році докторської дисертації, а потім були удостоєні премії імені М. М. Крилова АН УРСР.

З 1950 року працював в Інституті металокераміки та спеціальних сплавів (нині Інститут проблем матеріалознавства імені І. М. Францевича НАН України). Очолював відділ, згодом — сектор, а ще через якийсь час став заступником директора з наукової роботи. Відтоді вся наукова діяльність Георгія Степановича присвячена формуванню нового напряму в механіці — дослідженню міцності матеріалів та елементів конструкцій в екстремальних умовах. У 1957 році вченого обрали членом-кореспондентом, а в 1964 році — дійсним членом АН УРСР.

У 1966 році за його ініціативи створено Інститут проблем міцності АН УРСР. Незмінним директором цієї установи він був понад двадцять років, а в 1988 році став його почесним директором. Під керівництвом вченого тут знайшли розв'язання актуальні проблеми, які відбивали запити атомної енергетики, газотурбобудування, авіаційної, ракетно-космічної техніки та інших найважливіших галузей машинобудування.

Результати наукової діяльності творчого колективу Г. Писаренка викладені у двотомній монографії «Міцність матеріалів і елементів конструкцій в екстремальних умовах», яка у 1982 р. була визнана гідною Державної премії СРСР у галузі науки і техніки. Велику увагу Писаренко приділяв редакційно-видавничій справі. Він був головним редактором журналів «Проблеми міцності», «Доповіді АН УРСР» та ін. Як вдячний учень, постійно піклувався про перевидання робіт своїх учителів: академіків АН УРСР АД. Коваленка, М.М. Давиденкова, С.В. Серенсена. Крім того, Г.С. Писаренко працював над створенням вузівських підручників і довідкових посібників. У 1963 р. в співавторстві з В.А. Агаревим, О.Л. Квіткою, В.Г Попковим, Е.С. Уманським Г. Писаренко, враховуючи досвід багаторічних досліджень, створив оригінальний підручник з опору матеріалів. Про наукову і навчальну цінність підручника говорить той факт, що він витримав п’ять перевидань.

Виняткову увагу Г. С. Писаренко приділяв вихованню молодих учених і висококваліфікованих інженерів. Він підготував 45 докторів і 180 кандидатів наук, понад три десятиліття очолював кафедру опору матеріалів Київського політехнічного інституту, був головою спеціалізованої вченої ради при Інституті проблем міцності НАН України.

Могила Георгія Писаренка

Жив у Києві в будинку на вулиці Панфіловців, 16, квартира 1. Помер 9 січня 2001 року. Похований в Києві на Звіринецькому кладовищі.

Праці[ред. | ред. код]

Автор понад 800 наукових публікацій, серед яких 50 монографій, підручників та довідників, чимало з них перекладено іноземними мовами. Серед них:

  • Писаренко Г. С., Яковлев А. П., Матвеев В. В. Справочник по сопротивлению материалов — 3-е изд., перераб. и доп. — К. : Вид-во Дельта, 2008. — 816 с.
  • Опір матеріалів: підручник для студ. механіч. спец. вищ. навч. закл. / Г. С. Писаренко, О. Л. Квітка, Є. С. Уманський. — К. : Вища шк., 2004. — 655 с. — ISBN 966-642-056-2
  • Писаренко Г. С., Лебедев А. А. Деформирование и прочность материалов при сложном напряженном состоянии. — К.: Наукова думка, 1976. — 416 с.

Громадська діяльність[ред. | ред. код]

У 1969 році заснував міжнародний науково-технічний журнал «Проблемы прочности», який під назвою «Strength of Materials» видається у США.

Був головним ученим секретарем, віце-президентом, членом, а останнім часом — радником Президії НАН України, дійсним членом Міжнародної академії астронавтики, Американського товариства випробувань і матеріалів, Російського національного комітету з теоретичної та прикладної механіки, Президії Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки, головним редактором журналу «Проблемы прочности» та членом редакційних колегій багатьох науково-технічних журналів.

Цікавився питаннями аномальних явищ, НЛО, створив Секцію вивчення аномальних явищ при Науково-технічному товаристві радіотехніки, електроніки і зв'язку.[2]

Відзнаки[ред. | ред. код]

Почесний Соросівський професор. Заслужений діяч науки УРСР1973 року). Лауреат Державної премії СРСР за 1982 рік; двічі лауреат Державних премій УРСР в галузі науки і техніки:

  • 1969 — за цикл робіт з питань міцності матеріалів при високих температурах[3];
  • 1980 — за підручник «Сопротивление материалов», опублікований у 1979 році (4-е видання)[4].

Нагороджений радянськими орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, українським орденом «За заслуги» ІІ ступеня, численними медалями СРСР; золотими медалями Словацької академії наук та науково-технічного товариства Польщі.

На честь науковця названо астероїд 20963 Писаренко.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Іванова В. Туди злітаються з усіх країв нащадки Скрильників і Писаренків на сайті НТУУ «КПІ»
  2. И.С.Кузнецова К истории изучения НЛО на Украине: академик Г.С.Писаренко в изучении аномальных явлений в окружающей среде. УРП НТО РЭС им.А.С.Попова
  3. Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки
  4. Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]